03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
факс: 284-15-77, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Апеляційне провадження Головуючий у 1-й інстанції - Вовк Є.І.
№22-ц/796/2010/2017 Доповідач - Українець Л.Д.
Справа №753/14398/16-ц
11 січня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого Українець Л.Д.
суддів Шебуєвої В.А.,
ОніщукаМ.І.,
за участю секретаря Майданець К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 жовтня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
У серпні 2016 року позивач звернулася до суду із позовом до відповідача про розірвання шлюбу.
У мотивування вимог посилалася на те, що 09.03.2004 року між нею та відповідачем укладено шлюб, який зареєстрований Відділом РАЦС Голосіївського районного управління юстиції м. Києва (актовий запис №194).
У шлюбі мають двох дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
За останні кілька місяців їх відносини значно погіршилися. Вони могли взагалі не розмовляти один з одним по кілька днів та проживати як сусіди.
Два тижні тому вона дізналася, що її чоловік зареєстрований на сайті знайомств та шукає собі іншу дружину. Про це все вона розповіла відповідачу, який пообіцяв більше такого не робити. Однак своєї обіцянки він не виконав.
З урахуванням наведеного вважає перебування в шлюбі таким, що не відповідає її інтересам, а тому просила суд шлюб, зареєстрований між нею, ОСОБА_3, та ОСОБА_2 19.03.2004 року Відділом РАЦС Голосіївського районного управління юстиції м. Києва, актовий запис №194 - розірвати.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 жовтня 2016 року з урахуванням ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року про виправлення описки відмовлено в задоволенні вимоги ОСОБА_2 про надання строку для примирення з ОСОБА_3.
Позов задоволено та розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зареєстрований 19 березня 2004 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №194.
Стягнуто на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_2 551 грн 20 коп. судового збору.
Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Зазначає, що судом не застосовано ст. 111 СК України та як наслідок незаконно відмовлено в наданні строку для примирення.
Також суд першої інстанції не застосував ст. 112 СК України, неповно встановив обставини справи, фактичні взаємини подружжя та причини розірвання шлюбу, не взяв до уваги його бажання зберегти шлюб, наявність двох неповнолітніх дітей, у зв'язку з чим дійшов необґрунтованого висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність правових підстав для його розірвання.
У мотивувальній частині рішення суду не зазначено, з чого виходив суд, роблячи відповідні висновки, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які є належними та допустимими на підтвердження обставин, які суд вважає встановленими та доведеними.
Посилається, що вони продовжують проживати разом, ведуть спільне господарство, знайшли спільну мову, а тому переконаний, що зможуть врегулювати тимчасові непорозуміння, які виникли між ними, та зберегти їхню сім'ю.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що 19 березня 2004 року сторони зареєстрували шлюб, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві в Книзі реєстрації актів про одруження 19.03.2004 року зроблено запис №194. (а.с. 5)
У шлюбі сторони мають дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с. 6-7)
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 зазначала, що за останні кілька місяців їх відносини значно погіршилися. Вони могли взагалі не розмовляти один з одним по кілька днів та проживати як сусіди. Два тижні тому вона дізналася, що її чоловік зареєстрований на сайті знайомств та шукає собі іншу дружину. Про це все вона розповіла відповідачу, який пообіцяв більше такого не робити. Однак своєї обіцянки він не виконав. За таких обставин перебування в шлюбі є таким, що не відповідає її інтересам.
Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
У силу ч. 1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Положеннями ч. 3, 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно із ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Задовольняючи позовні вимоги про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що стороною відповідача не надано доказів, що між сторонами можливе примирення, а тому подальше спільне життя подружжя суперечить інтересам сторін та їх неповнолітнім дітям.
У суді першої інстанції представник позивача пояснила суду, що близько року між сторонами сімейного життя немає. Між сторонами часто виникали сварки у присутності дітей. У позивача є інший чоловік, з яким вона має намір зареєструвати шлюб і створити сім'ю. Представник позивача наполягала на розірванні шлюбу, оскільки не бачить поважної причини утримувати дану сім'ю.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про розірвання шлюбу.
Щодо доводів апелянта про незастосування судом ст. 111 СК України та незаконну відмову в наданні строку для примирення колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може відкласти розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення (ч. 5 ст. 191 ЦПК України).
У п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року роз'яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Передбачене ч. 1 ст. 111 СК вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення (ч. 5 ст. 191 ЦПК). Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей.
Із наведеного вище вбачається, що надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком.
Крім того, у суді першої інстанції представник позивача заперечувала проти надання строку для примирення, оскільки таке примирення є неможливим.
Аналізуючи взаємини сторін і небажання позивача поновлювати сімейні відносини, суд першої інстанції не знайшов підстав для надання сторонам строку для примирення.
З часу звернення ОСОБА_3 до суду з позов суду пройшло п'ять місяців, проте позивач не змінила свого бажання розірвати шлюб та не приймала мір до примирення, що спростовує доводи відповідача про необхідність відмови в задоволені позову про розірвання шлюбу.
Ці обставини ОСОБА_3 підтвердили в суді апеляційної інстанції. Пояснила, що їх відносили ще більше погіршилися. За цей час чоловік спробував відчужити автомобіль, наніс її побої. Рішення про розірвання шлюбу є добре виваженим і вона не має намірів поновлювати сімейні стосунки з відповідачем. Що стосується виховання і утримання неповнолітніх дітей, то вона з цим справляється і розірвання шлюбу не вплине на дітей.
Отже, суд з'ясував дійсні обставини справи, дав їм належну правову оцінку.
Рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 жовтня 2016року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий Л.Д. Українець
Судді М.І. Оніщук
В.А. Шебуєва