26 липня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі :
Головуючого - Яреми А.Г.,
Суддів : Левченка Є.Ф., Охрімчук Л.І.,
Сеніна Ю.Л., Терлецького О.О.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання частково недійсним,
У квітні 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона разом з чоловіком ОСОБА_3 були власниками квартири АДРЕСА_1. 8 серпня 1997 року між нею та відповідачем було укладено договір довічного утримання, згодом цей договір на підставі рішення суду було розірвано. Вона також дізналась про те, що такий саме договір було укладено й між ОСОБА_3 та відповідачем., у 1999 році її чоловік помер. Укладений ним договір вона вважає недійсним, оскільки ОСОБА_3 на момент підписання договору був недієздатний, оскільки хворів і не міг розуміти значення своїх дій.
Позивачка просила поновити їй пропущений з поважних причин строк позовної давності і визнати недійсним договір довічного утримання , укладений 8 серпня 1997 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 19 липня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 27 грудня 2004 року, позов ОСОБА_1 задоволено..
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення і справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що на момент підписання договору довічного утримання ОСОБА_3 страждав хронічним психічним захворюванням і за своїм станом не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
На підтвердження цього висновку суд послався на рішення Залізничного районного суду від 3 березня 2004 року про визнання ОСОБА_3 недієздатним станом на серпень 1997 року.
Проте з таким висновком цілком погодитись не можна з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що її було розглянуто у відсутності відповідача, судова-психіатрична експертиза судом у цій справі не призначалась.
Рішення суду від 3 березня 2004 року було постановлено на підставі заяви ОСОБА_1 в порядку окремого провадження, ОСОБА_2 участі в цій справі не приймав, а тому згідно ч. 3 ст. 32 ЦПК України 1963 року, який діяв під час розгляду справи, факт недієздатності ОСОБА_3 на час підписання ним договору довічного утримання підлягав доказуванню позивачкою.
В порушення вимог ст. 301 ЦПК України 1963 року апеляційний суд не звернув уваги на допущені судом першої інстанції порушення закону і залишив рішення без змін.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України з передачею справи на новий розгляд.
Керуючись ч. 5 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Cудової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 липня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 27 грудня 2004 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий - А.Г.Ярема
Судді : Є.Ф.Левченко
Л.І.Охрімчук
Ю.Л.Сенін
О.О.Терлецький