ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
12 грудня 2016 року № 826/25309/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., суддів: Кобилянського К.М., Мазур А.С., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
треті особи Відділ державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління
юстиції у м. Донецьку, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»
про зобов'язання вчинити дії
На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.
Позивач, в особі ОСОБА_1 (надалі - позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі - відповідач), треті особи Відділ державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку (надалі - третя особа 1), Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (надалі - третя особа 2), в якому просить суд з урахування заяви про уточнення позовних вимог: скасувати всі арешти та обтяження, які були накладені на майно ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, паспорт НОМЕР_2, виданий Ворошиловським РВ УМВС України в місті Донецьку 10 грудня 1998 року) на підставі постанови відділу ДВС Ворошиловського УЮ в м. Донецьку у виконавчому провадженні №23343886, зокрема публічне обтяження (арешт майна), зареєстроване 08.02.2011 року за №10807176 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, №10807158 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, скасувати відповідні записи в Державних реєстрах.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що термін дії оскаржуваного обтяження сплинув, звертаючи увагу на те, що запис в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна про публічне обтяження містить запис «термін дії до 08.02.2016 року». Крім того, позивач вказав на те, що ПАТ «УкрСиббанк» відмовився від стягнення з позивача суми боргу по кредитному договору, оскільки передав вимоги третій особі ПАТ «Дельта Банк», як наслідок ПАТ «УкрСиббанк» не може бути стягувачем. Також Позивач звертає увагу, що громадянкою ОСОБА_2 виконано зобов'язання перед кредитором, а тому фактично рішення виконано в повному обсязі.
Представник Відповідача в письмових запереченнях зазначив, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено повноваження Міністерства юстиції України щодо вчинення такої дії як скасування арештів та обтяжень, які були накладені на майно боржника на підставі виконавчого провадження, а тому, немає повноважень прийняття процесуальних рішень у виконавчому провадженні.
Представники третіх осіб в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи. Позиції щодо позовної заяву суду не надали.
Враховуючи, що в судове засідання не прибули представники третіх осіб, судом було прийнято рішення про розгляд справи в письмовому провадженні на підставі частини шостої статті 128 КАС України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.
Згідно договору поруки від 31.05.2006 року №12182, поручитель ОСОБА_1 зобов'язується перед кредитором Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» відповідати за виконання позичальником ОСОБА_2 усіх її зобов'язань перед кредитором в повному обсязі, що виникли з кредитного договору №11005187000 від 23.05.2006 року, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотеку, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта вбачається, що на майно позивача 08.02.2011 року накладено арешт на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.12.2010 року ВП №23343886, реєстраційний номер обтяження 10807158.
Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитними зобов'язаннями від 08.12.2011 року ПАТ «УкрСиббанк» передав ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором, за яким здійснюються стягнення по виконавчому документу та відкрито виконавче провадження №23343886.
Заявою від 26.03.2016 року позивач звернувся до начальника управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та до Департаменту ДВС Міністерства юстиції України про закриття виконавчого провадження №23343886.
Листом від 07.04.2016 року №2-16-304 управлінням ДВС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області надано відповідь, в якій вказано, що внаслідок захоплення приміщення відділу державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку забезпечити примусове виконання вимог виконавчого документу не уявляється можливим. Крім цього зазначено, що по незавершеному виконавчому провадженню арешт з майна чи коштів може бути знято виключно за рішенням суду.
Позивач вважає, що відповідачем всупереч вимогам законодавства не вчинено жодних дій щодо зняття арешту з майна, яке належить позивачу, а тому останній звернувся до суду з відповідним позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Стаття 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Частиною 1 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Відповідно до положень ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Згідно положень ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Приписами частин 1, 2 статті 182 Цивільного кодексу України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Згідно з частиною 1 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Як вбачається з матеріалів справи арешт було накладено постановою про відкриття виконавчого провадження від 20.12.2010 року ВП №23343886 на підставі рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька щодо стягнення з Позивача коштів на користь ПАТ «УкрСиббанку».
Частиною 4 статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Аналогічна позиція за змістом міститься в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби", згідно якого до юрисдикції адміністративних судів належать усі справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих судами всіх юрисдикцій, за винятком тих, які видано загальними та господарськими судами у разі звернення до суду сторін відповідного виконавчого провадження чи їхніх представників.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, постановою про відкриття виконавчого провадження, ВП №23343886, 20.12.2010 року державним виконавцем відділом державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у місті Донецьк накладено арешт на майно позивача.
В матеріалах справи міститься лист від 11.12.2015 р. №2-4-1473, в якому відповідач роз'яснив позивачу, що йому необхідно звернутися до відділу державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у місті Донецьку з заявою про зняття арешту.
Пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 р. №228 (надалі - Положення №228), визначено, що Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до пп. 8321 - пп. 8329 п.4 №228, Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань: організовує, контролює та здійснює примусове виконання рішень у випадках, передбачених законом; забезпечує доступ державних та приватних виконавців до баз даних і реєстрів, зокрема електронних, що містять інформацію про боржників, їх майно та кошти; організовує інформаційне забезпечення виконавчого провадження, зокрема електронного документообігу, забезпечує ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень та здійснює контроль за внесенням державними виконавцями відомостей про вчинені виконавчі дії; здійснює контроль за діяльністю державних виконавців; здійснює відповідно до закону державне регулювання діяльності приватного виконавця; організовує ведення обліково-статистичної звітності; надає державним та приватним виконавцям роз'яснення та рекомендації з питань примусового виконання рішень; забезпечує контроль за роботою структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують здійснення повноважень у сфері примусового виконання рішень; здійснює міжнародне співробітництво у сфері примусового виконання рішень, налагоджує і підтримує зв'язки з міжнародними організаціями.
Згідно ч. 3 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
Суд звертає увагу Позивача, що в даному випадку арешт було накладено державним виконавцем відділом державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у місті Донецьк, отже і дана виконавча служба повинна закінчити виконавче провадження та зняти арешт, а не відповідач по даній справі.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що в даному випадку позивачем не доведено порушення його прав відповідачем, а Судом встановлено порушення прав позивача, саме відділом державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у місті Донецьку, а отже позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя А.Б. Федорчук
Судді А.С. Мазур
К.М. Кобилянський