04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"16" січня 2017 р. Справа№ 910/15141/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пашкіної С.А.
суддів: Сітайло Л.Г.
Жук Г.А.
Від позивача - Кулик А.М. ( довір. від 05.08.16);
Від відповідача - Євстігнєєв А.С.( довір. від 10.08.16);
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Бобринець -Агро-К"
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2016р.
у справі № 910/15141/16 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Приватного підприємства "Техагропоставка"
до Приватного підприємства "Бобринець - Агро-К"
про стягнення 2 726 481,75 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2016р. у справі №910/15141/16 позовні вимоги Приватного підприємства "Техагропоставка" задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Бобринець-Агро-К" на користь Приватного підприємства "Техагропоставка" грошові кошти у розмірі 1 963 705, 95 грн., штраф у розмірі 250 000, 00 грн. та судовий збір у розмірі 33 205, 58 грн. У задоволенні решти позовних вимог Приватного підприємства "Техагропоставка" відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що позивач виконав свої зобов'язання за договором №22/03-12 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, натомість, відповідач товар у встановлений договором строк не поставив, грошові кошти не повернув.
Не погоджуючись із вказаним рішення суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2016р. в частині задоволення позовних вимог позивача та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вимог позивача відмовити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що між позивачем та відповідачем не було узгоджено місця відвантаження товару, як це передбачено п.6.1 договору, отже відповідачем не було порушено положень договору через відсутність письмового погодження з позивачем щодо такої істотної умови поставки товару, як місце поставки, отже, на думку відповідача, не настав строк поставки товару відповідачем.
Скаржник зазначає й про те, що договір, поданий до справи позивачем, є неукладеним, адже не містить такої істотної умови, як строк дії договору.
В процесі розгляду справи, відповідачем подано клопотання про витребування оригіналів документів, оскільки, як зазначає скаржник про подання позивачем копій розрахунків коригувань кількісних та якісних показників до податкової накладної №01/02 від 05.11.2012р., №12/2 від 20.08.2013р. та №11/2 від 14.08.2013р. відповідачу не було відомо, суд про це не оголошував, також відповідач просить в зазначеному клопотанні призначити експертизу на предмет перевірки належності підпису на вищезазначених копіях розрахунків керівнику позивача ОСОБА_4
Судова колегія з приводу зазначеного клопотання, а саме витребування оригіналів документів розрахунків коригувань кількісних та якісних показників до податкової накладної №01/02 від 05.11.2012р., №12/2 від 20.08.2013р. та №11/2 від 14.08.2013р. відмовляє в задоволенні, з підстав необґрунтованості; щодо призначення судової експертизи зазначає про те, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, чого судовою колегією встановлено не було.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін судова колегія встановила.
22.03.2012 року між Приватним підприємством "Техагропоставка", як покупцем, та Приватним підприємством "Бобринець-Агро-К", як продавцем, укладено договір купівлі-продажу № 22/03-12 відповідно до умов якого, продавець зобов'язується поставити та передати товар покупцеві, а покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його відповідно до умов договору.
Найменування товару - сільськогосподарська продукція - кукурудза, врожай 2012 року. ( п.1.1. договору).
В пункті 3.1 договору сторони визначили, що товар повинен бути поставлений покупцеві до 22.10.2012 року.
22.05.2012 року між продавцем та покупцем було укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою було встановлено ціну товару, порядок розрахунку загальної кількості товару та порядок розрахунків у випадку не виконання продавцем поставки у визначені договором строки.
Відповідно до пункту 5.2. договору № 22/03-12, сторони погодили, що оплата за товар здійснюється шляхом передоплати у розмірі 500 000, 00 грн. протягом трьох банківських днів з моменту укладення договору.
На виконання умов договору № 22/03-12, Приватним підприємством було проведено оплату на суму 500 000, 00 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 244 від 23.03.2012 року, призначення платежу - за кукурудзу відповідно до договору № 22/03-12 від 22.03.2012 року у тому числі ПДВ.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не виконано зобов'язання за договором № 22/03-12 в частині поставки товару.
Згідно положень ч. 2 додаткової угоди № 1 від 22.05.2012 року, у випадку не поставки товару в строк до 22.10.2012 року, продавець зобов'язаний протягом трьох банківських днів з моменту настання строку поставки, розрахуватись із покупцем грошовими коштами в сумі:
- С=Со х 1,315 х К2/К1;
Де Со - загальна сума оплати за товар, яка отримана продавцем від покупця за договором;
К1 - середнє значення між купівлею та продажем долара США на момент оплати, за даними сайту www.currency.in.ua;
К2 - середнє значення між купівлею та продажем долара США на момент розрахунку, за даними сайту www.currency.in.ua;
05.08.2013 року Приватне підприємство "Техагропоставка" звернулось до Приватного підприємства "Бобринець-Агро-К" з листом-вимогою № 05/08-13, в якому просило повернути кошти згідно договорів № 01/03-12 від 01.03.2012 року та № 22/03-12 від 22.03.2012 року, у зв'язку з не поставкою продукції.
Як зазначає позивач, 20.08.2013 року відповідач повернув покупцеві 8 000, 00 грн. в рахунок погашення боргу за договором купівлі-продажу від 22.03.2012 року.
Згідно п. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
У частині 2 статті 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках.
Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи, позивач виконав свої зобов'язання за договором № 22/03-12 та здійснив попередню оплату у розмірі 500 000, 00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи ПП "Бобринець-Агро-Сервіс" товар у встановлений договором строк не поставило, грошові кошти не повернуло.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що позивачем не було погоджено у письмовому порядку місце поставки, до уваги судовою колегією не приймаються з огляду на те, що пунктом 6.1. договору № 22/03-12 визначено умови поставки "EXW (Франко Елеватор)" зернові склади Кіровоградської області, далі за текстом Елеватор за письмовою згодою сторін (EXW - у редакції Інкотермс 2000).
Крім того, відповідно до підрозділу А. "Обов'язки продавця" (А.4. Поставка) розділу ''EXW, EX WORKS (....named place) Франко-завод (…назва місця) Інкотермс, - продавець зобов'язаний надати товар у розпорядження покупця в названому місці поставки, без завантаження на будь-який приймаючий транспортний засіб, в узгоджений день чи в межах погодженого періоду або якщо такого часу не обумовлено, у строк звичайний для поставки аналогічних товарів. Якщо сторони не узгодили конкретної точки в межах названого місця поставки, і наявні декілька придатних для цього точок, продавець може вибрати таку точку в межах місця поставки, яка найбільш відповідає його цілям.
Щодо відсутності, як зазначає відповідач в апеляційній скарзі, у договорі такої істотної умови як строк його дії , судова колегія зазначає наступне.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору (п.п. 3, 7 статті 180 Господарського кодексу України).
Згідно ч.ч.1-2 ст.251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент в часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України передбачено, що термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
У пункті 7.1. договору № 22/03-12 сторони погодили наступне: "даний договір діє з моменту підписання та до його повного виконання". Таким чином, така істотна умова як строк дії договору наявна й у спірному договорі купівлі-продажу.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає й про те, що 20.08.2013 року відповідач оплатив 8 000, 00 грн. в рахунок часткового повернення коштів, отриманих на інших підставах, аніж договір купівлі-продажу від 22.03.2012 року та згідно листа від 05.08.2013 року № 05/08-13 відповідачем позивачу було сплачено окрім 8 000 грн. також 500 000, грн., тому неясно, яка з цих сум є оплатою за договором.
З цього приводу судова колегія зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження того, що 8 000, 00 грн. за непоставлену продукцію повернуто відповідачем позивачу саме за договором № 22/03-12, позивачем надано копії банківської виписки Приватного підприємства "Техагропоставка" з якої вбачається, що 20.08.2013 року від платника - ПП "Бобринець-Агро-К" надійшов платіж у розмірі 8 000, 00 грн., з призначенням платежу - Повернення грошових коштів за не поставлену с/г продукцію, зг. листа № 05/08-13 від 05.08.2013 р., в т.ч. ПДВ 20% 1 333, 33 грн.
Згідно копії банківської виписки Приватного підприємства "Техагропоставка", 14.08.2013 року від платника - ПП "Бобринець-Агро-К" надійшов платіж у розмірі 500 000, 00 грн., з призначенням платежу - Повернення грошових коштів за не поставлену с/г продукцію, зг. листа № 05/08-13 від 05.08.2013 р., в т.ч. ПДВ 20% 1 333, 33 грн.
В матеріалах справи наявна копія листа № 05/08-13 від 05.08.2013 року позивача до відповідача, відповідно до якого позивач зазначає про те, що у зв'язку з не поставкою сільгосппродукції просить повернути кошти згідно договорів № 18/04-12 від 18.04.2012 р. та № 06/04-12 від 06.04.2012 р. на наш рахунок № 26000010227335 в ПАТ ВТБ Банк МФО 321767".
Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи оригінал листа № 05/08-13 від 05.08.2013 року до відповідача, відповідно до якого позивач зазначає про те, що у зв'язку з не поставкою сільгосппродукції, просить повернути кошти згідно договорів № 01/03-12 від 01.03.2012 р. та № 22/03-12 від 22.03.2012 р. на рахунок № 26000010227335 в ПАТ ВТБ Банк МФО 321767".
ПП "Бобринець-Агро-К" надано виписку по рахунку № 26003000098506 від 11.04.2012 року, яка підтверджує оплату позивачем товару за договором № 06/04-12 на суму 50000, 00 грн. та виписку від 19.04.2012 року, яка підтверджує оплату позивачем за товар за договором № 18/04-12 на суму 454 000, 00 грн.
Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що 8000, 00 грн. відповідачем було сплачено за не поставлену с/г продукцію саме за договором № 22/03-12, оскільки як вбачається з вищенаведеного загальна сума, сплачена за договорами № 18/04-12 та № 06/04-12 становила 504 000, 00 грн., хоча фактично, відповідно до копій виписок позивача, за листом № 05/08-13, Приватне підприємство "Бобринець-Агро-К" повернуло за непоставлену продукцію 508 000, 00 грн. (більше ніж було отримано).
Таким чином, обґрунтованими є позовні вимоги Приватного підприємства "Техагропоставка" про стягнення з відповідача 1 963 705,95 грн. основного боргу, оскільки такі вимоги підтверджуються матеріалами справи та відповідачем не спростовані.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача штраф в розмірі 250 000, 00 грн., інфляційні втрати у розмірі 454 000, 50 грн. та 3% річних у розмірі 58 775, 30 грн.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Із положень ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 250 000, 00 грн., місцевий господарський суд, посилаючись на п.9.5 договору, яким, у випадку повної або часткової не поставки товару продавцем у строки, визначені в договорі, передбачено сплату покупцем штрафу у розмірі 50% від загальної вартості поставленого по договору товару, не звернув уваги на норми п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України, відповідно до якої позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Оскільки, як встановлено, 20.08.2013 року повернуто грошові кошти за непоставлену с/г продукції відповідно до листа № 05/08-13 у розмірі 8 000, 00 грн. саме за договором № 22/03-12, тоді строк позовної давності переривається з 20.08.2013 року, після переривання перебіг позовної давності починається заново,час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 Цивільного кодексу України),отже, відлік строку позовної давності починається знову з 21.08.2013 року та закінчується , для вимог про стягнення штрафу 21.08.2014р.,тому в позові в цій частині слід відмовити, а рішення - змінити.
Щодо вимог про стягнення з ПП "Бобринець-Агро-К" інфляційних втрат у розмірі 454 000, 50 грн. та 3% річних у розмірі 58 775, 30 грн., вони за обгрунтованим висновком суду першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, є помилковими, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку товарів, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.
За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Дана позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 15.10.2013р. у справі №5011-42/13539-2012.
Отже, господарський суд міста Києва дійшов обгрунтованого висновку про те, що о вимоги Приватного підприємства "Техагропоставка" до Приватного підприємства "Бобринець-Агро-К" про стягнення інфляційних втрат у розмірі 454 000, 50 грн. та 3% річних у розмірі 58 775, 30 грн. не підлягають задоволенню.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки, як вказує відповідач жодних вимог щодо повернення коштів, отриманих відповідно до договору купівлі-продажу № 22/03-12 від 22.03.2012 року позивач відповідачу ніколи не заявляв, а також позивач не звертався у будь-якій іншій формі до відповідача щодо повернення коштів за вищевказаним договором, тому, як зазначає відповідач, строк позовної давності сплив ще 26.10.2015 року, до уваги судовою колегією не приймаються з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Положеннями Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.
У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:
- визнання пред'явленої претензії;
- зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;
- письмове прохання відстрочити сплату боргу;
- підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;
- письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;
- часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Оскільки як встановлено 20.08.2013 року було повернуто грошові кошти за непоставлену с/г продукції відповідно до листа № 05/08-13 у розмірі 8 000, 00 грн. саме за договором № 22/03-12, тоді строк позовної давності переривається з 20.08.2013 року. Після переривання перебіг позовної давності починається заново, час що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 Цивільного кодексу України), отже, відлік строку позовної давності починається знову з 21.08.2013 року та закінчується відповідно 21.08.2016 року.
Відповідно до матеріалів справи № 910/15141/16, Приватне підприємство "Техагропоставка" звернулося із позовом до Господарського суду міста Києва 17.08.2016 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що строк позовної давності пропущено не було, тому заява ПП "Бобринець-Агро-К" про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2016р підлягає зміні.
Керуючись ст.ст.101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,
1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Бобринець -Агро-К" залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2016р . у справі №910/15141/16 залишити без змін.
3.Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15141/16.
Головуючий суддя С.А. Пашкіна
Судді Л.Г. Сітайло
Г.А. Жук