Справа № 466/6128/14-ц
19 грудня 2016 року Шевченківський районний суд м. Львова
в складі головуючої судді Білінська Г.Б.
при секретарі Дмитришин Н.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», третіх осіб ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Марко Лариси Володимирівни про визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору, договору поруки, стягнення збитків та моральної шкоди, -
установив:
Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 00011 від 16 березня 2010 року у розмірі 1 575 621,48 гривень. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що згідно кредитного договору ОСОБА_1, було видано кредит у розмірі 800 000,00 гривень із сплатою 28 % річних з кінцевим терміном повернення 15 березня 2015 року, в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 16 березня 2010 року було укладено Договір поруки № 00011. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Надавши ОСОБА_1 кредитні кошти банк виконав взяті на себе зобов'язання, натомість, ОСОБА_1 не виконує зобов'язання по кредитному договору, на вимоги погашення простроченої заборгованості не реагує. Такі дії ОСОБА_1 порушують умови кредитного договору та вимоги ст.ст. 509, 526, 530, 533, 536, 546, 549, 610, 612, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України. В зв'язку із чим позивач просить стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно заборгованість за кредитним договором та нараховану за прострочення погашення тіла кредиту та відсотків за кредитом пеню.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, дав пояснення аналогічні змісту позову, вважає такий повністю підставним та обґрунтованим, а тому просить його задоволити.
ОСОБА_1 проти позову заперечила та подала зустрічний позов із залученням до справи третіх осіб: ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Марко Ларису Володимирівну. ОСОБА_1 вважає позовні вимоги банку безпідставними з огляду на порушення останнім при видачі споживчого кредиту вимог чинного законодавства про захист прав споживачів, внаслідок чого, укладений 16 березня 2010 року між нею та банком Кредитний договір № 00011 є недійсними, а все отримане у цих правовідносинах підлягає двосторонньому поверненню. Відсутність у кредитному договорі достовірної та повної інформації про умови споживчого кредитування, сукупну вартість кредиту, реальну відсоткову ставку свідчить про замовчування банком реальних умов кредитування, що вплинуло на її волевиявлення при укладенні кредитного договору та згідно ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» є нечесною підприємницькою діяльністю, оскільки, вводить в оману споживача банківських послуг, а згідно ст. 230 ЦК України - є обманом. При визнанні кредитного договору недійсним, в силу ч. 2 ст. 548 ЦК України, недійсними є й укладені на виконання його умов договори забезпечення. Також, ОСОБА_1 вважає, що недійсність оспорюваних правочинів дає їй право на відшкодування моральної шкоди в розмірі 30 000,00 гривень.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги банку є безпідставними, тому не підлягають задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_1 слід задоволити частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що 16 березня 2010 року між Акціонерним комерційним банком «Брокбізнесбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 00011 строком дії до 15 березня 2015 року, за яким ОСОБА_1 отримала від банку споживчий кредит в розмірі 800 000,00 гривень під 28 % річних.
16 березня 2010 року для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, а 18 березня 2010 року з цією ж метою між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Марко Л.В. за реєстровим № 233.
Зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_1 виконувала до 30 грудня 2013 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними документами. ОСОБА_1 стверджує, що заборгованість по кредиту спричинена зниженням доходів її господарської діяльності в три рази та підтверджує це податковою звітністю за 2011 - 2013 роки.
З огляду на п. 1.1 кредитного договору та норми ч. 1 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів» в редакції від 17 грудня 2009 року, що діяла на дату укладення спірного договору (надалі - Закон), цей договір є договором споживчого кредиту, оскільки надавався для споживчих потреб.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту банк зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Відповідно до п. 4 ст. 7 Закону України «Про національний банк України» від 20 травня 1999 року (зі змінами і доповненнями), Національний банк встановлює для банків правила проведення банківський операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна.
Відповідно до п. 4 ст. 7 ЗУ «Про Національний банк України», ст. ст. 47, 49, 56 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», з метою захисту споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів, запобіганню завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації, Постановою НБУ від 10 травня 20107 року № 168 затверджено «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (надалі - Постанова НБУ), згідно п. 2.1 якої, банк зобов'язаний перед укладенням кредитного договору повідомити споживачу в письмовій формі умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту.
Відповідно п. 2.2 Постанови НБУ, інформація про платежі споживача надається з обов'язковим зазначенням бази їх розрахунку: зазначається сума, на підставі якої робиться розрахунок, сума наданого кредиту, сума непогашеного кредиту, фіксована сума тощо.
ОСОБА_1 стверджує, що банком не було дотримано ці вимоги закону, її не повідомляли про умови кредитування, а саме: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги із зазначенням бази їх розрахунку: суми наданого кредиту, суми непогашеного кредиту, фіксованої суми щомісячного платежу, податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Відсутність цієї інформації зумовила помилкову оцінку нею собівартості кредитних коштів та безпосередньо вплинула на її волевиявлення.
ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року (зі змінами і доповненнями), зобов'язує банк мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням.
п. 2.5. Постанови НБУ покладає на банки обов'язок розробки форми (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачеві достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту.
п. 2.4 Постанови НБУ зобов'язує банки отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.
Всупереч ст. ст. 10, 58, 60 ЦПК України, банком не подано суду належного доказу ознайомлення ОСОБА_1 із умовами кредитування перед укладанням спірного договору.
Судом встановлено, що невід'ємною частиною кредитного договору є Додаток № 1 «Орієнтовний розрахунок сукупної вартості кредиту», який ОСОБА_1 отримала після підписання кредитного договору, і який за формою і змістом не відповідає ні переддоговірному письмовому повідомленню споживача про умови споживчого кредитування, встановленого ст. 2 Постанови НБУ, ні обов'язковим договірним умовам щодо детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача під час укладення кредитного договору, ні вимогам оформлення графіку платежів по кредиту, встановлених ст. 3 Постанови НБУ.
Судом встановлено, що «Орієнтовний розрахунок сукупної вартості кредиту» складено з порушенням п. 3.3. Постанови НБУ, оскільки, в ньому відсутня інформація про розмір реальної процентної ставки, а детальний розпис сукупної вартості кредиту є помилковим, що підтверджує твердження ОСОБА_1 про відсутність повідомлення їй при видачі споживчого кредиту передбаченої законодавством інформації про умови кредитування.
Невідповідність вимогам закону Орієнтовного розрахунку сукупної вартості кредиту підтверджено Висновком № 16 експертного економічного дослідження від 20 квітня 2016 року судового експерта Перепелюк С.В., зокрема, експертом встановлено, що у Додатку № 1 банком вказана сума страхування предмету застави в розмірі 1 600,00 гривень щорічно та 8 133,33 за весь строк кредитування не відповідає умовам договору, згідно яких страхування предмету застави становить 3 448,00 гривень щорічно та 17 240,00 гривень за весь строк кредитування, також банком не вказані сплачені ОСОБА_1 суми: 1 % комісії банку за видачу кредиту в розмірі 8 000,00 гривень, 200,00 гривень за реєстрацію застави, 2 150,00 гривень за нотаріальні послуги, 1 350,00 гривень за послуги з експертної оцінки нерухомого майна.
Саме ці витрати ОСОБА_1 складають оплату супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань, які сплачені нею в користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства та умовами кредитного договору і саме ці витрати є обов'язковими складовими при розрахунку сукупної вартості кредиту за зазначеною п. 3.3 Постанови НБУ формулою та безпосередньо впливають на визначення абсолютного значення подорожчання кредиту і реальної відсоткової ставки за ним. Неврахування банком цих витрат ОСОБА_1 призвело до повідомлення їй невірного розміру сукупної вартості кредиту.
Судом встановлено, що згідно п. 2.1 кредитного договору, ОСОБА_1 зобов'язана повертати кредит за наведеним у Додатку № 1 графіком, тобто графік платежів по кредиту та детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача під час укладення кредитного договору оформлений банком одним документом - «Орієнтовним розрахунком сукупної вартості кредиту», який п. 2.1. Постанови НБУ банк зобов'язаний надавати перед укладенням споживчого кредиту.
Така форма повідомлення банком ОСОБА_1 обов'язкових складових споживчого кредитування порушує вимоги ст. ст. 2, 3 Постанови НБУ щодо надання інформації як перед укладенням кредитного договору про орієнтовну сукупну вартість кредиту, так й при укладенні кредитного договору по детальному розпису сукупної вартості кредиту.
Ця форма повідомлення не відповідає вимогам п.п. 2.2 Постанови НБУ щодо надання інформації про варіанти погашення кредиту, яка має включати кількість платежів, їх періодичність та обсяги з обов'язковим зазначенням суми наданого кредиту, суми непогашеного кредиту, фіксованої суми щомісячних платежів.
З огляду на таке, судом встановлено, що у кредитному договорі та додатку до нього відсутні відомості про реальну відсоткову ставку по кредиту, немає реального детального розпису загальної вартості кредиту та належно оформленого графіку його погашення, а також відсутній переддоговірний документ з орієнтовним розписом загальної вартості кредиту. Тобто, ці документи не містять передбаченої законом достовірної та повної інформації для споживача, а додаток надруковано нечитабельним розміром шрифту, що в сукупному порушує вимоги ст. 15 Закону щодо права споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію повинна містити дані про основні властивості продукції, ціну (тариф), умови та правила придбання продукції, при цьому інформація щодо ціни має бути чіткою і простою для розуміння, а ціна повинна включати в себе всі податки та неподаткові обов'язкові платежі, які відповідно до законодавства сплачуються споживачем під час придбання.
Такі дії банку ввели в оману ОСОБА_1 щодо реальних умов кредитування, позбавили її можливості оцінити собівартість кредитних коштів до підписання кредитного договору, а в подальшому контролювати процес зменшення її заборгованості перед банком при сплаті щомісячних платежів.
Відповідно до ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону, до договорів укладених із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
При видачі ОСОБА_1 споживчого кредиту банк включив до кредитного договору несправедливі положення, зокрема, судом встановлено, що загальна сума здійснених ОСОБА_1 по кредиту платежів становить 609 712,19, з яких тіло кредиту погашено лише на 14 947,22 гривень, а сплачені 594 764,97 гривень - це відсотки за користування кредитними коштами, з яких 8 000,00 гривень - 1 % комісії за видачу кредиту, 200,00 гривень - оплата реєстрації застави, інше - щомісячні відсотки. Тобто сплачені ОСОБА_1 відсотки у 40 разів перевищують суму погашення тіла кредиту.
Такий дисбаланс у зарахуванні відсотків та тіла кредиту ставить в скрутне та несправедливе становище ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг банку.
Відсутність у ОСОБА_1 інформації про її платежі по кредиту з зазначенням суми наданого кредиту, суми непогашеного кредиту, фіксованої суми щомісячного платежу свідчить про недоступність для неї інформації про розподіл банком оплачених нею по кредиту сум, що безперечно порушує права споживача на отримання достовірної інформації при виконанні умов договору споживчого кредиту.
Дисбаланс договірних прав та обов'язків за оспорюваним ОСОБА_1 кредитним договором вбачається у п. 2.6 кредитного договору, який надає право банку в односторонньому порядку змінювати порядок погашення заборгованості, у п. 7.1 кредитного договору, згідно якого банк нараховує неустойку за кожний день прострочення в розмірі 56 % від суми простроченої заборгованості, відсутність у кредитному договорі детального розпису загальної вартості кредиту суперечить п. 4 ст. 11 Закону, п.п. 3.1 Постанови НБУ та позбавляє споживача інформації про реальні умови кредитування.
Всупереч п.п 3.6 Постанови НБУ, який забороняє банкам встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, банк, керуючись п. 2.2 кредитного договору стягнув з ОСОБА_1 перед видачею кредиту додаткову комісію в розмірі 1 % від суми кредиту, що становить 8 000,000 гривень.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 21 Закону, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.
Із досліджених судом обставин та наданих сторонами доказів встановлено, що умови кредитного договору є несправедливими, оскільки суперечать принципу добросовісності та вимогам закону, внаслідок чого існує істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків, який зумовлює погіршення становища споживача, вводить його в оману щодо реальних умов кредитування. При укладенні кредитного договору банком замовчено інформацію, яка відповідно закону, є обов'язковою до повідомлення споживачеві при наданні споживчого кредиту.
З Висновку № 16 експертного економічного дослідження від 20 квітня 2-16 року, проведеного судовим експертом Перепелюк С.М., вбачається, що реальна процентна ставка за кредитним договором становить 33,44 %, а не як визначено п. 1.1 кредитного договору - 28 %, абсолютне значення подорожчання кредиту становить 626 423,10 гривень, різниця між договірною та реальною відсотковою ставкою в 5,44 % річних у грошовому еквіваленті становить 34 077,42 гривень переплати в рік, а за весь період кредитування така переплата складає 170 387,10 гривень.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною/сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним, суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (ст. ст. 215, 1048-1052, 1054-1055), ст. ст. 18-19 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Замовчування банком інформації про реальні умови споживчого кредитування порушило права ОСОБА_1 на отримання повної та достовірної інформації про споживчий кредит, ввело її в оману щодо реальних умов кредитування, позбавило її можливості оцінити собівартість та доцільність таких правовідносин, внаслідок чого нею було укладено небажаний та шкідливий для її інтересів договір.
Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо ж одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. При цьому, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
При вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення: природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб.
Надана банком недостовірна та неповна інформація про реальні умови кредитування вплинула на волевиявлення ОСОБА_1 та зумовила вчинення нею небажаного та небезпечного для її інтересів правочину.
Відповідно до ст. 216 ЦК України, правовими наслідками недійсності правочину є зобов'язання кожної із його сторін повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Відповідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків при порушенні її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
З платіжних документів по погашенню ОСОБА_1 боргу по кредиту вбачається, що ОСОБА_1 сплатила на користь банку 609 712,19 гривень, з яких тіло кредиту погашено на 14 947,22 гривень, відсотки - на 594 764,97 гривень, з яких 8 000,00 гривень - 1 % комісії за видачу кредиту, 200,00 гривень - оплата реєстрації застави, інше - сплата відсотків по кредиту.
З огляду на вимоги ст. 216 ЦК України, правомірним буде зарахування сплачених ОСОБА_1. на користь банку сум погашення заборгованості по кредитному договору в розмірі 609 712,19 гривень до повернення одержаного за недійсним кредитним договором, а сплачені ОСОБА_1 в користь третіх осіб суми в розмірі 11 888,00 гривень, відповідно до ч. 2 ст. 230 ЦК України, підлягають до стягнення з банку в подвійному розмірі.
Оскільки вимоги сторін спору є однорідним грошовими, з метою остаточного погашення боргу ОСОБА_1 по кредитному договору, суд вважає правомірним зарахувати подвійну суму збитків ОСОБА_1 в розмірі 23 776,00 гривень до сум погашення отриманого за кредитним договором.
Відповідно до ст. 217 ЦПК України, із урахуванням фінансового стану ОСОБА_1, що підтверджується Податковою декларацією платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2015 - 2016 роки, її щомісячних витрат та перебування на її утриманні її повнолітніх дітей - ОСОБА_3, 1995 р.н. та ОСОБА_4, 1997 р.н., які проживаю разом з нею, що підтверджується Довідкою з місця проживання про склад сім'ї і прописки № 1298 виданою ЛКП «Навколо базару» 04 травня 2016 року, та навчаються на денній формі навчання, що підтверджується Договором № 889-16 про платні послуги від 01 серпня 2013 року та Довідкою Львівського вищого професійного училища комп'ютерних технологій та будівництва від 04 травня 2016 року № 02-285, з метою вчасного та повного виконання цього рішення, суд вважає за можливе розстрочити сплату боргу ОСОБА_1 перед банком в розмір 166 511,81 гривень на два роки із щомісячною оплатою рівними платежами по 6 938,00 гривень з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Згідно з ч. 5 ст. 3 ЗУ «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання/вимоги спричиняє недійсність правочину, що його забезпечує.
Тому, договір поруки № 00011 від 16 березня 2010 року, укладений між ОСОБА_2 та банком та іпотечний договір від 18 березня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та банком, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Марко Л.В. за реєстровим № 233, є недійсними.
В порядку ст. ст. 10, 60 ЦПК України, щодо обов'язку сторони спору доведення тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вимога ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 30 000,00 гривень, завданої незаконними діями банку при укладенні кредитного договору, не підлягає задоволенню з огляду на відсутність належних доказів такого.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 208, 209, 212-215, 217, 218 ЦПК України, ст.ст. 22, 203, 215, 216, 230, 236, 261, 509, 548 ЦК України, суд, -
вирішив:
у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Зустрічний позов задовольнити частково:
Визнати недійсним Кредитний договір № 00011 від 16 березня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк».
Визнати недійсним Іпотечний договір від 18 березня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк», посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Марко Л.В. за реєстровим № 233.
Визнати недійсним Договір поруки № 00011 від 16 березня 2010 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк».
Зарахувати сплачені ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» за кредитним договором № 00011 від 16 березня 2010 року платежі в розмірі 609 712,19 гривень до сум повернення грошових коштів, отриманих за договором № 00011 від 16 березня 2010 року, укладеним між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк».
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» на користь ОСОБА_1 збитки в розмірі 23 776,00 гривень.
Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з моменту його проголошення через Шевченківський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги.
Суддя Г. Б. Білінська