Ухвала
іменем україни
01 грудня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Євтушенко О.І., Ізмайлової Т.Л., Карпенко С.О.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», приватного нотаріуса Львівського нотаріального округу Кривицького СергіяЮрійовича, третя особа - орган опіки та піклування Галицького району м. Львова, про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 червня 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 02 червня 2016 року,
У травні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати кредитний договір від 11 жовтня 2007 року № 06/112-07-С та іпотечний договір від 11 жовтня 2007 року № 13/112/І01/07-С недійсними.
Після уточнення позовних вимог ОСОБА_4 просила визнати недійсним кредитний договір від 11 жовтня 2007 року № 06/112/07-С; визнати недійсним іпотечний договір від 11 жовтня 2007 року № 13/112/І01/07-С; зобов'язати приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Кривицького С.Ю. скасувати реєстраційний запис від 11 жовтня 2007 року № 3181 про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек, іпотеку квартири за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер 10242461, та скасувати реєстраційний запис від 11 жовтня 2007 року № 3182 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо заборони відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер 10242461; судові витрати покласти на відповідачів.
На обґрунтування позову ОСОБА_4 посилалася на те, що ВАТ «Кредитпромбанк» не мав права надавати кредит в іноземній валюті, банком у кредитному договорі не вказано, що має індивідуальну ліцензію на видачу валютних кредитів. Укладаючи договір кредиту та іпотечний договір, банк не мав дозволу органу опіки та піклування на вчинення правочину. Вважала, що іпотечний договір суперечить правам та інтересам її малолітньої дитини, яка користувалася предметом іпотеки та проживала в квартирі, а відтак, повинен бути визнаний недійсним. Крім того, розмір процентів за кредитом та розмір суми кредиту різний у кредитному та іпотечному договорах; банк при наданні кредиту та оформлені кредитного договору порушив її право споживача на необхідну, доступну та достовірну інформацію про кредит, оскільки не надав їй у письмовій формі інформацію про кредит, проценти та переплату за кредитом, інформацію про умови кредитування, не включив необхідні пункти до кредитного договіру.
У процесі розгляду справи ПАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є АТ «Дельта Банк», подало зустрічний позов до ОСОБА_4, ОСОБА_6, третя особа - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Галицького РВ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області, про виселення та зняття з реєстрації.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 28 листопада 2014 року зустрічний позов залишено без розгляду на підставі письмового клопотання АТ «Дельта Банк».
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 09 червня 2015 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним іпотечний договір від 11 жовтня 2007 року № 13/112/І01/07-С, укладений між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кривицьким С.Ю.
Зобов'язано приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Кривицького С.Ю. скасувати реєстраційний запис від 11 жовтня 2007 року № 3181 про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек, іпотеку квартири за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний № 10242461, та скасувати реєстраційний запис від 11 жовтня 2007 року № 3182 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо заборони відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний № 10242461.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 02 червня 2016 року зазначене судове рішення в частині відмови у визнанні недійсним договору іпотеки скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові.
У решті рішення залишено без змін.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить ухвалені в справі рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Установлено, що 11 жовтня 2007 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта банк», укладено кредитний договір № 06/112/07-С, згідно з умовами якого ОСОБА_4 отримала кредит в сумі 25 тис. доларів США терміном до 10 жовтня 2007 року зі сплатою 13,55 % річних на споживчі цілі.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 самостійно звернулася до ПАТ «Кредитпромбанк» із заявою про отримання кредитних коштів, що свідчить про її волевиявлення на укладення договору. Перед укладенням договору ОСОБА_4 мала змогу в повному обсязі ознайомитися з умовами договору та право відмовитися від одержання кредитних коштів, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, як це передбачено ст. 1056 ЦК України. Однак, таким правом не скористалася, а натомість певний час регулярно та систематично виконувала взяті на себе зобов'язання, передбачені кредитним договором, та вносила кошти, як з оплати тіла кредиту, так і відсотків за користування кредитними коштами, тому визнала умови договору та виконувала їх.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в частині зобов'язання приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Кривицького С.Ю. скасувати реєстраційний запис від 11 жовтня 2007 року № 3181 про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек, іпотеку квартири за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний № 10242461, та скасування реєстраційний запис від 11 жовтня 2007 року № 3182 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо заборони відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний № 10242461 та залишив ухвалене ним рішення без змін, з чим погоджується і колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Щодо визнання іпотечного договору недійсним, суд першої інстанції зазначав, що 11 жовтня 2007 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта банк», укладено іпотечний договір № 13/112/І01/07-С, предмет якого є квартира АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 серпня 2005 року № 3-3002.
12 вересня 1999 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб, який заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 20 жовтня 2010 року розірвано. У шлюбі - ІНФОРМАЦІЯ_3 року, народилася донька ОСОБА_6
Про наявність малолітньої дитини у ОСОБА_4 відповідачу було відомо із паспорта позивача.
У листі Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 20 листопада 2014 року № 31-3825 зазначено, що Галицька районна адміністрація як орган опіки та піклування не надавала ОСОБА_4 дозволу на укладання іпотечного договору квартири АДРЕСА_4, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачем надано докази якими визнанно іпотечний договір від 11 жовтня 2007 року недійсним.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині та відмовляючи в позові, зазначав, що предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_4, яка належить іпотекодавцю ОСОБА_4 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину.
Із довідки з місця проживання про склад сім'ї вбачається, що на час укладання іпотечного договору в квартирі зареєстрованих осіб не було. Позивач та її донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, були зареєстровані у квартирі лише 26 червня 2009 року, тобто після укладення іпотечного договору.
Згідно з фотокопією паспорта ОСОБА_4, остання на час укладення іпотечного договору (з 13 липня 1995 року) була зареєстрованою в АДРЕСА_6, а її чоловік ОСОБА_7 - в квартирі АДРЕСА_5. Дитина проживала із ОСОБА_4 за місцем її реєстрації.
На час укладення договору іпотеки ОСОБА_4 надала позикодавцю заяву-гарантію, що зобов'язується не реєструвати малолітніх та неповнолітніх дітей в квартирі, яка є предметом іпотеки.
Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За змістом зазначених норм матеріального права за умови встановлення місця проживання батьків (усиновлювачів) або одного з них, місце проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, презюмується за місцем їх проживання, а відсутність або наявність факту реєстрації за цим місцем проживання сама по собі не впливає на реалізацію права на свободу вибору місця проживання.
Таким чином, єдиним власником квартири на час укладення спірного іпотечного договору була ОСОБА_4, вона та дитина не були зареєстровані в спірній квартирі, відтак майнові права неповнолітньої дитини на спірну квартиру відсутні, мали інше постійне місце проживання.
За таких обставин передача квартири в іпотеку банку відбулася без порушень вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду в цій частині, підстав для скасування ухваленого ним рішення не вбачає.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів.
Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення апеляційного суду Львівської області від 02 червня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О.І. Євтушенко
Т.Л.Ізмайлова
С.О.Карпенко