21 грудня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Гримич М.К., Ткачука О.С., Фаловської І.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та повернення споживачу коштів, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 15 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 28 вересня 2016 року,
У січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (далі - ТОВ «Лізингова компанія «Еталон») та, із урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати недійсним договір фінансового лізингу від 13 листопада 2014 року та стягнути з відповідача на свою користь сплачені ним кошти у розмірі 30 200 грн.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 13 листопада 2014 року між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» було укладено договір лізингу, згідно з умовами якого відповідач зобов'язався придбати предмет лізингу - трактор марки МТЗ - та передати його лізингоодержувачу у строк та на умовах, передбачених договором. У свою чергу він зобов'язався прийняти предмет договору та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору.
На виконання умов договору 13 листопада 2014 року він сплатив 30 000 грн та комісійну плату у розмірі 200 грн.
Посилаючись на те, що умови оспорюваного договору несправедливі, оскільки містять обмежені права лізингоодержувача, договір нотаріально не посвідчений, у відповідача відсутня ліцензія на надання послуг в сфері ринків фінансових послуг, просив позов задовольнити.
Рішенням Радивилівського районного суду рівненської області від 15 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 28 вересня 2016 року, позов задоволено.
Визнано недійсним договір лізингу від 13 листопада 2014 року, укладений між ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_4
Стягнуто з ТОВ «ЛК «Еталон» на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 30 200 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» просить скасуватиоскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що зі змісту договору фінансового лізингу від 13 листопада 2014 року вбачається виключення та обмеження прав лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання останнім своїх обов'язків, звужені обов'язки лізингодавця, встановлені в ЗУ «Про фінансовий лізинг», ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання та неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмету лізингу, одночасно значно розширені права лізингодавця, що суперечить вимогам цивільного законодавства.
З огляду на те, що вищезазначені умови договору фінансового лізингу від 13 листопада 2014 року згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»є несправедливими умовами та на те, що при укладені сторонами спірного договору не були дотримані вимоги закону про нотаріальне посвідчення, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про визнання його недійсним та, як наслідок, повернення позивачу сплачених сум у розмірі 30 200 грн.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» відхилити.
Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 15 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 28 вересня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: М.К. Гримич
О.С.Ткачук
І.М.Фаловська