22 грудня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Мазур Л.М., Коротуна В.М., Попович О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Титан» до ОСОБА_4 про стягнення коштів в порядку регресу, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Титан» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 06 квітня 2016 року,
У червні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Титан» (далі - ТОВ «Титан») звернулось до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_4 кошти в порядку регресу в сумі 42 109 грн 50 коп., сплачені в рахунок відшкодування майнової шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДПТ).
На обґрунтування позовних вимог ТОВ «Титан» посилалося на те, що 13 грудня 2011 року в с. Голишів Луцького району сталася ДТП за участю автомобілів НОМЕР_1, який належав ОСОБА_5, та автомобіля НОМЕР_2, належного позивачу, під керуванням ОСОБА_4, в результаті якої автомобілі зазнали ушкоджень.
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 грудня 2011 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні ДТП, а ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2014 року затверджено мирову угоду між ОСОБА_5 та ТОВ «Титан» і станом на 02 червня 2015 року товариство повністю сплатило ОСОБА_5 в рахунок відшкодування майнової шкоди, заподіяної ДТП 42 109 грн 50 коп.
Зважаючи на вищевикладене та посилаючись на те, що на час скоєння ДТП відповідач ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Титан», а тому позивач, виплативши відшкодування майнової шкоди постраждалій особі має право звернутися до свого працівника у порядку регресу, ТОВ «Титан» просило задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 лютого 2016 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Титан» 975 грн, сплачених у відшкодування майнової шкоди, заподіяної ДТП.
Вирішено питання про розподіл судового збору.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 06 квітня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «Титан» відхилено, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 лютого 2016 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ТОВ «Титан», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною 1 статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Згідно з вимогами ст. 132 КЗпП України за шкоду заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
Згідно зі ст. 135-1 КЗпП України визначено коло осіб, з якими можуть укладатися такі договори та за виконання яких робіт. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позов, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, врахували, що на час скоєння ДТП відповідач ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Титан» і ДТП сталася з вини відповідача, що підтверджується постановою суду від 28 грудня 2011 року, а товариство повністю виплатило постраждалій особі грошові кошти у відшкодування шкоди, завданої ДТП, при цьому судами правильно враховано, що відповідно до Постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС № 447/24 від 28 грудня 1977 року «Про затвердження переліку посад і робіт, що заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих ним для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність», посада водія не відноситься до переліку таких осіб, у зв'язку із чим дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач несе відповідальність у порядку регресу перед роботодавцем в межах середнього місячного заробітку відповідно до вимог ст. 132 КЗпП України.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.
З огляду на вищевикладене та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Титан» відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 06 квітня
2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: Л.М. Мазур
В.М. Коротун
О.В. Попович