Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"18" січня 2017 р. Справа № 911/3287/16
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Колесника Р.М. за участю секретаря судового засідання Щотової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом публічного акціонерного товариства “Племінний завод “Бортничі”, Київська обл., с. Щасливе
до головного управління Держгеокадастру у Київській області, м. Київ
за участю третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
1. Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі, Київська обл., м. Бориспіль
2. ОСОБА_1, Вінницька обл., с. Павлівка
про визнання недійсним та скасування наказу
За участю представників:
від позивача: ОСОБА_2, довіреність №92 від 05.11.2015;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи 1: не з'явився;
від третьої особи 2: не з'явився;
Публічне акціонерне товариство «Племінний завод «Бортничі» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання недійсним та скасування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області і якій було присвоєно кадастровий номер 3220888000:04:001:0436.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що за рахунок земель товариства відповідачем було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність іншої особи, внаслідок чого порушено право позивача на земельну ділянку.
Ухвалою суду від 10.10.2016 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 17.11.2016. Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі.
Ухвалою суду від 17.10.2016 задоволено клопотання позивача про забезпечення позову частково, накладено арешт на земельну ділянку площею 1,0869 га, яка розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області і якій було присвоєно кадастровий номер 3220888000:04:001:0436.
18.11.2016 через канцелярію суду від Головного управління Держгеокадастру у Київській області та від Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області надійшли витребувані судом матеріали, а саме наказ від 11.07.2016 №10-14188/15-16-гс про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 та копії документів які стали підставою для прийняття зазначеного наказу.
18.11.2016 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує в повному обсязі, посилаючись на те, що куруючись ст.. 15-1, 117, 118, 121, 122 Земельного кодексу України, Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 03.03.2015 №24, Головним управлінням було розглянуте подане відповідно до вимог чинного законодавства гр. ОСОБА_1 клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою. Наказом Головного управління від 11.07.2016 №10-14188/15-16-гс надано дозвіл на розроблення документації землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського признання державної власності, розташованої на території Щасливської сільської ради Бориспільського району. Відповідач зазначає, що при розгляді відповідного клопотання звертався до Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області за отриманням інформації, щодо земельної ділянки, яку гр. ОСОБА_1 виявив бажання отримати у власність. Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі була надана Головному управлінню перевірена інформація, у вигляді таблиці, відповідно до якої земельна ділянка не перебувала у користуванні (власності) третіх осіб та відводиться із земель державної власності сільськогосподарського призначення.
07.12.2016 через канцелярію суду від позивача було подано клопотання про уточнення позовних вимог, в якій виклав конкретизацію позовних вимог із зазначенням реквізитів оспорюваного наказу та просить визнати недійсним та скасувати наказ від 11.07.2016 №10-14188/15-16-сг Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області і якій було присвоєно кадастровий номер 3220888000:04:001:0436.
Ухвалою господарського суду Київської області від 07.12.2016 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1.
16.01.2017 через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення на відзив відповідача, в якому зазначив, що відповідач прийняв наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1, за рахунок земель, що належать на праві власності ПАТ «Племінний завод «Бортничі». Спірна земельна ділянка вибула з державної власності в момент, коли ПАТ «Племінний завод «Бортничі» отримало державний акт на право колективної власності на землю, зареєстрований 08.09.1997 за №1. Позивач зазначає, що відповідач помилково вважав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності. Також позивач надав суду експертний висновок Державного підприємства «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 28.12.2017 №01/10-05/692, з якого вбачається, що земельна ділянка площею 1,0869 га кадастровий номер 3220888000:04?001:0436, яка розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області та відводиться у власність ОСОБА_1, повністю накладається (площа накладання 1,0869 га) на земельну ділянку, визначену під №7 в Державному акті на право колективної власності на землю серії КВ, виданому 8 вересня 1997 року ВАТ «Племінний завод «Бортничі», правонаступником якого є ПАТ «Племінний завод «Бортничі».
Представники відповідачів та третіх осіб в судове засідання не з'явилися. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Ухвали Господарського суду Київської області від 10.10.2016 та 17.11.2016, 07.12.2016 направлялись відповідачам та третім особа з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення на адресу, зазначену позивачем у позові, яка відповідає адресі, зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
Відповідно до правої позиції, викладеної в п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи те, що нез'явлення представників відповідачів та третіх осіб не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи відкладався.
У судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
08.09.1997 відкритому акціонерному товариству «Племінний завод «Бортничі» було видано державний акт на право колективної власності на землю серії КВ, який зареєстрований в Книзі записів на право колективної власності на землю за №1, згідно якого у відкритого акціонерного товариства «Племінний завод «Бортничі» виникло право власності на землю площею 1041,1 гектарів для сільськогосподарського виробництва.
До загальної земельної ділянки позивача входить ділянка площею 992,1 га під №7 зареєстрована у Державному акті на право колективної власності на землю серії КВ, виданому 08.09.1997 ВАТ «Племінний завод «Бортничі», розташована в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області.
Згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства» ВАТ «Племінний завод «Бортничі» було внесено зміни до статуту, які передбачили зміну найменування з ВАТ «Племінний завод «Бортничі» на ПАТ «Племінний завод «Бортничі». А тому оскільки вищевказаний державний акт є чинним, то на даний час саме ПАТ «Племінний завод «Бортничі», є власником земельних ділянок, вказаних в державному акті (тієї частини земель, що не була відчужена товариством), право власності на які посвідчується державним актом на право колективної власності сері КВ, що виданий 08.09.1997.
23.05.2016 гр. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства орієнтованою площею 1,3 га, яка розташована на території Щасливської сільської ради.
Наказом головного управління Держгеокадастру у Київській області від 11.07.2016 №10-14188/15-16-гс відповідно до статей 15-1, 116, 118, 121, 122 та 186 Земельного кодексу України, положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 03.03.2015 №24, надано гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, орієнтований розмір земельної ділянки 1,3000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що за рахунок земель товариства відповідачем було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність іншої особи, внаслідок чого порушено право позивача на земельну ділянку та просить суд визнати недійсним та скасувати наказ від 11.07.2016 №10-14188/15-16-гс Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області і якій було присвоєно кадастровий номер 3220888000:04:001:0436.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 22 Земельного кодексу України 1990 року (чинного на момент виникнення у позивача права власності на земельну ділянку) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Згідно статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України - право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Зазначені правові норми кореспондують положенню частини 1 статті 1 Протоколу № 1 в редакції Протоколу № 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який ратифіковано Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 3 статті 1 Земельного кодексу України визначено, що використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 6 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що землеустрій базується на принципі дотримання законності.
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частин 1, 2 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Як зазначалось вище, відповідач прийняв наказ від 11.07.2016 №10-14188/15-16-гс про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1, та, як вказує позивач, саме за рахунок земель, що належать на праві власності ПАТ «Племінний завод «Бортничі», а не за рахунок земель державної чи комунальної власності.
На підтвердження того, що відповідач прийняв спірний наказ щодо розпорядження земельною ділянкою, що входить до земельної ділянки, що належить позивачу, останній в перебігу розгляду справи надав суду висновок державного підприємства «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» №01/10-05/692 від 28.12.2016, яким встановлено, що земельна ділянка площею 1,0869 га, кадастровий номер 3220888000:04:001:0436, яка розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області та відводиться у власність ОСОБА_1, повністю накладається (площа накладання 1,0869 га) на земельну ділянку, визначеною під №7 в державному акті на право колективної власності на землю серії КВ, виданому 08.09.1997 ВАТ «Племінний завод «Бортничі», правонаступником якого є ПАТ «Племінний завод «Бортничі», як це показано на Схемі розташування земельних ділянок (додаток №1).
Як вже зазначалося до державного акту на право власності серії КВ, виданого 08.09.1997 року ПАТ “Племінний завод “Бортничі” є власником земельної ділянки площею 992,1 га земель, яка визначена, як ділянка №7.
Згідно ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.
Якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами.
Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом (за змістом п.п. 2.1.-2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011).
За змістом п. 16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» № 4 від 23.03.2012 якщо, призначаючи судову експертизу, господарський суд не попередив особу чи осіб, які проводитимуть судову експертизу, про відповідальність, передбачену статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України за дачу завідомо неправдивого висновку або відмову дати висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків, то поданий суду висновок може вважатися висновком спеціаліста, але не висновком судового експерта в розумінні частини першої статті 42 ГПК.
З цього вбачається, що наданий суду висновок не може вважатися висновком судової експертизи, у розумінні ст. 42 ГПК України, але з урахуванням того, що дослідження проведено компетентним органом, відповідачем висновків, що викладено у цьому дослідженні, не спростовано, власних доказів чи клопотань про їх витребування, а також клопотань про призначення по справі судової експертизи в перебігу розгляду справи не заявлялося, суд не вбачає підстав і для того, щоб не приймати відомості, що викладено у висновку №01/10-05/692 від 28.12.2016 про перебування земельної ділянки, що виділяється ОСОБА_1 в межах земельної ділянки, що належить позивачу у якості належного та допустимого доказу на підтвердження доводів позивача про порушення його права землекористування у спосіб надання третій особі права на розробку проекту землеустрою із перспективою надання у власність земельної ділянки, прав щодо розпоряджень якою відповідач не має.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Статтею 140 Земельного кодексу України містить перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку, якими є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
В матеріалах справи відсутні докази припинення права власності ПАТ «Племінний завод «Бортничі» на вищевказані земельні ділянки, а тому товариство є єдиними законним власником вищевказаних земельних земель і відповідач, як орган державної влади, не мав та не має жодного права (повноважень) щодо прийняття наказів (рішень) щодо земель, що є власністю позивача.
Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно зі частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до частини 1 статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Статтею 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні наведених вище приписів ст.ст. 32-34 ГПК України доведено той факт, що спірна земельна ділянка площею 1,0869 га, кадастровий номер 3220888000:04:001:0436, яка розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області щодо якої ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної повністю накладається (площа накладання 1,0869 га) на земельну ділянку, визначеною під №7 в державному акті на право колективної власності на землю серії КВ, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №1, що виданий 08.09.1997 ВАТ «Племінний завод «Бортничі».
За змістом п. 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Встановивши, що оскаржуваний наказ №10-14188/15-16-гс від 11.07.2016 прийнято без врахування прав позивача на земельну ділянку, прийнято його поза межами компетенції відповідача та законних повноважень на розпорядження землями позивача, є свідченням порушення права власності позивача на належну йому за державним актом земельну ділянку і був прийнятий із порушенням Закону, що зумовлює висновки суду про правомірне звернення позивача із розглядуваним позовом, порушення ним прав та охоронюваних законом інтересів позивача та про необхідність задоволення позову у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на відповідача у повному обсязі.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним та скасувати наказ від 11.07.2016 №10-14188/15-16-гс Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського району київської області і якій було присвоєно кадастровий номер 3220888000:04:001:0436.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14, код 39817550) на користь Публічного акціонерного товариства «Племінний завод «Бортничі» (08325, Київська обл., Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 15, код 00849634) 1378,00 гривень судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 18.01.2017 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 23.01.2017.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Р.М. Колесник