Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" грудня 2016 р.Справа № 922/3733/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жельне С.Ч.
при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.
розглянувши справу
за позовом ТОВ "Порше Лізинг Україна", м. Київ
до ТОВ "Постман", смт. Покотилівка
про стягнення коштів
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 за дов. б/н від 02.06.16 року;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (відповідача) про стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00006879 від 13.03.2013 р. в розмірі 22 194,02 грн., збитків в розмірі 93 288,72 грн., пені в розмірі 541,66 грн., 3% річних в розмірі 512,17 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2518,02 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.11.2016 р. вказану позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 23.11.2016 р.
Представник позивача 23.11.2016р подав до суду клопотання (вх. № 2325 від 22.11.2016 р.) про відкладення розгляду справи через участь представника позивача у іншому суді.
У зв'язку із задоволенням клопотання позивача про відкладення розгляду справи, ухвалою суду від 23.11.2016р. судове засідання було відкладене на 13.12.2016р.
13.12.2016р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 20.12.2016р.
19.12.2016р. через канцелярію господарського суду Харківської області від представника позивача надійшла заява про зменьшення позовних вимог (вх.№43221).Відповідно до змісту нових вимог, заявлених в вищезазначеній заяві, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00006879 від 13.03.2013 р. в розмірі 10 816,90 грн., збитків в розмірі 93 288,72 грн., пені в розмірі 541,66 грн., 3% річних в розмірі 512,17 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2518,02 грн.
Представник позивача в судовому засіданні 20.12.2016 р. позовні вимоги, викладені в заяві про зменьшення позовних вимог підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.
Розглянувши заяву позивача про зменшення позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.
Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.
Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.
Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством.
Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18 зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд, приймає вищезазначену заяву до розгляду та подальший розгляд справи ведеться з урахуванням цієї заяви.
Відповідач в призначене судове засідання 20.12.2016 р. не з'явився, ухвала про порушення провадження у даній справі від 07.11.2016 р., що була направлена відповідачеві рекомендованим листом за його поштовою адресою, вказаною в позовній заяві, яка також співпадає з адресою в наданої позивачем копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.с. І а.с. 99), повернулась до господарського суду з довідкою Укрпошти про закінчення терміну зберігання.
Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/1228, 02.06.2006 року “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, “адресат відсутній” і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі і документами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
13.03.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (позивач, лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН" (відповідач, лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг № 00006879 (а.с.135), відповідно до умов якого, позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Caddy GP Kasten 1.2 I TSI, 2012 року виробництва, шасі №WV1ZZZ2KZDX056417, двигун № НОМЕР_1 (далі - "Об'єкт лізингу"), а відповідач зобов'язався прийняти Об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів , що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 19 164,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент у гривні в сумі 5 749,20 доларів США.
Відповідно до п. 6.5 додатку до договору "Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу" (далі - "Умови лізингу", а.с. 27), щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше дати, вказаної у Плані відшкодування.
У Плані відшкодування відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких (якої) узгоджений сторонами (п. 6.4 Умов лізингу).
Позивач зазначає, що з січня 2014 року відповідач почав порушувати терміни сплати щомісячних Лізингових платежів, а з лютого 2015 року взагалі перестав виконувати свої зобов'язання за Договором.
Відповідно до п. 8.3.1 Умов Договору, якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу більш ніж 10 робочих днів, позивач має право надіслати відповідачу першу платіжну вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови нездійснення оплати, договір підлягає розірванню відповідно до п. 12.6.1 Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим договором.
З огляду на вищенаведене, направлення позивачем вимог про сплату лізингових платежів слід розуміти, як подовження строку виконання зобов'язання.
З огляду на вищенаведене, направлення позивачем вимог про сплату лізингових платежів слід розуміти, як подовження строку виконання зобов'язання.
Позивачем, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором були надіслані наступні нагадування:
- Перше нагадування про несплату лізингового платежу від 03.04.2015 р. ;
- Друге нагадування про несплату лізингового платежу від 20.04.2015 р. ;
- Третє нагадування про несплату лізингових платежів від 05.09.2015 р. ;
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором були надіслано вимогу за вих.№00006879 від 05.05.2015р. про сплату заборгованості за Договором, повернення Об'єта лізингу та повідомлення про відмову від Договору. (а.с.45)
Відповідно до п. 8.3.2 Умов лізингу, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати договір і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.
Згідно з п. 12.6.1 Умов лізингу, позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір та повернути Об'єкт лізингу у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.
Відповідно до п. 12.7 Умов лізингу, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі.
Відповідно до п. 12.9 Умов лізингу, у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення. Крім того, відповідно до вимоги відповідачу встановлено обов'язок погасити заборгованість протягом 3 (трьох) днів з дня отримання вимоги.
Згідно з п. 12.13 Умов лізингу, контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.
Таким чином, враховуючи умови договору, погоджені сторонами, відповідач був належним чином повідомлений про припинення договору та вимогу позивача сплатити заборгованість та повернути Об'єкт лізингу. Отже датою розірвання договору є 23.05.2015 року.
Позивач зазначає, що, станом на час розгляду справи, відповідач заборгованість належним чином не сплатив.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про фінансовий лізинг”, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.
Згідно з ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг”, за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про фінансовий лізинг”, договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Згідно з ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг”, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 193 Господарського кодексу України, та ст.526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Проте, станом на момент розгляду справи, відповідач 10 816,90 грн. заборгованості (несплата щомісячного лізиногового платежу за період з лютого 2015р. по квітень 2015 року) не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.
Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання грошових зобов'язань за договором лізингу.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 10 816,90 грн. заборгованості за період з лютого 2015 по квітень 2015 року, належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути пеню в розмірі 541,66 грн., 3% річних в сумі 512,17 грн. та інфляційні втрати в сумі 2518,02 грн.
Згідно зі ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
Відповідно до приписів статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В частині 1 ст. 548 ЦК України закріплено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з п. 8.2.1 Умов лізингу, у випадку прострочення платежів за договором до відповідача застосовуються наступні санкції:
- пеня у розмірі 10% річних від вчасно не сплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати Платежу;
- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем: еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу (п.8.2.2 Договору);
Враховуючи викладене, беручи до уваги невиконання відповідачем умов договору щодо сплати лізингових платежів, перевіривши нарахування пені позивачем, суд визнає вимогу про стягнення з відповідача пені такою, що підлягає задоволенню в сумі 541,66 грн.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок позивача, суд визнає вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних такими, що підлягають повному задоволенню в сумах 2518,02 грн. та 512,17 грн., відповідно.
Щодо вимоги про стягнення збитків, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно ч. 2 ст. 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Частиною 1 ст. 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно п. 12.10 Умов лізингу у будь-якому випадку дострокового припинення дії Договору, позивач прямо зберігає право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут, штрафи, витрати на правову допомогу.
Позивач просить суд стягнути з відповідача 93 288,72 грн. збитків, що складаються з:
- 37580,36 грн. - відшкодування послуг у зв'язку із відновленням порушеного права як власника О'бєкту лізингу;
- 55708,36 грн. - збитки згідно пункту 12.9. Контракту (упущена вигода).
За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 623 цього ж Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, розмір збитків має бути підтверджений документально.
Згідно з приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які б управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, втрачена вигода, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками.
За загальним правилом, витрати на послуги стоянки взагалі не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу.
При розгляді позовних вимог в частині стягнення збитків згідно пункту 12.9. Контракту, суд зазначає наступне.
Пунктом 8.3.2 Контракту передбачено, що якщо Лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочка лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, Лізингодавець має право розірвати договір і витребувати об'єкт лізингу від Лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.
Пунктами 3 та 4 ч. 1 ст. 10 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом та вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
Відповідно до пункту 12.9. Контракту, у разі дострокового лізингу/розірвання контракту відповідно до п.12 контракту, відмови Лізингоодержувача придбати Об'єкт лізингу як передбачено п.4.2., а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення Об'єкту лізингу відповідно до інших умов контракту Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу (тобто, сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна в результаті продажу об'єкту лізингу або якщо об'єкт лізингу залишився у власності Порше Лізинг Україна ринковою вартість об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодована лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання договору.
З матеріалів справи вбачається, що договір фінансового лізингу №00006879 від 13.03.2013 року був розірваний в позасудовому порядку, у зв'язку з відмовою позивача від вказаного договору, про що не заперечує позивач.
Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Також ч. 4. ст. 653 ЦК України передбачено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на зазначене, після розірвання договору у позивача відсутні будь-які підстави вимагати сплати лізингових платежів, що залишились несплаченими відповідно до Плану відшкодування, які при цьому, не можуть бути кваліфіковані як збитки, в тому числі упущена вигода в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України.
Крім того, зарахування до бази розрахунку збитків (упущеної вигоди) лізингових платежів як частини відшкодування вартості предмету лізингу суперечить як умовам договору, так і законодавчим положенням про фінансовий лізинг, якими передбачена сплата частини вартості предмету лізингу як умова про право лізингоодержувача на викуп предмету лізингу. Дострокове припинення договору фінансового лізингу є одночасно припиненням права лізингоодержувача на викуп предмета лізингу. Тому такий лізинговий платіж не може бути складовою упущеної вигоди лізингодавця. Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 06.08.2014р. по справі №910/18234/13.
У зв'язку з чим, вимоги про стягнення збитків (упущеної вигоди) у вигляді несплачених лізингових платежів відповідно до Плану відшкодування є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача 6 000,00 грн. витрат на правову допомогу (в т. ч. 1000,00 грн. ПДВ), суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 8.2.3 Контракту, у випадку прострочення сплати лізингових платежів до відповідача застосовуються санкції, зокрема, компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, гонорари юристам, судові та позасудові витрати.
Пунктом 12.10 Контракту визначено, що у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту позивач зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, зокрема витрат на правову допомогу.
Суд зазначає, що відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.
Згідно з ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".
Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Таким чином, норми статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України передбачають відшкодування сум, які сплачені стороною судового процесу за надання юридичних послуг лише адвокату, а не будь-якій особі, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Проте, позивачем не надано суду доказів того, що витрати у сумі 6 000,00 грн. були здійснені за отримання саме адвокатських послуг (адвоката, адвокатського об'єднання, фірми, тощо), а тому, у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат позивача у якості судових витрат відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна” підлягають частковій відмові.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, України, покладаючи судові витрати в даній справі на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 26, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, буд. 18, код ЄДРПОУ 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, просп. Павла Тичини, буд. 1В, офіс В, код ЄДРПОУ 35571472) заборгованість по сплаті лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг №00006879 від 13.03.2013 року в розмірі 10 816,90 грн., пеню в розмірі 541,66 грн., 3% річних у розмірі 512,17 грн., інфляційні витрати в розмірі 2518,02 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 215,83 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Повне рішення складено 26.12.2016 р.
Суддя ОСОБА_1