Справа №473/2920/16-ц 26.01.2017 26.01.2017 26.01.2017
Провадження №22-ц/784/61/17
Категорія 55 Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_1 Суддя-доповідач апеляційного суду: ОСОБА_2
26 січня 2017 р. м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Шаманської Н.О.,
суддів: Данилової О.О.,Лівінського І.В.,
із секретарями судового засідання: Богуславською О.М., Андрієнко Л.Д., Лептугою С.С.,
за участю: позивача - ОСОБА_3 та його представника - ОСОБА_4, представника відповідача - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 жовтня 2016 року, ухваленого за позовом
ОСОБА_3
до
Державного підприємства «Вознесенське лісове господарство»
(далі - ДП «Вознесенське лісове господарство»)
про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ДП «Вознесенське лісове господарство» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що 15 січня 2009 року він був прийнятий на роботу лісником Прибузького лісництва ДП «Вознесенське лісове господарство», а 15 лютого 2011 року - переведений на посаду майстра лісу на цьому ж підприємстві, працював на майстерській дільниці № 4, 5.
ДП «Вознесенське лісове господарство» неодноразово звільняло позивача з різних підстав, проте останній в судовому порядку поновлювався на попередній роботі. Так, наказом директора ДП «Вознесенське лісове господарство» № 23-к від 23 квітня 2015 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а саме за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2015 року ОСОБА_3 поновлено на посаді майстра лісу Прибузького лісництва ДП «Вознесенське лісове господарство».
Проте, на думку позивача, відповідач рішення суду належним чином не виконав, оскільки поновив його на роботі з закріпленням за ним замість займаної раніше майстерської дільниці № 4, 5, дільницю № 1 (яка розташована в іншому населеному пункті).
Позивач вказану дільницю не прийняв з підстав його незаконного переведення до іншої місцевості без його згоди, не забезпечення йому належних умов праці, та не приступив до роботи.
Зі своєї сторони ДП «Вознесенське лісове господарство» не проводило йому нарахування та виплату заробітної плати за період з 8 грудня 2015 року по 13 вересня 2016 року.
13 вересня 2016 року позивач був звільнений з посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КзпП України (за угодою сторін).
Посилаючись на вказані обставини, позивач вважав, що його незаконно переведено до іншої місцевості без його згоди та йому не забезпечено належних умов праці, що призвело до його вимушеного прогулу, а тому просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 8 грудня 2015 року по 13 вересня 2016 року в розмірі 29 814 грн. 92 коп.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права , просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення його позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає на підставі наступного.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 15 січня 2009 року ОСОБА_3 був прийнятий на роботу лісником Прибузького лісництва ДП «Вознесенське лісове господарство», а 15 лютого 2011 року - переведений на посаду майстра лісу на цьому ж підприємстві, працював на майстерській дільниці №4, 5.
5 березня 2013 року наказом директора ДП «Вознесенське лісове господарство» позивача було звільнено із займаної посади відповідно до п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 червня 2013 року ОСОБА_3 поновлено на роботі в ДП «Вознесенське лісове господарство» на посаді майстра лісу Прибузького лісництва, обходів № 4, 5 з 5 березня 2013 року.
21 серпня 2013 року директором ДП «Вознесенське лісове господарство» було видано наказ № 148 про скорочення штату робітників, відповідно до якого скорочувалась посада майстра лісу (майстерська дільниця № 4,5) Прибузького лісництва з 21 жовтня 2013 року.
У зв'язку з чим, наказом директора ДП «Вознесенське лісове господарство» № 47-к від 21 жовтня 2013 року ОСОБА_3 було звільнено з посади у зв'язку із скороченням штату, зумовленим змінами в організації виробництва, які мали місце в 2013 році.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 січня 2014 року ОСОБА_3 поновлено на роботі на посаді майстра лісу Прибузького лісництва ДП «Вознесенське лісове господарство».
Наказом директора ДП «Вознесенське лісове господарство» № 66-к від 3 листопада 2014 року на виконання рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 січня 2014 року, позивача було поновлено на роботі майстра лісу та закріплено за ним майстерську дільницю № 1, а 4 листопада 2014 року було видано наказ № 68-к, п.4 відповідно до якого також було передбачено закріплення за позивачем дільниці № 1.
Наказом директора ДП «Вознесенське лісове господарство» № 205 від 17 листопада 2014 року ОСОБА_3 було оголошено догану за відмову у прийнятті дільниці №1.
12 лютого 2015 року наказом директора ДП «Вознесенське лісове господарство» №49 ОСОБА_3 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення трудової дисципліни.
Також 12 лютого 2015 року на підставі наказу директора вказаного підприємства за № 9-к позивач був звільнений з займаної посади в зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці ( п.6 ч.І ст. 36 КЗпП України).
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 квітня 2015 року ОСОБА_3 було поновлено на роботі майстра лісу Прибузького лісництва Державного підприємства «Вознесенське лісове господарство» з 12 лютого 2015 року.
Наказом директора ДП «Вознесенське лісове господарство» № 22-к від 20 квітня 2015 року ОСОБА_3 було поновлено на роботі на виконання зазначеного рішення суду.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 4 серпня 2015 року визнано незаконним та скасовано наказ директора ДП «Вознесенське лісове господарство» №49 від 12 лютого 2015 року про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення трудової дисципліни.
23 квітня 2015 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а саме за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2015 року ОСОБА_3 поновлено на роботі на посаді майстра лісу ДП «Вознесенське лісове господарство»
Наказом ДП «Вознесенське лісове господарство» №64-к від 1 грудня 2015 року ОСОБА_3 поновлено на роботі на посаді майстра лісу. Пунктом 2 цього наказу за позивачем закріплено майстерську дільницю №1.
Звертаючись до суду, ОСОБА_3 посилався на те, що закріпивши за ним майстерську дільницю № 1, відповідач фактично незаконно перевів його до іншої місцевості без його згоди та не забезпечив йому належних умов праці, а тому позивач вважаючи це вимушеним прогулом, просив суд відповідно до ст. 235 КЗпП України стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Згідно зі статтею 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
У частині другій статті 32 КЗпП України вказано, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.
Проте, матеріали справи свідчать про те, що майстерська дільниця № 1 була закріплена за позивачем ще з 3 листопада 2014 року, після того, як відбулася зміна в організації виробництва і праці підприємства, в результаті якої була реформована майстерська дільниця № 4-5, що мало місце у 2013 році.
Питання щодо законності закріплення за позивачем майстерської дільниці № 1 було предметом розгляду Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області у 2014 році.
Так, рішенням цього суду від 24 грудня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 9 лютого 2015 року, відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову до ДП «Вознесенське лісове господарство» про визнання незаконним та скасування наказу № 66-к від 3 листопада 2014 року про поновлення на роботі в частині закріплення за ним дільниці № 1.
Крім того, наказом директора ДП «Вознесенське лісове господарства за № 205 від 17 листопада 2014 року ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, за неприйняття ввіреної йому майстерської дільниці № 1.
Зазначені обставини були предметом судового розгляду. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 7 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності відмовлено.
З матеріалів справи вбачається, що згідно наказу № 196 від 3 листопада 2014 року «Про поділ території лісгоспу на майстерські дільниці» в підпорядкуванні ДП «Вознесенське лісове господарство» входять декілька лісництв у тому числі і Прибузьке лісництво, територія якого в свою чергу поділена на сім майстерських дільниць.
Згідно штатного розпису працівників ДП «Вознесенське лісове господарства» на 2015 рік, який вводився в дію з 2 квітня 2015 року у Прибузькому лісництві було передбачено 7 посад майстрів лісу.
Відповідно до посадової інструкції майстру лісу, затвердженої 30 серпня 2013 року директором ДП «Вознесенське лісове господарство», майстер лісу призначається на посаду і звільняється з посади наказом директора підприємства за поданням лісничого відповідного лісництва згідно із законодавством України про працю. У своїй діяльності майстер лісу керується чинним законодавством України, наказами і дорученнями директора підприємства, посадовою інструкцією та розпорядженнями лісничого і помічника лісничого.
З копії трудової книжки ОСОБА_3, посадової інструкції майстру лісу та пояснень сторін в судовому засіданні апеляційної інстанції, що не заперечував і сам позивач, слідує, що роботодавець, коли приймав позивача на конкретну посаду в обов'язковому порядку визначав на свій розсуд і майстерську ділянку, де він буде працювати, про що зазначено в наказі. При цьому, це не було істотною умовою договору та відповідно, зміна дільниці не може вважатись переведенням, яке б потребувало згоди працівника.
Поновивши ОСОБА_3 на роботі на посаді майстра лісу Прибузького лісництва ДП «Вознесенське лісове господарство», як визначив Апеляційний суд Миколаївської області у своєму рішенні від 26 жовтня 2015 року, відповідач повністю виконав умови щодо виконання судового рішення, пов'язаного з поновленням позивача на роботі.
Щодо визначення місця роботи працівника, то це є особистою прерогативою роботодавця та державні органи не мають право впливати на таке рішення.
Таким чином, закріплюючи за позивачем майстерську ділянку №1, його робоче місце було визначено у межах Прибузького лісництва ДП «Вознесенське лісове господарство» зі збереженням посадових обов'язків у межах тієї ж спеціальності, кваліфікації та обов'язків, передбачених посадовою інструкцією, а тому це не є переведенням на іншу роботу в розумінні ст. 32 КЗпП України .
За такого, колегія суддів не може погодитись з доводами позивача про те, що мало місце переведення на іншу роботу, яке потребувало згоди позивача, а тому й відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Що стосується доводів позивача щодо не забезпечення його всім необхідним для виконання трудових функцій, а саме місцем для відпочинку та обігріву, то суд першої інстанції вірно виходив з того, що ст.ст. 29, 168 КЗпП України на роботодавця дійсно покладено забезпечення працівникам зазначених умов.
Проте, згідно ч. 5 ст. 153 КЗпП України, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону праці» працівник має право відмовитися від дорученої роботи виключно у випадках, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. При цьому він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.
Наявність з вини роботодавця інших порушень охорони праці, не пов'язаних з такою небезпекою, не є підставою для відмови працівника від виконання дорученої роботи, оскільки пов'язані з настанням інших наслідків (розірванням трудового договору з ініціативи працівника, виплатою йому компенсації за використання власних засобів для праці, притягнення керівника до відповідальності тощо).
Проте наявність таких порушень ОСОБА_3 належним чином не доведена.
До того ж, наслідком настання таких обставин є виключно право працівника відмовитися від виконання дорученої роботи (а не право на невихід на роботу (відсутність на робочому місці)), наявність таких порушень з боку роботодавця (за умови знаходження працівника на робочому місці) не припиняє табелювання працівника, нарахування йому винагороди та є підставою для стягнення заробітної плати, а не середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі ч. 2 ст. 235 ЦПК України.
За такого основний висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є вірним, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 жовтня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу, може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Н.О. Шаманська
Судді: О.О.Данилова
ОСОБА_6