04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"16" січня 2017 р. Справа №911/2973/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Яковлєва М.Л.
Гаврилюка О.М.
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит"
на рішення Господарського суду Київської област від 02.11.2016
у справі № 911/2973/16 (суддя: Мальована Л.Я.)
за позовом Національного Банку України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Еко-Буд Сервіс"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит"
про звернення стягнення на предмет іпотеки,
Рішенням Господарського суду Київської області від 02.11.2016 (дата підписання рішення - 17.11.2016) позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" 30.11.2016 (згідно відтиску штемпеля Господарського суду Київської області на апеляційній скарзі) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 первинно подану апеляційну скаргу було повернуто на підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України; клопотання про відстрочення судового збору відхилено.
31.12.2016 (згідно відтиску штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті) Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" повторно звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Вказана апеляційна скарга не приймається до розгляду та повертається Київським апеляційним господарським судом, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 ГПК України до апеляційної скарги, зокрема, додаються докази сплати судового збору.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".
Проте, при повторному зверненні з апеляційною скаргою, скаржником не надано жодних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, натомість, останнім вдруге порушено клопотання про відстрочення сплати судового збору, зокрема, у зв'язку неплатоспроможністю та перебуванням в процедурі ліквідації.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Даною статтею передбачено право суду, а не обов'язок щодо відстрочки, розстрочки або звільнення від сплати судового збору.
За змістом положень ст. 8 вказаного Закону питання про відстрочення та розстрочення судом сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати з підстав майнового стану сторони вирішується судом в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження того, що майновий стан сторони перешкоджає сплаті нею судового збору в установленому порядку і розмірі, а також на засадах рівності всіх учасників судового процессу (п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.11.2015 № 01-06/2093/15 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" (зі змінами та доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 22.05.2015 № 484-VIII)").
Отже, за приписами зазначеної норми, звільнення від сплати судового збору може мати місце за наявності виключних обставин.
В пункті 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013р. № 7 зазначено, що єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін.
Крім того, не приймаються доводи апелянта про те, що сума судового збору неспіврозмірна з частиною його апеляційних вимог, оскільки він оскаржує рішення лише частково.
У відповідності до вимог ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Разом з цим, підпунктом 2.15. пункту 2 Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 21.02.2013, № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що Законом передбачено сплату судового збору з апеляційної та касаційної скарг на рішення суду, виходячи з розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви незалежно від того, чи оскаржується все рішення (постанова) суду в цілому чи його частина.
При цьому, оскільки статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства, визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, то самі лише обставини, пов'язані з відсутністю коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати. (Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 05.03.2014р. по справі № 902/1266/13 та від 28.10.2014 по справі № 910/9244/13). При цьому, приписами вказаної статті передбачено, що здійснюючи свої конституційні обов'язки, господарські суди повинні дотримуватися принципів здійснення правосуддя, зокрема, принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Враховуючи даний принцип, а також положення статті 5 Закону України "Про судовий збір" (в редакції Закону України від 22.05.2015 №484-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору"), господарський суд позбавлений права надавати перевагу будь-якій стороні в тому числі й у питанні звільнення від сплати судового збору.
В свою чергу, особа, яка заявляє відповідне клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати повинна навести доводи того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі, а також надати докази, які б свідчили про вжиття ним всіх необхідних заходів для своєчасної сплати судового збору та підтверджували можливість сплати судового збору до прийняття постанови у справі (аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 27 березня 2014 року по справі № 913/740/13-г).
Так, звертаючись з попереднім клопотанням про відстрочення сплати судового збору апелянтом було обґрунтовано останнє тим, що відносно нього здійснюється ліквідаційна процедура відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а, зокрема, ч. 2 ст. 52 названого Закону, визначено, що оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації проводиться уповноваженою особою Фонду на ліквідацію в межах кошторису витрат, затверджених фондом. Крім того, у кошторисі витрат апелянта на IV квартал 2016 не було передбачено сплату зазначеного судового збору.
При цьому, скаржником до апеляційної скарги не було додано жодних належних та допустимих доказів, якими підтверджуються обставини, викладенні у клопотанні про відстрочення сплати судового збору (зокрема, кошторису витрат), а тому, останнє було відхилено як необґрунтоване.
Тоді як, звертаючись вдруге з вказаним клопотанням про відстрочення сплати судового збору, скаржником було зазначено про те, що його визнано неплатоспроможним, а майновий стан не дозволяє здійснити сплату судового збору у належному розмірі.
Пунктом 6.8. Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2 встановлено, що оплата витрат, пов'язаних зі здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. До цих витрат, зокрема, належать витрати на сплату судового збору. Статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", визначено, що оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації проводиться уповноваженою особою Фонду на ліквідацію в межах кошторису витрат, затверджених фондом.
Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, скаржником вдруге до апеляційної скарги не додано жодних належних та допустимих доказів, якими підтверджуються обставини, викладенні у клопотанні про відстрочення сплати судового збору, зокрема, кошторису витрат на ІV квартал 2016 (оскільки апелянт повторно звернувся до суду в кінці 2016). А тому, останнє відхиляється як необґрунтоване в розумінні ст. 8 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Клопотання про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження не розглядалось судом, у зв'язку з поверненням апеляційної скарги.
Повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню з нею до апеляційного господарського суду в загальному порядку після усунення вказаних недоліків.
Враховуючи викладене, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 97, ст. 86, 99 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Відмовити Публічному акціонерному товариству "Банк "Фінанси та кредит" у задоволенні заяви про відстрочення сплати судового збору.
2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" на рішення Господарського суду Київської област від 02.11.2016 у справі № 911/2973/16 повернути без розгляду.
3. Копію ухвали Київського апеляційного господарського суду надіслати учасникам провадження по справі.
4. Матеріали справи № 911/2973/16 повернути до Господарського суду Київської області.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді М.Л. Яковлєв
О.М. Гаврилюк