справа № 2-а- 2739/08
24 листопада 2008 року 11 год. 15 хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд
під головуванням судді Боймиструка С.В.
за участю секретаря судового засідання Маньковського Д.В.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Музики А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної державної адміністрації про визнання неправомірним і скасування розпоряджень, зобов'язання вчинення певних дій та стягнення моральної шкоди в сумі 100 000 гривень,
Розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації від 11 жовтня 2005 року № 348-к позивач ОСОБА_1 був призначений на посаду консультанта голови облдержадміністрації та прийняв присягу державного службовця і йому було присвоєно 11 ранг державного службовця.
31 жовтня 2005 року розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації від 27 жовтня 2005 року № 370-к він був звільнений з роботи згідно п.5 ст.36 КЗпП України у порядку переведення.
01 листопада 2005 року розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації від 28 жовтня 2005 року № 371-к позивач був призначений у порядку переведенння на посаду завідувача сектору з питань релігії облдержадміністрації, як такий, що успішно пройшов стажування і йому було присвоєно 9 ранг державного службовця.
Відповідно до розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 17 травня 2007 року № 137-к „Про звільнення ОСОБА_1." його було звільнено з посади завідувачого сектору з питань релігії Рівненської обласної державної адміністрації.
Позивач вважає протиправними розпорядження від 17 травня 2007 року № 137-к яке прийняте на підставі розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 7 грудня 2006 року № 330-к „Про граничну чисельність структурних підрозділів обласної державної адміністрації" та зазначає наступне.
Розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації від 7 грудня 2006 року № 330-к, замість 4 структурних підрозділів: головного управління з питань внутрішньої політики та інформації облдержадміністрації на базі управління внутрішньої політики та інформації облдержадміністрації; відділу з питань преси та поліграфії облдержадміністрації; сектору з питань релігій облдержадміністрації; сектору у справах національних меншин облдержадміністрації створено один структурний підрозділ - головне управління з питань внутрішньої політики та інформації облдержадміністрації.
Таке розпорядження, як вважає позивач видане з порушенням ч.3 ст.5 ЗУ „Про місцеві державні адміністрації", Указу Президента України „Про вдосконалення структури місцевих державних адміністрацій" від 03 квітня 2005 року, постанови Кабінету Міністрів України від 11 травня 2005 року № 238„ Про вдосконалення структури місцевих державних адміністрацій".
Зазначеними вище указом Президента України та постанови КМУ не передбачено, що в структурі місцевих державних адміністрації може бути головне управління з питань внутрішньої політики та інформації облдержадміністрації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1575 „Про утворення Державного комітету України у справах національностей та релігій" реорганізовано Державний комітет у справах національностей та міграцій і Державний департамент у справах релігій, утворивши на їх базі Державний комітет України у справах національностей та релігій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2007 року № 996 „Про затвердження рекомендаційних переліків управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій" затверджено рекомендаційний переліків управлінь, відділів та інших структурних підрозділів облдержадміністрації та передбачено управління з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю, управління у справах преси та інформації, відділ з міжконфесійних та національних питань і ніяк не рекомендовано такого, як головне управління з питань внутрішньої політики та інформації облдержадміністрації.
Орган, який був уповноважений регулювати взаємини держави з релігійними організаціями завжди був окремою структурою при обласних Радах та облдержадміністраціях і лише періодично реорганізовувався зі зміною організаційної структури органів державної влади.
Враховуючи наведене (уточнивши вимоги) позивач просить визнати розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 7 грудня 2006 року № 330-к протиправним в частині:
1. п. 1, ч.1 щодо утворення головного управління з питань внутрішньої політики та інформації облдержадміністрації на базі управління внутрішньої політики та інформації облдержадміністрації, відділу з питань преси та поліграфії облдержадміністрації, сектору з питань релігій облдержадміністрації, сектору у справах національних меншин облдержадміністрації шляхом їх злиття;
2. п.10 ч.2 щодо припинення діяльності як юридичної особи - сектору у справах національних меншин облдержадміністрації.
3. п.3 ч.5, яким установлено, що відносно прав і обов'язків (у тому числі й у трудових відносинах) головне управління з питань внутрішньої політики та інформації облдержадміністрації є правонаступником управління внутрішньої політики та інформації облдержадміністрації, відділу з питань преси та поліграфії облдержадміністрації, сектору з питань релігій облдержадміністрації та сектору у справах національних меншин облдержадміністрації;
4. ч.8, щодо попередження про наступне вивільнення керівників та заступників керівників структурних підрозділів облдержадміністрації, що припиняють діяльність як юридичні особи;
5. ч.10, щодо визнання такими, що втратили чинність, розпорядження голови облдержадміністрації від 29 червня 2005 року № 253-к „Про упорядкування структури обласної державної адміністрації", від 26 липня 2005 року № 277-к „Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації від 29 червня 2005року № 253-к" та від 28 липня 2005 року № 282-к „Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації від 29 червня 2005 року № 253-к"
30 березня 2007 року позивача було повідомлено про те, що з ним припиняється трудовий договір (дата не зазначена) за п. 1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з упорядкуванням структури відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 року №179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій».
Розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 17 травня 2007 року № 137-к „Про звільнення ОСОБА_1." позивач також вважає не правомірним, оскільки не відбулась ліквідація сектору, а лише було припинено діяльність як юридичної особи (!) сектору з питань релігій облдержадміністрації і реорганізовано у відділ у справах національностей та релігій головного управління з питань внутрішньої політики та інформації облдержадміністрації шляхом злиття.
При звільнені його з посади вважає не дотримано вимог ст. 49-2 КЗпП України-йому була запропонована посада заступника начальника відділу у справах національностей та релігій - посада VI категорії /до цього він займав посаду IV категорії, тобто мало відбутися пониження в категоріях/. В той же час на посаду начальника цього ж відділу прийнято на роботу гр. ОСОБА_3, яка мала VII категорію. При цьому гр. ОСОБА_3 не працювала в апараті облдержадміністрації, а працювала головним спеціалістом в Радивилівській райдержадміністрації. Позивач вважає, що й ому мала бути запропонована посада начальника відділу у справах національностей та релігій, а не заступника відповідно до ст. 42-1 КЗпП України.
Всупереч ч.2 ст.11 Закону України „Про місцеві державні адміністрації" його звільнення з посади не погоджено з органом виконавчої влади вищого рівня.
Звільнення було проведене без законної на те підстави, тому згідно ст. 235, ст.237-1 КЗпП України позивач вважає, що має бути поновлений на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18 травня 2007 року по дату вступу рішення в законну силу та відшкодована моральна шкода в сумі 100 000 /сто тисяч/ гривень, завдана неправомірними діями відповідача в зв'язку з незаконним та безпідставним звільненням з роботи.
Представник відповідача позов не визнала, просить в задоволенні позову ОСОБА_1 до Рівненської облдержадміністрації про визнання протиправними та скасування розпоряджень голови облдержадміністрації, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовити повністю за безпідставністю позовних вимог та пропуском строків звернення до суду на чому вона наполягає.
Зокрема зазначає, що р озпорядженням голови обласної державної адміністрації № 330-к "Про граничну чисельність структурних підрозділів обласної державної адміністрації" видано 7 грудня 2006 року.
8 грудня 2006 року це розпорядження було надіслано сектору у справах релігій облдержадміністрації, очолюваному на той час позивачем, і було зареєстроване за вхідним № 16/382-2/с, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції сектору на розпорядженні.
Позивач знав про розпорядження голови облдержадміністрації від 7 грудня 2006 року № 330-к, яким передбачено припинення сектору з питань релігій облдержадміністрацій, ще 8 грудня 2006 року.
Крім того, 29 грудня 2006 року, ОСОБА_1 був попереджений про наступне вивільнення, про що свідчить його власноручний підпис в додатку до розпорядження голови облдержадміністрації від 11 грудня 2006 року № 332-к М "Про врегулювання окремих питань виконання розпорядження голови облдержадміністрації від 7 грудня 2006 року № 330-к "Про граничну чисельність структурних підрозділів обласної державної адміністрації".
З часу коли позивач дізнався про порушення, на його думку, свого права, до часу подання адміністративного позову минуло більше ніж один рік , хоч КАС передбачено річний строк звернення до суду за захистом свої прав, а у справах про звільнення за захистом порушених трудових прав КЗпП установлено місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 17 травня 2007 року № 137-к "Про звільнення ОСОБА_1." позивача звільнено з посади завідувача сектору з питань релігій облдержадміністрації відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з припиненням юридичної особи - сектору з питань релігій облдержадміністрації.
Вважає, що не ґрунтуються на нормах законодавства доводи позивача про те, що при виданні розпорядження від 7 грудня 2006 року № 330-к, головою обласної державної адміністрації порушено вимоги частини 3 статті 5 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", Указу Президента України від 03.05.2005 № 593/2005"Про вдосконалення структури місцевих державних адміністрацій", постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2005 № 328 "Про вдосконалення структури місцевих державних адміністрацій".
Частинами 1 і 2 статті 5 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" установлено, що склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.
У межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій.
Відповідно до статті 47 цього ж Закону граничну чисельність, фонд оплати праці працівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації, в межах виділених асигнувань, визначає голова відповідної місцевої державної адміністрації.
Частиною 3 статті 5 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що Кабінет Міністрів України затверджує лише рекомендаційні (а не обов'язкові) переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, а також типові положення про них.
З урахуванням положень частини 3 статті 5 зазначеного вище Закону Указом Президента України від 03.04.2005 року № 593/2005 дано доручення Кабінету Міністрів України затвердити примірні переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації.
На виконання цього Указу Президента України постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2005 року № 328, яка діяла на час видання оскаржуваного розпорядження, було затверджено лише примірні (а не обов'язкові) переліки структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій.
Зважаючи на наведене вище, перелік структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій не повинен стовідсотково співпадати з рекомендаційним (примірним). Розпорядження голови облдержадміністрації від 7 грудня 2006 року № 330-к "Про граничну чисельність структурних підрозділів облдержадміністрації" видано в межах повноважень визначених статтею 5 та статтею 47 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" з метою раціонального використання граничної чисельності працівників і видатків на утримання облдержадміністрації.
Представник відповідача зауважила, що сектор у справах релігій облдержадміністраці, який очолював позивач, також не був передбачений примірним переліком структурних підрозділів обласної державної адміністрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2005 року № 328, який діяв на момент видання оскаржуваного розпорядження від 07.12.2006 року № 330-к.
Посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2007 року № 996 вважає недоречним , оскільки вона видана після звільнення позивача і не має зворотної дії в часі.
Вважає, що не ґрунтуються на законі доводи позивача стосовно того, що під час звільнення його з посади завідувача сектору з питань релігій облдержадміністрації, обласною державною адміністрацією порушено вимоги законодавства, зокрема статей 42-1, 49-2 КЗпПУ та статті 11 Закону України "Про місцеві державні адміністрації".
На підставі розпорядження голови облдержадміністрації від 7 грудня 2006 року № 330-к "Про граничну чисельність структурних підрозділів облдержадміністрації" припинено діяльність як юридичної особи сектору з питань релігій облдержадміністрації.
Відповідно до статті 49-2 КЗпПУ, пункту 5 розпорядження голови облдержадміністрації від 07.12.2006 року № 330-к головою облдержадміністрації 30 березня 2007 року ОСОБА_1 було запропоновано посаду заступника начальника відділу у справах національностей та релігій головного управління з питань внутрішньої політики та інформації облдержадміністрації. Позивач від запропонованої посади відмовився.
Посилання позивача на статтю 42-1 КЗпПУ вважає безпідставним, оскільки дана норма визначає переважне право на укладення трудового договору у разі повороту прийняття на роботу.
З приводу погодження звільнення позивача з роботи з Державним комітетом України у справах національностей і релігій представник відповідача зауважила наступне.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду та звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 7 Типового Положення про управління у справах релігій Київської міської державної адміністрації, відділ у справах релігій обласної та Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 № 1547 (була чинна до 12.03.2008 року) передбачено було, що управління, відділ очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади головою обласної, міської держадміністрації за погодженням з Держкомрелігій .
Однак, згідно з Указом Президента України від 20.04.2005 року №701/2005 "Питання Міністерства юстиції України" Державний комітет України у справах релігій ( Держкомрелігій ) ліквідовано .
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2005 № 390 "Про утворення Державного департаменту у справах релігій" утворено у складі Міністерства юстиції України Державний департамент у справах релігій. Постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.2005 № 770 затверджено Положення про Державний департамент у справах релігій.
Однак, цим Положенням Державному департаменту у справах релігій не надано повноважень погоджувати кандидатури на посаду начальників структурних підрозділів обласних державних адміністрацій, які займалися питаннями релігій.
Не було внесено також і змін до Типового Положення про управління у справах релігій Київської міської державної адміністрації, відділ у справах релігій обласної та Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 року № 1547, в частині надання повноважень новоствореному урядовому органу вирішувати питання щодо погодження кандидатур на посади керівників відповідних структурних підрозділів облдержадміністрації.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1575 "Про утворення Державного комітету України у справах національностей та релігій" реорганізовано Державний комітет у справах національностей та міграції і Державний департамент у справах релігій, утворивши на їх базі Державний комітет України у справах національностей та релігій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 201 затверджено Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій, в якому також не передбачено повноважень цього урядового органу щодо погодження кандидатур на посади керівників структурних підрозділів облдержадміністрації з питань релігій. Не вносились також і відповідні зміни до Типового положення про управління у справах релігій Київської міської державної адміністрації, відділ у справах релігій обласної та Севастопольської міської державної адміністрації, яке діяло на момент звільнення позивача втратило чинність 12 березня 2008 року.
12 березня 2008 року постановою Кабінету Міністрів України № 171 затверджено Типове положення про управління (відділ) у справах національностей та релігій обласної, відділ у справах національностей та релігій Севастопольської міської державної адміністрації. Лише в цьому положенні передбачено, що начальник управління (відділу) призначається на посаду та звільняється з посади головою держадміністрації за погодженням з Держкомнацрелігій .
Зважаючи на наведене, у зв'язку з ліквідацією урядового органу уповноваженого вирішувати питання щодо погодження звільнення з посади завідувача сектору у справах релігій облдержадміністрації, голова обласної державної адміністрації на законних підставах прийняв рішення про звільнення ОСОБА_1 без погодження з органом виконавчої влади вищого рівня.
Призначення ОСОБА_1 на посаду завідувача сектору у справах релігій обласної державної адміністрації також відбувалося без погодження із відповідним органом виконавчої влади вищого рівня, що підтверджується розпорядженням голови облдержадміністрації від 28 жовтня 2005 року № 371-к "Про призначення ОСОБА_1."
З наведених вище обставин, необгрунтованими і безпідставними вважає вимоги позивача про скасування розпоряджень, стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши учасників процесу , повно і всебічно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що представником відповідача правомірність своїх дій доказана.
Відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах річного строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами.
Іншим законом - це Кодексом Законів про працю, який регулював трудові правовідносини між сторонами, а саме ч.1 ст.233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Позивач був ознайомлений із розпорядженням голови облдержадміністрації № 137-к від 17.05.2007 року того ж дня, про що свідчить його напис на оригіналі розпорядження та в той же день отримав трудову книжку, про що свідчить його власноручний підпис в книзі руху трудових книжок працівників облдержадміністрації.
З позовом про скасування розпорядження голови облдержадміністрації № 37-к від 17.05.2007 року та поновлення на роботі позивач звернувся лише 16 травня 2008 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду за захистом порушених прав .
Статтею 233 КЗпП України не передбачено досудового врегулювання спору про поновлення працівника на роботі, а тому є безпідставними твердження позивача, що строк позовної давності має обраховуватися з часу отримання відповіді від облдержадміністрації на його звернення до КМУ та Секретаріату Президента України, тобто з 15 квітня 2008 року.
Крім того, ст. 50 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що розпорядження голів місцевих державних адміністрацій оскаржуються в судовому порядку відповідно до закону .
В даному випадку цим законом є КЗпП України, оскільки згаданим ЗУ "Про місцеві державні адміністрації" та ЗУ «Про державну службу» не передбачено порядок та строки захисту трудових прав.
Що стосується інших підстав відмови в позові то слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:
1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
Згідно п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року, « розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п.1 ст.40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку».
Зазначені в роз'ясненні обставини судом перевірено та встановлено, що відбулось припинення сектору з питань релігій облдержадміністрації. При звільненні позивача відповідачем додержано норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника. Він був попереджений за два місяці про наступне звільнення. Від переведення в новостворену юридичну особу, яким є головне управління з питань внутрішньої політики та інформації облдержадміністрації позивач відмовився - чого не заперечує й сам, а тому є безпідставною його вимога з посиланням на статтю 42 Кодексу законів про працю України стосовно того, що обласна адміністрація при проведенні процедури припинення юридичної особи, яку очолював позивач, мала запропонувати йому рівнозначну посаду.
Статтею 42 КЗпП установлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
В даному випадку відповідно до розпорядження голови облдержадміністрації від 7 грудня 2006 року № 330-к відбулося припинення сектору з питань релігій облдержадміністрації, а не скорочення чисельності штату. У зв'язку з припиненням сектору з питань релігій облдержадміністрації вся чисельність працівників цього сектору скоротилася, весь штат працівників ліквідувався і на базі визначених в розпорядженні структурних підрозділів, в тому числі і цього сектору, утворено нову юридичну особу - головне управління з питань внутрішньої політики та інформації облдержадміністрації.
В процесі працевлаштування працівників у новостворене головне управління з питань внутрішньої політики та інформації облдержадміністрації не застосовуються норми статті 42 КЗпП, оскільки у зв'язку із скороченням всієї чисельності та ліквідації всього штату сектору з питань релігій внаслідок його припинення усі працівники підлягали звільненню з роботи. Усі працівники цього сектору були попереджені в установлені строки про наступне вивільнення.
Одночасно протягом строку попередження позивачу листом від 30 березня 2007 року було запропоновано роботу в новоутвореній юридичній особі -головному управлінні з питань внутрішньої політики та інформації облдержадміністрації, а саме посаду заступника начальника відділу у справах національностей та релігій головного управління, посадові обов'язки якого співпадали з посадовими обов'язками, які виконував позивач, перебуваючи напосаді завідувача сектору з питань релігій облдержадміністрації, однак позивач від запропонованої посади відмовився і це підтвердив в судовому засіданні.
Крім того, зазначена вище стаття закону передбачає переважне право залишення на роботі, при цьому не передбачає, що це має бути саме рівнозначна посада. Переважне право на залишення на роботі цією статтею закону не ототожнено з переважним правом на працевлаштування на нову посаду в новоствореній юридичній особі.
Вимога позивача про скасування розпорядження голови облдержадміністрації від 7 грудня 2006 року № 330-к є безпідставною, оскільки відповідно до ч. 1 і 2 ст. 5 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій, а ч.3 цієї статті передбачено, що Кабінет Міністрів України затверджує лише рекомендаційні (а не обов'язкові) переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, а також типові положення про них.
Отже, голова облдержадміністрації видаючи оскаржене розпорядження від 7 грудня 2006 року № 330-к діяв в межах своїх повноважень, а тому підстав для скасування розпорядження в частині заявленій позивачем - не має..
Подані позивачем копії судових рішень суд не бере до уваги, оскільки вони не мають відношення до даного предмету спору та позивач ОСОБА_1 не був у справах, по яких постановлені ці рішення стороною і обставини, встановленні цими рішеннями, не стосуються позивача.
Показання свідка ОСОБА_4 не стосуються предмету спору, оскільки висновок, який писав позивач у серпні 2006 року стосувався іншого проекту розпорядження а саме "Про структуру обласної державної адміністрації", а не «Про граничну чисельність структурних підрозділів обласної державної адміністрації» , яке є предметом оскарження у цій справі.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди", а саме п. 13, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення… ), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Отже необхідною умовою відшкодування моральної шкоди є наявність порушення прав працівника власником або уповноваженим ним органом.
В супереч цьому, позивач не надав суду доказів, якими підтверджено порушення його трудових прав та спричинення моральної шкоди і суд таких порушень в діях відповідача не вбачає.
Керуючись статтями 160-163, КАС України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Рівненської обласної державної адміністрації щодо:
1. скасування розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 7 грудня 2006 року № 330-к «Про граничну чисельність структурних підрозділів обласної державної адміністрації» в частині:
а) п.1 ч.1, щодо утворення головного управління з питань внутрішньої політики та інформації облдержадміністрації на базі управління внутрішньої політики та інформації облдержадміністрації, відділу з питань преси та поліграфії облдержадміністрації, сектору з питань релігій облдержадміністрації, сектору у справах національних меншин облдержадміністрації шляхом їх злиття;
б) п.п.10, (1,8,11) ч.2 щодо припинення діяльності як юридичної особи таких структурних підрозділів обласної державної адміністрації:
- сектору з питань релігій облдержадміністрації;
в) п.3 ч.5, яким установлено, що відносно прав і обов'язків (у тому числі й у трудових відносинах): головне управління з питань внутрішньої політики та інформації облдержадміністрації є правонаступником управління внутрішньої політики та інформації питань релігій облдержадміністрації та сектору у справах національних меншин облдержадміністрації;
г) ч.8, - щодо попередження про наступне вивільнення керівників та заступників керівників структурних підрозділів облдержадміністрації, що припиняють діяльність як юридичні особи.
д) ч.10, - щодо визнання такими, що втратили чинність, розпорядження голови облдержадміністрації від 29 червня 2005 року № 253-к „Про упорядкування структури обласної І державної адміністрації», від 26 липня 2005 року № 211-к „Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації від 29 червня 2005 року № 253-к» та від 28 липня 2005року № 282-к „Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації від 29 червня 2005 року №253к»;
2. визнання протиправним та скасування розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації «Про звільнення ОСОБА_1.» від 17 травня 2007 року №137-к та поновлення його на посаді завідуючого сектора з питань релігії Рівненської облдержадміністрації;
3. стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу;
4. стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 100 000 гривень,
- відмовити, за безпідставністю позовних вимог.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий:
Постанова законної сили не набрала
З оригіналом згідно
Суддя: С.В. Боймиструк