ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.01.2017Справа №916/3204/16
За позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України (м.Одеса)
До Товариства з обмеженою відповідальністю «ІБІС»
про стягнення 19 997,76 грн.
Суддя Спичак О.М.
Представники сторін:
від позивача: Стрілець О.Т. - по дов.
від відповідача: Антонов Є.Г. - по дов.
Військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії України (м.Одеса) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ІБІС» про стягнення 19 997,76 грн.
Ухвалою від 28.11.2016р. позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України (м.Одеса) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІБІС» про стягнення 19 997,76 грн. та додані до неї документи направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою суду від 19.12.2016р. порушено провадження у справі №916/3204/16, розгляд справи призначено на 13.01.2017р.
Представником позивача у судовому засіданні подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.
Представником відповідача 10.01.2017р. через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, а у судовому засіданні подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.
Представник позивача під час розгляду справи у судовому засіданні 13.01.2016р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог надав заперечення.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 13.01.2017р.
В судовому засіданні 13.01.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
23.12.2014р. між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІБІС» (постачальник) було укладено договір №24СО, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується протягом 2014р. поставити замовникові товар, зазначений в специфікації (додаток №1) до договору, а замовник - прийняти і оплатити товар.
Найменування (номенклатура, асортимент) товару: «Окуляри STS-1» - 96 одиниць, ДК016-2010 32.50.4 (п.1.2 договору №24СО від 23.12.2014р.).
Відповідно до п.3.1 договору №24СО від 23.12.2014р. загальна вартість товару за цим договором встановлюється в національній валюті України і обумовлюється у специфікації (додаток №1), що є невід'ємною частиною даного договору і становить 119986,56 грн., в тому числі, податок на додану вартість 19997,76 грн.
За умовами п.3.2 договору №24СО від 23.12.2014р. ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін шляхом укладання відповідної додаткової угоди.
Замовник в межах бюджетних призначень на 2014р. визначає загальну суму поставки за цим договором в межах кошторисних призначень (п.3.3 договору №24СО від 23.12.2014р.).
У п.4.1 вказаного правочину зазначено, що платником та одержувачем товару є замовник. Розрахунки здійснюються шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Розрахунки проводяться шляхом попередньої оплати в розмірі 100% від ціни договору згідно з виставленим рахунком - фактурою (з позначкою попередня оплата). Попередня оплата здійснюється в розмірі 100% від загальної суми договору на підставі рішення розпорядника бюджетних коштів (УДЗ МВС України) №56929 від 22.12.2014р., Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2014р. №117 «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуги, що закуповуються за бюджетні кошти» протягом п'ятнадцяти банківських днів з дати укладання договору (п.4.2 договору №24СО від 23.12.2014р.).
Згідно п.5.1 договору №24СО від 23.12.2014р. місце поставки (передачі) товару - м.Одеса, вул.Промислова, 22.
Право власності на товар переходить до замовника в момент його передачі постачальником в пункті передачі та підписання повноважними представниками постачальника та замовника акту приймання-передачі товару. Сторони домовились, що фактом перерахування коштів, на умовах п.4.2 договору, замовник підтверджує остаточність ціни за одиницю, кількість та номенклатуру товару.
Договір набирає чинності з дня підписання та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання зобов'язань.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №24СО від 23.12.2014р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.
У специфікації до договору №24СО від 23.12.2014р. сторонами було погоджено, що в межах вказаного правочину постачальником поставляються замовнику Окуляри STS-1 у кількості 96 одиниць за ціною 1249,86 грн. з урахуванням податку на додану вартість (за одну одиницю).
У специфікації також зазначено, що ціна договору становить 119986,56 грн., в тому числі, податок на додану вартість в сумі 19997,76 грн. Термін поставки замовленого до договору товару - протягом трьох місяців з дати надходження попередньої оплати.
За твердженнями представників обох сторін, договір №24СО від 23.12.2014р. було виконано обома контрагентами, а саме Товариством з обмеженою відповідальністю «ІБІС» поставлено Військовій частині 3012 товар, а останньою прийнято та оплачено предмет поставки.
Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи платіжним дорученням №484 від 25.12.2014р., рахунком-фактурою №ВUН-004619 від 23.12.2014р. та видатковою накладною №ВUН-000095 від 25.12.2014р.
Як вбачається з представлених до матеріалів справи документів, Державною фінансовою інспекцією в Одеській області було проведено ревізію окремих напрямків фінансово-господарської діяльності, в тому числі, щодо використання коштів, виділених з резервного фонду Державного бюджету у зв'язку з оголошеною мобілізацією Військової частини НОМЕР_1 за період з 01.09.2013р. по 31.01.2015р.
За наслідками проведення означеної ревізії складено акт №08-11/23 від 21.04.2015р.
В акті №08-11/23 від 21.04.2015р. Державної фінансової інспекції в Одеській області вказано, що в порушення приписів п.32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України за договором №24СО від 23.12.2014р. було зайво сплачено суму податку на додану вартість в розмірі 19997,76 грн.
Державна фінансова інспекція в Одеській області звернулась до Військової частини НОМЕР_1 з листом №15-08-23-14/4642 щодо усунення порушень законодавства, в якій вимагало, в тому числі, стягнути з підприємств-постачальників збитки.
Військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії України (м.Одеса) зверталась до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІБІС» з претензіями №1003 від 03.11.2015р., №724 від 22.06.2016р., №989 від 08.08.2016р., в яких вимагала провести перерахування грошових коштів в сумі 19997,76 грн.
Листом №457 від 29.08.2016р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ІБІС» наголошено на відсутності законних підстав для повернення постачальником грошових котів замовнику.
Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Умовами статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 3 ст. 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Конституційним Судом України у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2014р. по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 638 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому, за змістом п. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
За приписами ч. 1 ст.203 Цивільний кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до п. 15 ст.1 Закону України «Про ціни та ціноуворення в Україні» ціна - це виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару.
Суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують вільні ціни та державні регульовані ціни (ч. 1 ст. 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення»).
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін (ст.11 Закону України «Про ціни і ціноутворення»).
Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладанні господарських договорів сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, ціну договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
За приписами ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України).
Тобто, з наведених вище приписів цивільного законодавства вбачається, що ціна товару у договорі є наслідком досягнення згоди обох сторін.
Таким чином, сторонами під час укладення договору №24СО від 23.12.2014р. на основі вільного волевиявлення було погоджено умови щодо ціни товару. При цьому, така ціна була визначена спільною волею сторін, а не самостійно відповідачем.
Одночасно, посилання заявника на приписи п.32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України суд до уваги також не приймає з огляду на наступне.
Згідно з п. 32 Прикінцевих положень Податкового кодексу України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України: продукції оборонного призначення, визначеної такою згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України «Про державне оборонне замовлення», що класифікується за такими групами, товарними позиціями та підкатегоріями УКТ ЗЕД: групи 90 (тільки для біноклів, приладів нічного бачення, тепловізорів, захисних окулярів та аналогічних оптичних виробів, телескопічних прицілів та інших оптичних пристроїв для військової зброї, якщо вони не поставлені разом із військовою зброєю, для якої вони призначені, інші оптичні, навігаційні та топографічні прилади та інструменти, що використовуються в оборонних цілях).
Наведеною правовою нормою врегульовано оподаткування саме операцій з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України відповідних товарів оборонного призначення, тоді як правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем, ніяким чином не стосуються ввезення «Окулярів STS-1» на митну територію України та постачання на митній території України.
При цьому, у п. 32 Прикінцевих положень Податкового кодексу України передбачено звільнення від сплати податку на додану вартість суб'єктів, що поставляють відповідну продукцію саме для потреб антитерористичної операції та/або при запровадженні воєнного стану.
Указом №405/2014 від 14.04.2014 виконуючого обов'язки Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» було введено в дію рішення від 13.04.2014р. Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
Нормами ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено, що період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом №405/2014 від 14.04.2014р. виконуючого обов'язки Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу №405/2014 від 14.04.2014р. виконуючого обов'язки Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Проте, всупереч означених вище норм чинного законодавства позивачем не було представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що товар за договором №24СО від 23.12.2014р. поставлявся саме для потреб антитерористичної операції та/або при запровадженні воєнного стану.
Суд зауважує, що договір про закупівлю товару №24СО від 23.12.2014р. не містить жодних посилань на те, що «Окуляри STS-1» підлягають використанню саме в оборонних цілях при проведенні антитерористичної операції та/або при запровадженні воєнного стану.
До того ж, суд вважає за необхідне звернути увагу учасників судового процесу, що акт №08-11/23 від 21.04.2015р. Державної фінансової інспекції в Одеській області у даному випадку ніяким чином не може впливати на правовідносини сторін, що виникли з договору №24СО від 23.12.2014р.
Отже, з огляду на наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України (м.Одеса) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІБІС» про стягнення 19 997,76 грн.
Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
18.01.2017р.
Суддя О.М. Спичак