12 січня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Соколової В.В.
суддів: Немировської О.В., Чобіток А.О.
при секретарі: Дука В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23.09.2016 у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності в порядку спадкування за законом, витребування квартири з чужого володіння, -
У травні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом. Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_6, якому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1. Він є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, а відповідач ОСОБА_7 є рідною сестрою померлого та спадкоємцем другої черги.
Позивач проживав окремо від батька і тривалий час з ним не спілкувався, тому не звернувся до нотаріуса у передбачений законом шестимісячний строк з заявою про прийняття спадщини. Проте, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 07.08.2013 позивачу визначено два місяці додаткового строку для звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини.
Постановою від 19.02.2014 приватний нотаріус ОСОБА_8 відмовив у видачі ОСОБА_3 свідоцтва про спадщину на майно померлого - спірну квартиру, оскільки після спливу шести місяців після смерті батька, 20.10.2011 на ім'я ОСОБА_2 вже видано свідоцтво про право на спадщину. В подальшому ОСОБА_7, подарувала спірну квартиру своїй доньці ОСОБА_1
Справа № 760/11324/14-ц
№ апеляційного провадження:№ 22-ц/796/1907/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Українець В.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.
Враховуючи вищевикладене, позивач з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив суд: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. на ім'я ОСОБА_2, зареєстроване в реєстрі за № 144; визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_2; витребувати з чужого володіння у ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 та передати її ОСОБА_3
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23.09.2016 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда ВолодимирОлександрович, ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності в порядку спадкування за законом, витребування квартири з чужого володіння - задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.10.2011 про те, що спадкоємцем майна ОСОБА_6, 1962 р. н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є його сестра ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3., видане Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, зареєстроване в реєстрі за № 144.
Визнано в порядку спадкування за законом за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_3.
Витребувано від ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3.
Зобов'язано ОСОБА_1 передати ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_4.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1948 гривень 80 копійок судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1948 гривень 80 копійок судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про те, що рішення ухвалено з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не врахував того, що свідоцтво про право на спадщину - це процесуальний нотаріальний акт, який засвідчує перехід права власності на майно спадкодавця до спадкоємця, а тому норми які регулюють загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та недійсність правочину (ст.ст. 203 215 ЦК України) застосовані до спірних правовідносин бути не можуть. Також вказує на те, що суд не застосував ст. 1280 ЦК України, якою передбачено що якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (ч.2 ч.3 ст.1272 ЦК) вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Зазначене вказує на те, що позивачем неправильно було обрано спосіб судового захисту. Крім того ОСОБА_1 зазначала про те, що вона не є належним відповідачем, оскільки не є власником спірної квартири і ця квартира не перебуває у її володінні. Вважаючи рішення суду необґрунтованим та незаконним, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Також не погодилась із рішенням суду ОСОБА_2 В своїй апеляційній скарзі вона вказує на те, що рішення ухвалено з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає про те, що задовольняючи позовні вимоги позивача в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, оскільки з власної ініціативи фактично змінив та доповнив зміст предмета позову в цій частині, вказавши дату видачі спірного свідоцтва, рік народження спадкодавця, дату народження відповідача ОСОБА_2 та її спорідненість зі спадкодавцем, що є неприпустимим. Крім того вказує, що на момент звернення позивача до суду із вказаними вимогами спадкове майно у неї було відсутнє, а саме свідоцтво про право власності на спадщину за законом було використано ОСОБА_2 при укладенні правочину, договору дарування спадкового майна (квартири) правомірно. За таких обставин, позивач вправі був звертаючись до суду ставити питання лише щодо сплати грошової компенсації за частку спадкового майна яке належало йому, у відповідності до положень ст.1280 ЦК України, так як на час звернення його до суду спадкового майна не було.
Вирішуючи спір в частині визнання за позивачем права власності на спірну квартиру, суд першої інстанції не з'ясував хто являється власником квартири АДРЕСА_3; чи зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право власності на вказану квартиру за позивачем або відповідачам, в той час як ОСОБА_2 припинила своє право на спірну квартиру ще 26.12.2012, уклавши договір дарування квартири з відповідачкою ОСОБА_1, а та в свою чергу заперечуючи проти позову, посилалась на те, що вона не є належним відповідачем у справі, оскільки не є власником спірної квартири та не володіє нею. А тому у суду першої інстанції також не було правових підстав задовольняти вимоги позивача про витребування від ОСОБА_1 та зобов'язання її передати ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_4.
Вважаючи рішення суду необґрунтованим та незаконним, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_11 підтримав апеляційні скарги з підстав викладених у них, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник позивача ОСОБА_12 в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги. Разом з тим, визнав факт вибуття спірної квартири з власності відповідача ОСОБА_1, а тому просив рішення суду залишити без змін в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, в листі від 12.12.0216 адресованому апеляційному суду просила розглянути справу у її відсутність (т.2 а.с.235).
Інші учасники розгляду також в судове засідання не з'явились, повідомлялись про розгляд справи належним чином, причини неявки суду не повідомили. Тому, в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково.
Перевіряючи обставина справи апеляційним судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 26.03.2011 Відділом реєстрації смерті в м. Києві (т.1, а.с.98).
ОСОБА_6 заповіту не залишив, а тому спадкування здійснюється за законом, в порядку передбаченому ст.ст. 1258-1267 ЦК Укрїани. Після його смерті відкрилася спадщина на належну йому на праві власності квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, що підтверджується договором купівлі-продажу від 04.05.1995 (т.1, а.с.120).
Позивач ОСОБА_3 є сином померлого спадкодавця ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження від 09.10.1990, виданого відділом ЗАГС Залізничного районного виконавчого комітету м. Києва (а.с. 9). А отже в порядку ст. 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги.
ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1, а.с.129).
Постановою приватного нотаріуса КМНО від ІНФОРМАЦІЯ_4 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини (т. 1, а.с.134).
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 07.08.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04.02.2014, задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та визначено додатковий строк у два місяці для подання заяви про прийняття спадщини (т. 1, а.с.12-13, 14-15).
Позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини 18.02.2014 (т. 1, а.с.139).
Постановою приватного нотаріуса КМНО від 19.02.2014 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки свідоцтво про право на спадщину за законом видане спадкоємиці за законом ОСОБА_2 - рідній сестрі померлого, яка вчасно заявила свої спадкові права на спадщину (т. 1, а.с.144).
З матеріалів спадкової справи вбачається, що 23.05.2011 ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, в якій зазначила, що інших спадкоємців не має (т. 1, а.с.97).
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. на ім'я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 18.10.2011, яка складається з квартири АДРЕСА_6 (т. 1, а.с.127).
26.12.2012 ОСОБА_2 та ОСОБА_1, уклали договір дарування квартири. За умовами договору ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_4 (т. 1, а.с.209).
Прийняту в дар квартиру ОСОБА_1 передала в іпотеку ОСОБА_5, про що між їй був укладений іпотечний договір від 17.10.2013, для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за договором позики (т. 2, а.с.107-110).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_3 є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_6, та за рішенням суду йому було визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини. У такому випадку ОСОБА_2 не має права на спадкування, оскільки вона є спадкоємцем другої черги, а позивач - першої черги. Оскільки у позивача існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, тому суд вважав за можливе визнати за ОСОБА_3 право власності на спадщину після смерті ОСОБА_6 - на квартиру АДРЕСА_4. На підставі ст. 388 ЦК України задоволені і вимоги позивача про витребовування майна із незаконного володіння ОСОБА_1
Вказані висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, встановленими судом першої інстанції.
Проте в апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_1 наголошують на тому, що на час ухвалення рішення суду жоден із них не є власником спірної квартири.
На стадії апеляційного розгляду встановлено, що 20.07.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_13 був укладений договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_1 продає, а ОСОБА_13 купує квартиру АДРЕСА_2. Згідно цього договору право власності у нового власника виникає з моменту державної реєстрації. Вказані обставини підтверджуються копією договору від 20.07.2015, довідкою приватного нотаріуса КМНО Тиминюк М.В. від 21.12.2016 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.2 а.с.238-241,237,244-246)
Вказані докази були прийняті апеляційним судом, оскільки вони подані на підтвердження доводів апеляційної скарги, а також з огляду на наступне.
Так, в силу ч. 1,2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 14 Постанови Пленуму № 12 від 24.10.2008 «Про судову практику розгляду справ в апеляційному порядку» вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суду повинен врахувати вимоги ч. 3 ст. 27 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Дійсно, в даному випадку стороною відповідача не додержано вимогу процесуального закону щодо добросовісного здійснення своїх прав та виконання своїх обов'язків. Зокрема, всупереч положенням ч.2 ст. 27 ЦПК України, ними не заявлено і не подано до суду першої інстанції дані про відчуження квартири, що є предметом спору.
Проте, відповідно до ч. 3 ст. 213 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. А отже, процесуальний закон зобов'язує суд повно і всебічно з'ясувати обставини справи та встановити характер правовідносин, що виникли між сторонами.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що вказані докази мають бути прийняті до уваги, так як мають суттєве значення для правильного вирішення справи по суті.
За наведених обставин апеляційний суд, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_3 є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_6, якому за рішенням суду було визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини. У такому випадку, як вірно вказав суд першої інстанції, ОСОБА_2 не має права на спадкування, оскільки вона є спадкоємцем другої черги, а тому видане на її ім'я свідоцтво про права на спадщину підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 1268, 1301 ЦК України.
Разом з тим, враховуючи, що на час розгляду справи відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є власниками квартири, що є спадковим майном, а новий власний не залучений до участі у справі, до нього не було пред'явлено позовних вимог, вимоги про визнання права власності на спірну квартиру та витребування її з чужого незаконного володіння задоволенню не підлягають, так як пред'явлені до неналежних відповідачів. Таким чином, на підставі ст. 309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння підлягає скасуванню, як таке, що ухвалено за неповно встановлених обставин і призводить до порушення прав осіб, які не брали участь при розгляді справи.
В іншій частині, а саме в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, рішення суду відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а тому в порядку ст. 308 ЦПК України, в цій частині його слід залишити без змін.
А отже доводи апеляційної скарги відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 щодо пред'явлення позову до неналежних відповідачів знайшли своє підтвердження. Посилання відповідача ОСОБА_1 на неправильний спосіб захисту позивача в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такий спосіб захисту ґрунтується на положеннях ст. 1301 ЦК України, а не на положеннях ст.ст. 203, 215 ЦК України як на тому наголошує даний відповідач. Щодо передбаченого ст. 1280 ЦК України права на перерозподіл спадщини, слід зазначити, що це право застосовується між спадкоємцями які прийняли спадщину в установленому законом порядку, тобто правомірно. В даному випадку відповідач ОСОБА_2 прийняла спадщину з порушенням норм чинного законодавства щодо черговості спадкування, що унеможливлює застосування вказаних положень. До того ж, в порядку ст. 16 ЦК України, право вибору способу захисту належить особі права якої є порушеними.
В порядку ч.5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки обґрунтовано задоволені вимоги немайнового характеру пред'явлені до відповідача ОСОБА_2, то на підставі ч.1 ст. 88 ЦПК України з даного відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати понесені за пред'явлення цих вимог, що становить 121,80 грн.. Інші пред'явлені позивачем вимоги не знайшли свого підтвердження, а отже інші понесені ним судові витрати компенсації не підлягають. Проте, враховуючи, що відповідачем ОСОБА_1 були понесені витрати на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 2143,68 грн., а позовні вимоги до неї були пред'явлені безпідставно, то вказані витрати підлягають компенсації за рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315, 319 ЦПК України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23.09.2016 скасувати в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння, ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні даних позовних вимог - відмовити.
В частині розподілу судових витрат рішення суду змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 121,80 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користьОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2143,68 грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: