Апеляційне провадження №22-ц/796/744/2017 Головуючий в 1 інстанції - Притула Н.Г.
Доповідач - Желепа О.В.
10 січня 2017 року, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Желепи О.В.
суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.
при секретарі Перетятько А.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2016 року в справі за позовом Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідач є власником нежитлового приміщення у буд.АДРЕСА_1 та не сплачує в повному обсязі плату за комунальні послуги внаслідок чого станом на 01 липня 2014 року утворилась заборгованість в сумі 38 084 грн. 68 коп., яку позивач просив стягнути , а також 4 765 грн. 79 коп. інфляційних втрат та 1329 грн. 84 коп. - 3% річних за порушення строків виконання грошових зобов'язань.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2016 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» заборгованість за спожиті комунальні послуги станом на 01 липня 2014 року в сумі 45 180 грн. 31 коп. та судовий збір 1218 грн.
Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі. В скарзі посилався на те, що позивач є неналежним позивачем, даний спір підлягає розгляду в господарському судочинстві, так як він є фізичною особою підприємцем, і використовує приміщення як підприємець, здає їх в оренду, а тому спір повинен розглядатись господарським судом. Крім того, суд не звернув увагу, що між сторонами не існує договірних відносини на підставі, яких відповідач міг би бути притягнутий до відповідальності. Позивач в порушення вимог закону не уклав договір про надання послуг ні з ним, як з фізичною особою підприємцем, ні з його орендарями, які фактично використовують надані послуги. Також позивач не складав акти виконаних робіт щомісячно з приводу наданих послуг. Крім того, суд не застосував Закон України «Про захист прав споживачів» та «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» Судом не було надано належної оцінки правочину, відповідно до ст. 228 ЦК України.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач доводи скарги підтримав.
Представник позивача доводи скарги заперечував.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Положенням п. 5 ч.3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи:
1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики;
2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;
3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю) сторін споживач.
Згідно з вимогами ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно п. 5 ч. З ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 32 Закону України плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що згідно договору купівлі-продажу нерухомості від 15 квітня 1998 року укладеного на Київській універсальній біржі, зареєстрованому під № Е 133/4473 ОСОБА_1 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 загальною площею 63,50 кв.м.
Розпорядженням КМДА від 28 вересня 1999 року № 1576 за заявою власника вказана квартира була переведена в нежиле приміщення.
Відповідач , як власник приміщення не виконував свої обов'язки, щодо його утримання, не оплачував житлово-комунальні послуги, а також послуги з утримання будинку та прибудинкової території.
Згідно з розрахунком заборгованості, доданим позивачем до позовної заяви, розмір заборгованості відповідача за період з жовтня 2010 року по червень 2014 року станом на 01 липня 2014 року становить 45 180 грн., 31 коп., в яку входить також інфляційна складова та 3% річних, які були нараховані на підставі ст. 625 ЦК України.
Суд, встановив обов'язок відповідача, як власника приміщення нести витрати за отримані фактично житлово-комунальні послуги в розмірі визначеному позивачем.
Доказів, що послуги не надавались за вказаний період, або надавались не в повному обсязі відповідач суду не надав.
Вищенаведені обставини, які суд вважав встановленими є доведеними.
Висновки суду про доведеність позовних вимог відповідають цим обставинам та вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги з приводу не укладення з відповідачем договору на правильність постановленого рішення не впливають, так як позивачем доведено , що відповідач отримав послуги і щодо опалення приміщення і з приводу водопостачання, які оплачувались позивачем, за договорами , укладеними з компаніями «Київенерго» та АК «Київводоканал» (договори а.с. 20-24).
Так з наявних в матеріалах справи доказів вбачається , що надавались послуги, щодо постачання електроенергією, гарячого та холодного водопостачання та інші.
Вказані обставини підтверджуються договорами, актами звірки, копіями рахунків, які виставлялись до сплати та іншими документами .
Доводи відповідача про те, що позивач не довів, що він є правонаступником КП УЖГ Шевченківського району, колегія суддів не приймає, оскільки відповідно до рішення Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 24/6240 комунальне підприємство «Керуюча дирекція Шевченківського району у м. Києві змінило свою назву на «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району м. Києва.
Тобто позивач в даній справі є належним.
Доводи відповідача про те, що він не отримував жодних послуг, так як передав спірне приміщення в оренду, і фактично послуги отримували орендарі, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що відповідач притягнутий до цивільної відповідальності як власник приміщення. В суді першої інстанції він не заявив клопотання про залучення до розгляду справи третіх осіб без самостійних вимог, орендарів приміщення, до яких останній має право подати позов в порядку регресу, якщо за умовами договору оренди останні зобов'язані були нести витрати за житлово-комунальні послуги.
Доводи з приводу порушення закону «Про бухгалтерський облік та закону «Про захист прав споживачів» також не приймаються, тому що апеляційним судом таких порушень не встановлено. Застосовані судом норми матеріального права не суперечать Закону України «Про захист прав споживачів» та є спеціальними нормами, які регулюють правовідносини, що склались між сторонами.
Доводи з приводу подання суду розрахунків заборгованості, які складені не уповноваженими особами та є незавіреними є такими, що не відповідають дійсності та не впливають на правильність ухваленого судом рішення.
При цьому апеляційним судом враховується, що відповідач не надав суду своїх контр розрахунків та не послався на конкретні доводи, щодо помилок в розрахунках позивача, не надав суду інших доказів (висновків спеціалістів) з приводу невірного нарахування заборгованості.
Посилання в скарзі на розгляд судом спору, який повинен розглядатись в господарському суді , колегія також не приймає тому, що вони є безпідставні.
Спори між власником - фізичною особою з приводу витрат на утримання майна, яке перебуває у його власності підлягають розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства. Та обставина, що фізична особа має статус підприємця не змінює предметної підсудності для розгляду цивільної справи з приводу цих правовідносин.
Доводи з приводу не надання оцінки правочину, щодо вимог ст. 228 ЦК України та порушення публічного порядку, колегія також не приймає, тому, що відповідач в даній справі не заявляв вимог про визнання недійсним правочину на підставі вказаної норми.
Інші доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.
Суд повно і об'єктивно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким дав належну правову оцінку.
Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: