21 грудня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Гримич М.К., Висоцької В.С., Фаловської І.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Березанського міського суду Київської області від 21 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 липня 2016 року,
У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи його тим, що 08 лютого 2008 року між нею та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») було укладено кредитний договір, за умовами якого вона отримала кредит на суму 16 575 доларів США на строк до 18 лютого 2013 року зі сплатою 12 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договором, між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» 19 лютого 2008 року був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Березанського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 333, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 66, 6 кв. м, явка належить їй на підставі договору купівлі-продажу від 18 лютого 2008 року (1/4 частини), на підставі договору дарування від 25 травня 2007 року (3/4 частини).
Позивач зазначала, що під час укладення договору іпотеки з нею проживали - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, і неповнолітня дитина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Позивач вважає, що під час укладення договору іпотеки були порушені права неповнолітньої дитини ОСОБА_6, яка не зареєстрована, але проживає у спірній квартирі, що є предметом іпотеки з 2007 року.
Вказувала, що договір іпотеки був укладений без згоди органу опіки і піклування, яка була необхідна відповідно до вимог ч. 1 ч. 6 ст. 203 ЦК України, ст. 177 СК України, оскільки малолітня дитина ОСОБА_5 (дочки позивача) мала право користування квартирою на час укладення договору.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просила визнати договір іпотеки недійсним.
Рішенням Березанського міського суду Київської області від
21 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 13 липня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення суддів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), обґрунтовано виходив із того, що договір кредиту та договір іпотеки укладала ОСОБА_4, а не батьки малолітньої ОСОБА_6, тому остання майнових прав щодо вказаної квартири не мала.
Крім того, суди зазначили, що оскільки договір іпотеки був укладений не батьками малолітньої дитини, то для його укладення дозвіл органу опіки та піклування не вимагається.
З огляду на вказані обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтовано висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Березанського міського суду Київської області від
21 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 липня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: М.К. Гримич
В.С.Висоцька
І.М.Фаловська