донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
16.01.2017 справа №908/2014/16
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3
За участю представників сторін: від позивача: від відповідача: ОСОБА_4, за довіреністю; не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж, м. Запоріжжя
на рішення господарського судуЗапорізької області
від27.09.2016 р. (підписано 03.10.2016 р.)
у справі№ 908/2014/16 (суддя Сушко Л.М.)
за позовомВідкритого акціонерного товариства "Запоріжжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж, м. Запоріжжя
до Державного підприємства "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", м. Запоріжжя
простягнення заборгованості
У липні 2016 року до господарського суду звернулось Відкрите акціонерне товариство "Запоріжжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж, м. Запоріжжя (далі - Позивач) із позовом до Державного підприємства "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", м. Запоріжжя (далі - Відповідач) про стягнення суми заборгованості, плати за перевищення договірної величини електроспоживання, інфляційних, 3% річних та пені.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.09.2016 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача борг за активну електроенергію в сумі 89 993,18 грн., плату за перевищення договірної величини електроспоживання в сумі 19 797,88 грн., пеню в сумі 26 381,00 грн., втрати від інфляції в сумі 6 820,59 грн., 3% річних в сумі 2 370,98 грн. та судовий збір в сумі 2 184,82 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмолено.
Позивач, не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог скарги заявник посилається на те, що рішення судом першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального і процесуального права України.
Зокрема, скаржник посилався на безпідставну відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені за період 16.01.2015 - 19.07.2016, 3% річних за період 16.02.2015 - 19.07.2015 та інфляційних втрат за період 01.02.2015 - 29.12.2015.
Ухвалами Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.2016, 12.12.2016 розгляд справи відкладався на 12.12.2016 та 16.01.2017 відповідно.
Позивач в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, надавши пояснення аналогійні, викладеним в апеляційній скарзі.
В судове засідання 16.01.2017 відповідач не з'явився, але через канцелярію суду надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, якими вважав апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, просив рішення суду залишити без змін, а також розглянути справу у відсутності його представника.
У зв'язку з чим судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника відповідача.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів.
Згідно до вимог ст. 74-1 ГПК України 16.01.2017 здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів відеозапису за клопотанням позивача.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2006 між сторонами укладений договір про постачання електричної енергії № 1120 (далі - Договір), за умовами розділу 1 якого (в редакції Додаткової угоди від 28.12.2006р.), позивач продає електричну енергію відповідачу для забезпечення потреб електроустановок відповідача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку № 1 "Обсяги постачання електричної енергії споживачу", а відповідач оплачує позивачу вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Точки продажу електричної енергії визначаються додатком № 2 "Точки продажу електричної енергії споживачу".
Розділом 2 Договору передбачено, що під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України, зокрема, Правилами користування електричною енергією.
Згідно п. 2.2.3. Договору, відповідач зобов'язався оплачувати позивачу вартість електричної енергії згідно з умовами Додатків №4 "Порядок розрахунків" та №5 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".
Відповідно до п. 7.4. Договору, розрахунки за активну електроенергію здійснюються згідно Додатка №4 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" з урахуванням умов Додатка №7 "Порядок визначення вартості мінімального обсягу електричної енергії в точці обліку".
Згідно п. 6 Додатку № 4 до Договору (в редакції Додаткової угоди від 01.04.2015), за підсумками розрахункового періоду позивач виписує відповідачу рахунок або платіжну вимогу-доручення для остаточного розрахунку. Сума платежу при остаточному розрахунку визначається, виходячи з тарифів за активну електроенергію та фактичного обсягу спожитої активної електричної енергії, згідно даних наданого відповідачем "Акта про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію" з урахуванням сум платежів, що надійшли від відповідача.
За умовами п. 10 Додатку № 4 до Договору (в редакції Додаткової угоди від 01.04.2015), відповідач зобов'язаний у термін, що не перевищує 5 операційних днів з дня отримання рахунка або платіжної вимоги-доручення, здійснити оплату рахунка або платіжної вимоги-доручення, що направляється йому позивачем.
Датою отримання рахунка або платіжної вимоги-доручення вважається:
- при направленні рекомендованим листом - дата, зазначена на фінансовому чеку поштового відділення, що підтверджує відправлення, з урахуванням поштового пробігу документа (по місту - 3 дні, по області 5 днів, по Україні - 7 днів);
- у випадку вручення рахунка або платіжної вимоги-доручення уповноваженому представнику відповідача під розпис в журналі, дата, зазначена в журналі;
- при направленні нарочним - дата вручення відповідачу.
На виконання умов договору позивач в період з червня по жовтень 2015 року поставив відповідачу активну електроенергію на загальну суму 148 061,40 грн., що підтверджується актами звірки про спожиту електроенергію за період з червня по жовтень 2015 року, які підписані повноважними представниками сторін за договором та скріплені печатками підприємств.
Для оплати електроенергії позивачем були виставлені відповідачу наступні рахунки:
- рахунок від 01.07.2015 № 1120/6а за електроенергію, спожиту у червні 2015 р. на суму 25 287,30 грн.; рахунок вручено 01.07.2015;
- рахунок від 23.09.2015 № 1120/7а за електроенергію, спожиту у липні 2015 р. на суму 28 944,18 грн.; рахунок вручено 23.09.2015;
- рахунок від 23.09.2015 № 1120/8а за електроенергію, спожиту у серпні 2015 р. на суму 33 024,02 грн.; рахунок вручено 23.09.2015;
- рахунок від 05.10.2015 № 1120/9а за електроенергію, спожиту у вересні 2015 р. на суму 25 622,04 грн.; рахунок вручено 05.10.2015;
- рахунок від 02.11.2015 № 1120/10а за електроенергію, спожиту у жовтні 2015 р. на суму 35 183,86 грн.; рахунок вручено 04.11.2015;
Через те, що відповідач в повному обсязі за спожиту активну електроенергію не розрахувався, у відповідача на час звернення з позовом до суду (29.07.2016 згідно штампу вхідної кореспонденції суду), утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 91 993,18 грн. за спожиту активну електроенергію.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Факт наявності вищенаведеної заборгованості, її розмір та період прострочення оплати підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.09.2016 відповідачем частково було оплачено суму боргу в розмірі 2 000,00 грн., що підтверджується копією банківської виписки від 14.09.2016 (а.с. 88) та сторонами не оспорюється.
Судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача боргу за спожиту активну електричну енергію, яка на момент прийняття рішення судом першої інстанції - 27.09.2016 становила 89 993,18 грн.
Разом з тим, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо "уточнення" позивачем в судовому засіданні 27.09.2016 суми позовних вимог в частині заборгованості за активну електричну енергію, оскільки матеріали справи заяви позивача щодо зміни розміру позовних вимог у розумінні ст. 22 ГПК України не містять. Крім того, у протоколі судового засідання від 27.09.2016 про наявність відповідної заяви позивача взагалі не відображено, а навпаки, засвідчено, що позивачем позовні вимоги підтримано.
Отже суд першої інстанції не прийняв рішення в частині зазначених 2 000,00 грн., залишивши вимоги в цій частині нерозглянутими.
За таких підстав, провадження в частині стягнення 2 000,00 грн. заборгованості слід припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України через відсутність предмета спору, оскільки цю суму заборгованості було сплачено відповідачем протягом розгляду справи в суді першої інстанції.
Також, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача заборгованості за перевищення договірної величини електроспоживання в листопаді 2014 року, лютому 2015 року, березні 2015 року та вересні 2015 року в розмірі 19 797,88 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскільки відповідачем не було надано на адресу позивача відомостей про очікувані обсяги споживання електричної енергії на 2015 рік, то договірна величина електричної енергії позивачем визначена самостійно, за фактичними обсягами споживання.
У якості правової підстави до стягнення відповідної суми позивач посилається на загальні цивільні норми виконання договірних зобов'язань, п. 5.1 Договору та ст. 26 Закону України "Про електроенергетику".
Згідно п. 5.1 Договору (в редакції Додаткової угоди від 28.12.2006), для визначення договірних величин споживання електричної енергії та потужності на наступний рік відповідач не пізніше 1 листопада поточного року надає позивачу відомості про розмір очікуваного споживання електричної енергії за формою додатка № 1 "Обсяги постачання електричної енергії споживачу", у двох екземплярах, оформлених зі своєї сторони.
У разі ненадання відповідачем зазначених відомостей у встановлений термін, розмір очікуваного споживання електричної енергії (потужності) на наступний рік визначаються позивачем самостійно за фактичними обсягами споживання у відповідних періодах поточного року.
За змістом ч.6 ст.26 Закону України "Про електроенергетику", яка і є підставою до нарахування та стягнення відповідної суми, споживачі (крім населення та навчальних закладів) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.
Згідно п. 1.2 Правил користування електричною енергією користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ № 28 від 31.07.1996 з послідуючими змінами та доповненнями (далі - Правила), договірна величина споживання електричної енергії - узгоджена в договорі між постачальником електричної енергії і споживачем величина обсягу електричної енергії на відповідний розрахунковий період.
Факт вчасного ненадання відповідачем очікуваних обсягів споживання електричної енергії на 2015 рік останнім не спростовується, але судова колегія вважає договірні величини споживання електричної енергії на 2015 рік за спірним Договором не встановленими за наступних підстав.
Дійсно, в абз. 4 п. 4.2 Правил (як і в п. 5.1 Договору) встановлено, що у разі ненадання споживачем зазначених відомостей у встановлений договором термін розмір очікуваного споживання електричної енергії на наступний рік установлюється постачальником електричної енергії за фактичними обсягами споживання у відповідних періодах поточного року, що минули, та у відповідних періодах минулого року, які відповідають майбутнім періодам поточного року.
Як вбачається з абз. 6 п. 4.2 Правил, узгоджені сторонами обсяги очікуваного споживання електричної енергії та заявлені величини споживання електричної потужності оформлюються додатком до договору як договірні величини.
Отже, виходячи з принципу диспозитивності та рівності сторін за договором даної категорії, змісту вищенаведених норм діючого законодавства в сфері електроенергетики, в тому числі, п. 4.2 Правил, встановлення договірних величин споживання електричної енергії (на відповідні розрахункові періоди за рік), можливе лише внаслідок двостороннього узгодження такої дії шляхом оформлення у якості відповідного додатку до Договору.
Такого додатку до Договору позивачем не надано, матеріали справи не містять.
Позивач заперечував навіть факт повідомлення відповідача про встановлення договірних величин споживання електричної енергії на 2015 рік у будь-який спосіб.
Отже з урахуванням змісту вищенаведених норм закону, Правил та Договору, судова колегія вважає, що тільки наявність права позивача як постачальника електричної енергії самостійно встановлювати відповідачу (споживачу) обсяг договірної величини споживання електричної енергії на наступний рік не свідчить про фактичне встановлення таких величин, якщо відсутнє будь-яке відповідне документально оформлене (як додаток до Договору) у письмовій формі та належне повідомлення про це споживача електричної енергії.
Доводи позивача, що договірні величини були встановлені у відповідності до умов п. 5.1 Договору, п. 4.2 Правил судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки, по перше - таких доказів не надано, по-друге - для можливості реалізації своїх прав відповідачем як споживачем електричної енергії в тому числі, для коригування договірних величин електроспоживання, такі величини мали бути доведені до відома останнього.
З огляду на матеріали справи та норми чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт встановлення договірних обсягів споживання електричної енергії на 2015 рік, а отже і перевищення відповідачем договірних величин споживання електричної енергії у лютому 2015 року, березні 2015 року та вересні 2015 року не відбулось.
Щодо вимог про стягнення плати за перевищення договірних величин електроспоживання за листопад 2014 року, то згідно п.п. 7.1, 7.3 Договору, п.п. 6, 7 Додатку № 4 (в редакції Додаткової угоди від 01.04.2015), п.п. 6.13, 6.14 Правил, саме акт приймання-передачі електричної енергії споживачу є підставою до визначення остаточного обсягу спожитої ним електричної енергії за спірний період, а також визначення обсягу перевищення договірної величини спожитої електричної енергії.
Такий акт за листопад 2014 року в матеріалах справи відсутній, позивачем не наданий.
В матеріалах справи відсутні інші докази на підтвердження відповідачем даних позивача щодо спожитої електричної енергії за відповідний розрахунковий період.
За таких підстав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача плати за перевищення договірних величин споживання електричної енергії у листопаді 2014 року, лютому 2015 року, березні 2015 року та вересні 2015 року в розмірі 19 797,88 грн. є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Задовольняючи вимоги в цій частині суд першої інстанції виходив з факту підтвердження відповідачем обґрунтованості вимог в цій частині, проте докази такого підтвердження в матеріалах справи (з урахуванням даних протоколів судових засідань) - відсутні. Навпаки, в своїх поясненнях в суді апеляційної інстанції відповідач заперечує щодо підстав до задоволення позову, вважаючи їх недоведеними.
За таких підстав рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 19 797,88 грн. вартості перевищення договірних величин споживання електричної енергії через недоведеність обставин, які господарський суд визнав встановленими.
Внаслідок невиконання відповідачем договірних обов'язків щодо оплати спожитої у вищенаведені спірні періоди електричної енергії, позивачем нараховані та заявлені до стягнення 3% річних в сумі 2 384,34 грн. та інфляційні в сумі 7 155,57 грн.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунки позивача в цій частині, судова колегія дійшла висновку, що вони є арифметично вірними та вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в сумі 2 384,34 грн. та інфляційні в сумі 7 155,57 грн.
Разом з тим, задовольняючи частково позов в частині стягнення 3% річних в сумі 2 370,98 грн., інфляційних в сумі 6 820,59 грн. та відмовляючи в задоволенні решти сум цих складових, суд першої інстанції не навів жодних доводів щодо необґрунтованості наданого позивачем розрахунку, посилаючись лише на його невідповідність перерахунку за допомогою програми "Законодавство".
Посилання суду при вирішенні позову у відповідній частині на вказану програму є безпідставною та протирічить вимогам ст. 4 ГПК України, оскільки програма "Законодавство" не є офіційною та не може бути підставою до визначення обґрунтованості розміру позовних вимог, позивач не зобов'язаний використовувати саме цю програму при розрахунку позовних вимог.
Судовою колегією перевірено розрахунок позивача в цій частині з використанням способу, обраного позивачем, арифметичних помилок в розрахунку не виявлено.
За таких підстав рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 13,36грн. інфляційних в розмірі 334,59 грн. через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню в розмірі 33 580,67 грн. за період з 16.07.2015 по 27.07.2016.
За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 4.2.1 Договору (редакції Додаткової угоди від 28.12.2006), за недотримання термінів сплати рахунків або платіжних вимог-доручень за активну електроенергію (п. 10 додатка №4 "Порядок розрахунків") та за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії (п. 6 Додатка № 6 "Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання електроенергії"), відповідач сплачує позивачу пеню за весь період часу, протягом якого не виконане зобов'язання по сплаті, в розмірі 0,5 % від суми платежу за кожний день прострочення (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені) по день фактичної оплати.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши розрахунок позивача в частині нарахування пені, з урахуванням встановленого вимогами ст. 232 ГК України шестимісячного граничного строку нарахування пені, судова колегія вважає таким, що підлягає стягненню розмір пені в сумі 23 602,87 грн.
Задовольняючи частково позов в частині стягнення пені в сумі 26 381,00 грн. суд першої інстанції не дослідив встановленого ст. 232 ГК України шестимісячного граничного строку нарахування пені та вийшов за його межі.
Отже рішення суду підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 2 778,13 грн.
Проте, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 34 301,45 грн. пені за період з 16.01.2015 по 19.07.2016, 1 839,14 грн. 3% річних за період з 16.02.2015 по 19.07.2016 та 17 991,57 грн. інфляційних втрат за період з 01.02.2015 по 29.12.2015 через ненадання позивачем доказів надсилання рахунків за зазначений у розрахунках період, первинних бухгалтерських документів щодо внесення оплати за визначений період, а також недоведеність наявності прострочення по внесенню платежів за визначений період.
В цій частині рішення господарського суду підлягає залишенню без змін.
Позивачем протягом розгляду спору в апеляційній інстанції частково надані копії актів про спожиту електричну енергію за період грудень 2014 року - березень 2016 року, копії банківських виписок щодо оплати відповідачем спожитої електричної енергії як докази на обґрунтування вимог про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних за прострочення оплат з січня 2015 року, проте по-перше, в самій позовній заяві ці вимоги не обґрунтовані належним чином, зокрема, не зазначено за який період мало місце порушення відповідачем грошового зобов'язання, коли воно було виконано та чи виконано взагалі, на підставі чого виникло.
Отже співвіднести надані позивачем в апеляційній інстанції докази із заявленими вимогами не уявляється можливим, наявність розрахункових таблиць до позовної заяви такої можливості не надає.
Крім того, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №7 2Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Наразі, позивачем не тільки не обґрунтована неможливість подання вищевказаних доказів до суду першої інстанції, але і клопотання про долучення цих доказів до матеріалів справи не заявлено.
Ухвалою судової колегії від 21.11.2016 дійсно витребувались саме акти приймання-передачі електричної енергії за спірний період, але вони стосувались суми заборгованості в межах даної справи за період з червня по жовтень 2015 року, про наявність заборгованості за інший період позивачем заявлено не було та судом першої інстанції не розглядалось.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, рішення господарського суду Донецької області від 27.09.2016 слід скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 19 797,88 грн. за перевищення договірної величини споживання електричної енергії та пені в сумі 2 778,13 грн., в задоволенні яких слід відмовити, а також скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 3% річних в сумі 13,36 грн. та інфляційних в сумі 334,59 грн., стягнувши указані суми з відповідача на користь позивача. Крім того слід перерозподілити судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам.
В іншій частині рішення суду є законним та обґрунтованим, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга в цій частині - без задоволення.
Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі слід покласти на сторони пропорційно задоволених вимог, у зв'язку з чим з урахуванням фактично понесених судових витрат з відповідача на користь позивача за подання позовної заяви слід стягнути судовий збір в розмірі 1 877,04 грн., за подання апеляційної скарги слід стягнути судовий збір у сумі 2 064,74 грн.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж, м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 27.09.2016 року у справі № 908/2014/16 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від 27.09.2016 року у справі № 908/2014/16 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
"Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж, м. Запоріжжя до Державного підприємства "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", м. Запоріжжя про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, б. 50, ідентифікаційний код 00698986) на користь Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж (69035, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, б. 25, ідентифікаційний код 00130926) 89 993,18 грн. заборгованості за спожиту активну електричну енергію, 23 602,87 грн. пені, 2 384,34 грн. 3% річних, 7 155,18 грн. інфляційних збитків, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 1 877,04 грн.
Припинити провадження в частині позовних вимог Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж, м. Запоріжжя до Державного підприємства "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", м. Запоріжжя про стягнення 2 000,00 грн. заборгованості за Договір про постачання електричної енергії № 1120 від 28.12.2006р. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
В задоволенні решти частини позовних вимог Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж, м. Запоріжжя до Державного підприємства "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", м. Запоріжжя - відмовити".
Стягнути з Державного підприємства "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, б. 50, ідентифікаційний код 00698986) на користь Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж (69035, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, б. 25, ідентифікаційний код 00130926) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2 064,74 грн.
Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідні накази.
Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий О.В. Стойка
Судді І.В. Зубченко
ОСОБА_3