ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.12.2016Справа №910/15829/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа страхування"
про стягнення 343 196,28 грн.
Суддя Нечай О.В.
Представники сторін:
від позивача: Онищенко А.В., за довіреністю;
від відповідача: не з'явився.
До господарського суду міста Києва надійшли позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа страхування" (далі - відповідач) про стягнення 343 982,00 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.08.2016 було порушено провадження у справі № 910/15829/16, розгляд справи призначено на 28.09.2016.
21.09.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано документи на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва від 31.08.2016 про порушення провадження у справі № 910/15829/16.
28.09.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано клопотання про відкладення розгляду спору.
28.09.2016 представник позивача у судове засідання з'явився та подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 02.09.2016 позивач виконав.
28.09.2016 представник відповідача у судове засідання не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 02.09.2016 відповідач не виконав.
Розглянувши у судовому засіданні 28.09.2016 клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд у задоволенні вищезазначеного клопотання відмовив, у зв'язку з його необґрунтованістю.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.09.2016 розгляд справи № 910/15829/16 було відкладено на 19.10.2016.
19.10.2016 представник позивача у судове засідання з'явився.
19.10.2016 представник відповідача у судове засідання з'явився та подав документи на виконання вимог ухвали від 28.09.2016, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 28.09.2016 відповідач виконав.
У судовому засіданні 19.10.2016 представники сторін подали спільне клопотання про продовження строку розгляду спору.
Розглянувши у судовому засіданні 19.10.2016 клопотання представників сторін про продовження строку розгляду спору, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вищезазначеного клопотання.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.10.2016 було продовжено строк розгляду спору на 15 днів та оголошено перерву в судовому засіданні до 16.11.2016.
15.11.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано документи на вимогу суду.
16.11.2016 представник позивача у судове засідання з'явився, представник відповідача не з'явився.
У зв'язку з нез'явленням у судове засідання 16.11.2016 представника відповідача, розгляд справи було відкладено до 30.11.2016.
29.11.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано письмові пояснення по справі.
30.11.2016 представник позивача у судове засідання з'явився, представник відповідача не з'явився.
У судовому засіданні 30.11.2016, розглянувши наявні у матеріалах справи документи, суд дійшов висновку про необхідність витребування у позивача нових доказів.
Враховуючи не з'явлення в судове засідання представника відповідача та у зв'язку з необхідністю витребування у позивача нових доказів, розгляд справи було відкладено на 14.12.2016.
13.12.2016 представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано уточнений розрахунок позовних вимог.
У судове засідання 14.12.2016 представник позивача з'явився, надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача у судове засідання 14.12.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був належним чином повідомлений.
Розглянувши у судовому засіданні 14.12.2016 уточнений розрахунок, поданий позивачем, суд дійшов висновку про те, що цим розрахунком позивач фактично зменшив розмір позовних вимог.
Згідно з ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Відповідно до пунктів 3.10, 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.
Проаналізувавши уточнений розрахунок позивача, яким було зменшено загальний розмір позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що вказаний розрахунок не суперечить законодавству, а тому приймається судом до розгляду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення позивача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
05.03.2012 між Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Універсальна» (далі - позивач) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа страхування» (далі - відповідач) було укладено Договір про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 16-12/2012 ФП (далі - Договір перестрахування), предметом якого є загальні умови перестрахування (ретроцесії) ризиків, взаємно переданих (прийнятих) сторонами на факультативній (необов'язковій) основі по договорам факультативного перестрахування (ретроцесії), а також права й обов'язки сторін при укладенні, виконанні та припиненні дії договорів факультативного перестрахування (ретроцесії) (п. 1.1 Договору перестрахування).
Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Договору перестрахування кожна сторона, що підписала даний договір може приймати від іншої сторони або передавати їй ризики в перестрахування (ретроцесію). Рішення щодо прийняття або передачу ризику приймається кожною стороною самостійно. Під ризиком (страховим ризиком) розуміється визначена подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Пунктом 2.2 Договору перестрахування передбачено, що пропозиція конкретного ризику в перестрахування здійснюється шляхом направлення перестраховику конкретного договору перестрахування за допомогою поштового, факсимільного, електронного зв'язку, який містить умови прийому-передачі частини відповідальності, порядок взаєморозрахунків, порядок надання інформації сторонами, якщо умови та порядок відрізняються від положень даного договору.
17.05.2012 між Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Універсальна» (далі - страховик) та «Амазон скай Ес.Ей.Сі», Перу, було укладено Договір добровільного страхування від нещасних випадків № 1411/293/000001 (далі - Договір страхування), відповідно до умов якого страховик, згідно із заявою страхувальника, здійснює добровільне страхування від нещасних випадків осіб, що подані у Додатку № 2 (далі - застраховані особи), який є невід'ємною частиною Договору та зобов'язується провести страхову виплату при настанні страхового випадку, а страхувальник зобов'язується сплатити страховий платіж на умовах, визначених цим договором та виконувати інші умови цього договору. Предметом цього договору є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з життям застрахованих осіб за цим договором.
12.06.2012 між позивачем та відповідачем було укладено Ковер-нот № 1411/293/000001/11005/1 факультативного пропорційного квотного перестрахування (далі - Ковер-нот), на добровільне страхування від нещасного випадку страхувальника - «Амазон скай Ес.Ей.Сі», Перу.
Вказаним Ковер-нотом визначено період страхування - з 08.06.2012 (00 годин 00 хвилин за київським часом) по 07.06.2013 (24 години 00 хвилин за київським часом) та період перестрахування - з 14.06.2013 (00 годин 00 хвилин за київським часом) по 07.06.2013 (24 години 00 хвилин за київським часом).
Відповідно до пунктів 16, 17 Ковер-ноту частка відповідальності перестраховика - 15%, ліміт відповідальності перестраховика - 150 000 доларів США, що еквівалентно 1 198 875,00 грн (з розрахунку 15 000 доларів США 00 центів, що еквівалентно 119 887,50 грн на кожну застраховану особу).
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про страхування» перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.
Позивач зазначає суду про те, що 17.12.2012 внаслідок авіакатастрофи загинули 4 члени екіпажу повітряного судна, ризик смерті яких від нещасного випадку був застрахований позивачем згідно оригінального договору страхування (Договору).
Позивачем був складений страховий акт № 1411/293/00001/1 до Договору страхування, відповідно до якого наслідки нещасного випадку виробничого характеру, який стався у строк та на території дії Договору страхування, мав місце в час виконання застрахованою особою службових обов'язків, а також що мають бути підтверджені документами компетентних органів, за умови, що має місце причинно-наслідковий зв'язок між нещасним випадком і такими наслідками, а саме: смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випадку. Крім того, позивач визначив на підставі звіту аварійного комісара розмір страхового відшкодування, який складає 100 000,00 доларів США, тобто по 50 000,00 доларів США на кожну застраховану особу.
Вказаним страховим актом визначений строк виплати - протягом 10 робочих днів з дати складення цього Акту.
07.07.2015 відповідачу було направлено рахунок № 1411/293/00001/11005/1-1 на часткову виплату перестрахового відшкодування по Ковер-ноту, яке склало 15 000,00 доларів США, а також компенсацію витрат на страхове розслідування та переклад в сумі 9 872,58 грн. Виплата мала відбутись одним платежем у гривні на рахунок позивача протягом 10 банківських днів з моменту отримання даного рахунку.
Разом із вказаним рахунком позивачем було направлено відповідачу розгорнутий розрахунок частки відповідальності відповідача та заява на виплату перестрахового відшкодування.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач отримав вказані вище документи 09.07.2015, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції відповідача, а тому, враховуючи умови Ковер-ноту та рахунку 1411/293/00001/11005/1-1, кінцевою датою, до якої відповідач повинен був виплатити позивачу страхове відшкодування, є 23.07.2015.
02.12.2015 відповідачем було виплачено на користь позивача частину страхового відшкодування по Ковер-ноту в сумі 129 760,08 грн, що підтверджується банківською випискою, наявною у матеріалах справи.
Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затвердженої Наказом Державної податкової служби України 05.07.2012 N 583, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
В свою чергу господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Позивач у своєму позові зазначає суду про те, що відповідачем було виплачено позивачу за вказаним страховим випадком лише частину страхового відшкодування по Ковер-ноту, а тому, враховуючи ліміт відповідності відповідача, існує недоїмка в сумі 9 971,49 доларів США.
Відповідач проти задоволення позову заперечує, зазначаючи суду про те, що заборгованості перед позивачем не існує, оскільки Ковер-нотом було визначено гривневий еквівалент суми перестрахування, яка мала бути сплачена відповідачем - 119 887,00 грн, а тому сплачена ним сума в розмірі 129 760,08 грн, яка складається з 119 887,00 грн - частка відповідальності, яка встановлена договором, + 9 872,58 грн - компенсація витрат на страхове відшкодування та переклад, повністю покриває ліміт відповідальності відповідача по Ковер-ноту.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Статтею 19 Закону України «Про страхування» визначено, що страхувальники згідно з укладеними договорами страхування мають право вносити платежі лише у грошовій одиниці України, а страхувальник-нерезидент - у іноземній вільно конвертованій валюті або у грошовій одиниці України у випадках, передбачених чинним законодавством України, з урахуванням положень частини четвертої цієї статті при укладанні договорів страхування життя.
Якщо дія договору страхування поширюється на іноземну територію відповідно до укладених угод з іноземними партнерами, то порядок валютних розрахунків регулюється відповідно до вимог законодавства України про валютне регулювання.
Страхова виплата здійснюється тією валютою, яка передбачена договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством України.
Грошові зобов'язання сторін по договорах страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільно конвертованій валюті або розрахункових величинах, що визначають фактичний розмір зобов'язань страховика на дату виникнення або виконання цих зобов'язань.
Аналогічна позиція викладена у Листі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.03.2002 N 82-14/6.
Умовами Ковер-ноту передбачено, що частка відповідальності перестраховика складає 15%, а ліміт - 15 000,00 доларів США із розрахунку на одну застраховану особу.
Суд звертає увагу, що Ковер-нот був укладений на підставі Договору страхування, відповідно до умов якого страхувальником є нерезидент України - «Амазон скай Ес.Ей.Сі», Перу, страховий платіж на його користь визначений у доларах США. Враховуючи те, що страхувальнику за Договором страхування страховик (позивач) повинен сплатити страхове відшкодування по певному випадку в іноземній валюті, а саме в доларах США, то розмір страхових виплат по Ковер-ноту повинен відповідати п'ятнадцяти відсоткам від страхових виплат за основним договором страхування, з розрахунку курсу національної валюти України - гривні до долару США, так як у пункті 20.1 Ковер-ноту зазначено, що перестрахування здійснюється на умовах оригінального договору страхування.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Зазначений у Ковер-ноті гривневий еквівалент ліміту відповідальності відповідача не є розміром його відповідності, так як це суперечить вищевказаним умовами Ковер-ноту.
З огляду на вищенаведене, доводи відповідача, викладені у відзиві, є необґрунтованими та безпідставними.
Таким чином, виходячи з того, що відповідач був зобов'язаний до 23.07.2015 сплатити позивачу 15 000,00 доларів США у гривневому еквіваленті по курсу іноземної валюти до гривні, суд зробив наступний розрахунок заборгованості відповідача: 02.12.2015 від відповідача надійшла частина коштів на користь позивача по Ковер-ноту в сумі 129 760,08 грн, з яких 119 887,00 грн - частка відповідальності відповідача. З інформації, яка міститься на сайті Національного банку України (https://bank.gov.ua/control/uk/curmetal/currency/search?formType=searchFormDate&time_step=daily&date=02.12.2015&outer=table&execute=%D0%92%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B8) офіційний курс долара США до гривні 02.12.2015 складав 2384.1563 грн. Відтак позивач в цю дату отримав від відповідача відшкодування в гривневому еквіваленті, що становить 5 028,51 доларів США. 15 000 доларів США - частка відповідальності відповідача по Ковер-ноту на кожну застраховану особу, отже за вирахуванням частково сплаченого відшкодування в сумі 5 028,51 доларів США у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за Ковер-нотом в сумі 9 971,49 доларів США.
Позивач розраховує розмір позовних вимог по основному боргу відповідача, виходячи з дати сплати ним судового збору за подання даного позову, тобто - 25.08.2016. Офіційний курс долара США до гривні України, відповідно до інформації, яка міститься на сайті Національного банку України (https://bank.gov.ua/control/uk/curmetal/currency/search?formType=searchFormDate&time_step=daily&date=25.08.2016&outer=table&execute=%D0%92%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B8) складав 2530.5530 грн, відповідно розмір заборгованості відповідача перед позивачем з виплати відшкодування становить 252 333,84 грн (9 971,49 доларів США * 2530.5530 грн).
З огляду на вищенаведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 252 333,84 грн є обґрунтованими та документально доведеними, а тому підлягають задоволенню.
Крім основної заборгованості позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 59 392,64 грн, 3% річних в розмірі 9 762,85 грн та інфляційні втрати в розмірі 21 708,95 грн.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Пунктом 3.6 Договору перестрахування визначено, що у випадку порушення однією із сторін умов розрахунків, визначених умовами цього договору та конкретними договорами факультативного перестрахування (ретроцесії), на вимогу постраждалої сторони винна сторона сплачує пеню в розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення цих термінів, за умови, що чинним законодавством на цей час не буде передбачено інше.
Позивачем при розрахунку пені не було враховано приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України в частині визначення періодів нарахування пені, а тому, здійснивши власний розрахунок, суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 48 918,71 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова № 14) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Згідно з п. 1.2 Постанови № 14 правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.
Згідно з п. 1.3 Постанови № 14 з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до п. 1.10 Постанови № 14 за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Як вбачається з пунктів 3.1, 3.2 Постанови № 14, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з п. 4.1 Постанови № 14 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Проте, пунктом 8.1 Постанови № 14 передбачено, що згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Частина третя статті 533 ЦК України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до частини другої статті 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
За пунктом 3.3 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.
Відповідно до частини першої статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 N 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Положення частини другої статті 533 ЦК України та частини другої статті 198 ГК України містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов'язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу), крім випадків отримання стороною цього зобов'язання відповідної ліцензії Національного банку України відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Відтак вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).
З огляду на вищевикладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних є правомірною, в свою чергу, стягнення інфляційних втрат є неможливим, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем визначена у доларах США.
Судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення з відповідача 3% річних та встановлено, що позивачем було вірно визначено їх розмір.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 343 196,28 грн підлягають частковому задоволенню в розмірі 311 015,54 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа страхування" (02160, м. Київ, просп. Соборності, будинок 19; ідентифікаційний код: 30968986) на користь Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, будинок 9; ідентифікаційний код: 20113829) заборгованість в розмірі 252 333 (двісті п'ятдесят дві тисячі триста тридцять три) грн 84 коп., 3% річних в розмірі 9 762 (дев'ять тисяч сімсот шістдесят дві) грн 85 коп. та пеню в розмірі 48 918 (сорок вісім тисяч дев'ятсот вісімнадцять) грн 71 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа страхування" (02160, м. Київ, просп. Соборності, будинок 19; ідентифікаційний код: 30968986) на користь Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, будинок 9; ідентифікаційний код: 20113829) витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 665 (чотири тисячі шістсот шістдесят п'ять) грн 23 коп.
Повне рішення складено 29.12.2016.
Суддя О.В. Нечай