21 грудня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Кузнєцова В.О., Мостової Г.І., Карпенко С.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та про їх виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 16 лютого 2016 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 10 травня 2016 року,
У липні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, у якому зазначала, що на підставі договору дарування від 23 квітня 2009 року вона є власником будинку з господарськими спорудами та побудовами по АДРЕСА_1, у якому крім неї проживають також відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 Посилаючись на те, що останні не є членами її сім'ї, проте були членами сім'ї колишнього власника будинку ОСОБА_8, позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування вказаним будинком, та виселити їх зі спірного будинку.
Рішенням Каланчацького районного суду Херсонської області від 16 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 10 травня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим будинком по АДРЕСА_1.
Виселено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 із житлового будинку по АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просять судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договору дарування від 23 квітня 2009 року, посвідченого державним нотаріусом Каланчацької державної нотаріальної контори за реєстраційним № НОМЕР_1, ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_4 прийняла в дар житловий будинок по АДРЕСА_1.
ОСОБА_5 є рідною сестрою ОСОБА_4 та дочкою колишнього власника будинку ОСОБА_8
Обґрунтовуючи підстави позову та з урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_4 посилалась на те, що у зв'язку зі зміною власника будинку припинилося право відповідачів, які до вказаного будинку вселилися за згодою попереднього власника, користуватися цим житлом, тому вона як новий власник будинку в силу вимог ст. 391 ЦК України має право на усунення перешкод в користуванні ним шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування вказаним будинком та їх виселення, оскільки останні не є членами її сім'ї.
Частиною 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною 1 ст. 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також ст. 405 ЦК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Разом з цим, згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів, дійшли правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Ухвалюючи рішення про визнання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування спірним будинком та їх виселення з нього, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що з припиненням права власності ОСОБА_8 на будинок, відповідачі втратили право користування цим житлом, а позивач, як новий власник будинку, має право вимоги усунення перешкод у користуванні ним шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування вказаним будинком та їх виселення, та не має правового обов'язку забезпечувати житлом відповідачів, які не є членами її сім'ї.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами до спірних правовідносин приписів ст. 391 ЦК України, оскільки позивач не заявляла позовних вимог про усунення перешкод у користуванні спірним будинком - безпідставні, оскільки зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Позивач як новий власник спірного будинку обрала належний спосіб захисту в силу вимог ст. 391 ЦК України - усунення перешкод в користуванні житлом шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним будинком та їх виселення.
Доводи касаційної скарги зводяться фактично до переоцінки доказів, і не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 16 лютого 2016 року та ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 10 травня 2016 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 16 лютого 2016 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 10 травня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.О. Кузнєцов
Г.І. Мостова
С.О. Карпенко