606/1576/16-ц
Рішення
Іменем України
21 грудня 2016 року м. Теребовля Теребовлянський районний суд в складі
головуючого судді Малярчука В.В.
при секретарі Будз М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Теребовлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно у спільній сумісній власності,-
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання права власності на майно у спільній сумісній власності, у якому просить визнати автомобіль марки «Ford-transit» державний номерний знак НОМЕР_2 номер кузова НОМЕР_1 номер двигуна НОМЕР_3рік випуску 1993, колір - сірий спільною сумісною власністю її та відповідача також визнати за нею та ОСОБА_2 право власності по ? частині автомобіля марки «Ford-transit» державний номерний знак НОМЕР_2 номер кузова НОМЕР_1 номер двигуна НОМЕР_3рік випуску 1993, колір - сірий, посилаючись на мотиви, викладені в позовній заяві.
У судовому засіданні позивачка та її представник, позов підтримали повністю та просили його задовольнити, так як під час шлюбу позивачка з відповідачем придбали легковий автомобіль марки марки «Ford-transit» державний номерний знак НОМЕР_2 номер кузова НОМЕР_1 номер двигуна НОМЕР_3рік випуску 1993, колір - сірий, який зареєстрований на ім'я відповідача. Вказаний автомобіль, позивачка вважає, що є їх спільною сумісною власністю та просить визнати за нею та відповідачем право власності по ? частині автомобіля марки «Ford-transit» державний номерний знак НОМЕР_2 номер кузова НОМЕР_1 номер двигуна НОМЕР_3рік випуску 1993, колір - сірий.
Відповідач та його представник у судовому засіданні позов не визнали та просили в задоволенні позову відмовити, так як вважають, що автомобіль який є предметом спору є його приватною власністю і до поділу як майно подружжя не належить.
Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив:
Згідно свідоцтва про одруження НОМЕР_4 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 23 червня 2015 року у Чотківському міськрайонному відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, актовий запис №130.
Судом встановлено у судовому засіданні, що під час перебування у шлюбі відповідач ОСОБА_2 в жовтні 2015 року уклав усний договір міни, згідно якого він передав власний автомобіль марки «ВАЗ 21099» реєстраційний номер НОМЕР_2 АОу власність іншій особі в обмін на інший автомобіль марки «Ford-transit» державний номерний знак НОМЕР_2 номер кузова НОМЕР_1 номер двигуна НОМЕР_3рік випуску 1993, колір - сірий з доплатою в розмірі 500 доларі США.
Дану обставину позивачка та її представник в судовому засіданні не заперечили та не оспорювали і тому вказана обставина не потребує доказування.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_3 дав показання, що він є батьком позивачки ОСОБА_5 та подарував їй 500 доларів США для укладення договору міни з доплатою в інтересах сім'ї позивачки та відповідача.
Однак, суд не приймає свідчення свідка ОСОБА_3 у вказаній вище частині показань допустимим доказом під ставності позовних вимог позивачки, із врахуванням показань відповідача ОСОБА_2 та його представника даними в судовому засіданні, згідно яких сам відповідач здійснив доплату 500 доларів США до договору міни, які позичив у своєї матері ОСОБА_6
Так, відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
За таких обставин суд вважає не доведеною позивачкою ОСОБА_1 обставину використання спільних коштів подружжя під час укладення договору міни з доплатою.
Також, допитаний свідок ОСОБА_3 дав показання, що дійсно відповідач ОСОБА_2 укладав договір міни, згідно якого передав власний автомобіль, який придбав до реєстрації шлюбу в обмін на інший автомобіль марки «Ford-transit» державний номерний знак НОМЕР_2 номер кузова НОМЕР_1 номер двигуна НОМЕР_3рік випуску 1993, колір - сірий з доплатою.
Відповідно до ч. 1,2,3,4 ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. . Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 заперечила про те, що відповідач здійснив доплату своїми коштам за придбаний автомобіль марки «Ford-transit» державний номерний знак НОМЕР_2 номер кузова НОМЕР_1, а стверджувала, що доплату за автомобіль відповідач здійснив її коштами.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що автомобіль марки «ВАЗ 21099» реєстраційний номер НОМЕР_2 був його особистою власністю придбаною до реєстрації шлюбу, що не заперечили в судовому засіданні позивачка та її представник.
Відповідно до п.1, 3 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-846цс16, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Також, відповідач та його представник вказали, що кошти за які був придбаний автомобіль марки «Ford-transit» державний номерний знак НОМЕР_2 номер кузова НОМЕР_1, згідно договору міни з доплатою, відповідач отримав шляхом позики що підтверджується розпискою від 31 жовтня 2015 року.
Рішенням Теребовлянського районного суду від 24 листопада 2016 року встановлено, що 31 жовтня 2015 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_6 позику грошові кошти в сумі 3 000 доларів США на придбання автомобіля, і зобов'язався повернути їх до 01 липня 2016 року, що підтверджується розпискою від 31 жовтня 2015 року. Договір позики підтверджено розпискою від 31 жовтня 2015 року, яку надав відповідач ОСОБА_2 позивачці ОСОБА_6 згідно якої відповідач зобов'язався повернути позику до 01 липня 2016 року (а.с. 9).
Також Рішенням Теребовлянського районного суду від 24 листопада 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики у розмірі 3000 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 76770 коп. 00 коп. та 635,06 доларів США - проценти за користування позикою, що в гривневому еквіваленті становить 16251 грн. 18 коп.
Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 61 Цивільного кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У відповідності до частини 1 статті 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Судом не приймається до уваги твердження позивачки та її представника про те, що автомобіль «Ford-transit» державний номерний знак НОМЕР_2 номер кузова НОМЕР_1 є спільною сумісною власністю подружжя.
Суд також оцінює критично твердження позивачки та її представника про те, що кошти на придбання вказаного автомобіля згідно договору міни з доплатою були надані нею, оскільки даний факт в судовому засіданні не підтвердився.
За таких обставин, аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно у спільній сумісній власності та припинення такого права, встановлення розміру часток на автомобіль відмовити, у зв'язку з безпідставністю позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 10, 59, 60, 174 Цивільно-процесуального кодексу України, ст. 61, 208, 218, 715 Цивільного кодексу України, ст. ст. 57, 61, 65 Сімейного кодексу України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно у спільній сумісній власності та припинення такого права, встановлення розміру часток на автомобіль відмовити, у зв'язку з безпідставністю позовних вимог.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення, до Апеляційного суду Тернопільської області через Теребовлянський районний суд.
Головуючий: В.В. Малярчук