22 грудня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Мазур Л.М., ЗавгородньоїІ.М., Коротуна В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 09 червня 2016 року,
У липні 2008 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом, у якому просив розірвати нотаріально посвідчений договір довічного утримання від 25 травня 1999 року, відповідно до якого він передав у власність свого сина - відповідача ОСОБА_5 належну йому 1/3 частку житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1, яка належала йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності (реєстр. № 2220) та свідоцтва про право на спадщину за законом (реєстр. № 2221), виданих Овідіопольською державною нотаріальною конторою 04 серпня 1989 року та зареєстрованих в Овідіопольському РБТІ 21 грудня 1992 року за реєстр. № 11-96, а відповідач зобов'язався довічно повністю утримувати його, забезпечуючи харчуванням, одягом, доглядом та необхідною допомогою та зберігати в його безкоштовному довічному користуванні вказану частину житлового будинку з надвірними спорудами. Вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду) та необхідної допомоги була встановлена сторонами договору в розмірі 40 грн в місяць.
Позивач посилався на те, що починаючи з 2006 року відповідач перестав виконувати умови вказаного оспорюваного договору довічного утримання, у зв'язку з чим просив суд визнати за ним право власності на вказану спірну частину житлового будинку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_8 помер, у зв'язку із чим до участі у справі в якості його правонаступників були залучені його доньки: ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які звернулися до суду із заявами про залишення позову без розгляду (а. с. 223-224) та ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 грудня 2010 року позов було залишено без розгляду (а. с. 226, т. 1).
30 червня 2010 року ОСОБА_4 звернулась із позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_9 про виділ частки із спільного майна та усунення перешкод у користуванні власністю, в подальшому до участі в якості третіх осіб були залучені: ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_7, посилаючись на те, що їй на праві приватної власності в порядку спадкування після смерті матері належить 1/12 частина спірного житлового будинку, яку вона мала намір виділити в натурі (а. с. 3, т. 2).
Крім того, 04 січня 2011 року ОСОБА_4 звернулась до суду із самостійним позовом до ОСОБА_5 про розірвання договору довічного утримання, укладеного 25 травня 1999 року між батьком сторін - ОСОБА_8 та відповідачем ОСОБА_5, з аналогічних підстав, викладених у позові ОСОБА_8 (а. с. 3-7, т. 3).
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 квітня 2012 року вищезазначені позовні вимоги ОСОБА_4 на підставі ст. 126 ЦПК України були об'єднані в одне провадження (а. с. 175, т. 2).
За заявою позивачки від 11 квітня 2016 року було залишено без розгляду її позовні вимоги до третіх осіб: ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у зв'язку з їх смертю (а. с. 70, т. 4).
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 квітня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 09 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 квітня 2016 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі. застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, та врахували, що після укладення спірного договору відповідач разом із своєю сім'єю поселився у спірній частині житлового будинку та починаючи з 25 травня 1999 року умови оспорюваного договору довічного утримання ним повністю виконувалися, і до липня 2008 року ОСОБА_8 не заявляв будь-яких претензій майнового чи немайнового характеру до відповідача, що підтверджується, зокрема, і розпискою останнього від 21 серпня 2001 року про отримання грошових коштів у розмірі 5 400 грн (еквівалент 1000 доларів США), а також платіжними квитанціями про переказ відповідачем грошових коштів ОСОБА_8 (а. с. 209-211, т. 3); при цьому суди виходили з того, що ОСОБА_4 не довела, в чому саме полягає порушення її особистих інтересів оспорюваним договором довічного утримання, оскільки відчужена за цим договором частина житлового будинку не увійшла в спадкову масу після смерті ОСОБА_8
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваних рішень, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.
З огляду на вищевикладене та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 09 червня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: Л.М. Мазур
І.М.Завгородня
В.М. Коротун