22 грудня 2016 року справа № 823/1653/16
м. Черкаси
15 год. 24 хв.
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Орленко В.І.,
за участю секретаря - Дудки Г.О.,
представника позивача ОСОБА_1 - за довіреністю,
представника відповідача ОСОБА_2 - за посадою,
представника відповідача ОСОБА_3 - за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом громадянина ОСОБА_4 Мінвей до Уманського районного відділу управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,
До Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся громадянин ОСОБА_4 Мінвей, в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення Уманського районного відділу управління Державної міграційної служби України в Черкаській області №13 від 18.10.2016 в частині заборони громадянину ОСОБА_4 Мінвей в'їзд на територію України на 3 роки.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, обгрунтовуючи їх тим, що рішенням Уманського РВ УДМС України в Черкаській області від 18.10.2016 №13 вирішено примусово повернути за межі України громадянина ОСОБА_4 Мінвей та зобов'язати його покинути територію України у термін до 18.11.2016; заборонити громадянину ОСОБА_4 Мінвей подальший в'їзд в Україну терміном на три роки.
Позивач не погоджується з вказаним рішенням в частині заборони в'їзду на територію України на 3 роки, та зазначає про відсутність правових підстав, передбачених ст. 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". В оскаржуваному рішенні відповідачем не вказано жодну з підстав для заборони в'їзду в Україну. Натомість, процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України.
Представник позивача зазначає, що позивачем порушений законодавчо встановлений порядок реєстрації, що є підставою для застосування заходів примусового повернення з України, та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним заходом реагування відповідача на вказане порушення.
Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, мотивуючи це тим, що позивач не дотримався порядку тимчасового перебування іноземців на території України, а саме: після закінчення дозволеного терміну перебування в Україні ухилився від виїзду з території України, у зв'язку з чим, на підставі ч. 2 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" було прийнято рішення про примусове повернення іноземця та заборону подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.
Враховуючи вичерпні підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, визначені ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідачем прийнято рішення про заборону в'їзду позивача терміном на три роки як такому, що подав про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи при в'їзді в Україну. Наявність в паспортному документі позивача відмітки про дату останнього в'їзду на територію України, датованої вереснем 2015 року та відбиток штампу про документування його посвідкою на постійне проживання від 04.02.2014, доводять подання позивачем при в'їзді в Україну завідомо неправдивих відомостей про себе.
Неправдивість відомостей також має місце при поданні позивачем документів до управління ДМС України в Київській області з метою оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні, отриманої ним 07.12.2015.
Представник відповідача також зазначив, що форма рішення про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства є Додатком 1 до Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, та не передбачає зазначення підстав прийняття відповідачем рішення про заборону в'їзду.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 18 жовтня 2016 року посадовою особою Уманського РВ УДМС України в Черкаській області складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МЧК 027991, в якому встановлено, що громадянин ОСОБА_4 Мінвей не виїхав з України після закінчення дозвільного терміну перебування в Україні, що є порушенням п. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
18.10.2016 управлінням ДМС у Черкаській області винесено постанову про накладення адміністративного стягнення ПР МЧК №027991, згідно якої відповідно до ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на ОСОБА_4 Мінвей накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 грн. Вказаний штраф ОСОБА_4 Мінвей сплатив добровільно 18.10.2016, що не заперечується представниками сторін та підтверджується квитанцією.
18 жовтня 2016 року головним спеціалістом Уманського РВ УДМС України в Черкаській області ОСОБА_5 прийнято рішення №13 про примусове повернення з України громадянина ОСОБА_4 Мінвей, в якому зазначається, що громадянин ОСОБА_4 Мінвей прибув на територію України у жовтні 2014 року, перетнувши кордон через КПП «Бориспіль». В подальшому ОСОБА_4 Мінвей був документований посвідкою на тимчасове проживання ТР 108962 від 07.12.2015 органом 3201, термін дії якої закінчився 01.10.2016. У рішенні Уманського РВ УДМС України в Черкаській області №13 від 18.10.2016 вирішено примусово повернути за межі України громадянина ОСОБА_4 Мінвей та зобов'язати його покинути територію України у термін до 18.11.2016; заборонити громадянину ОСОБА_4 Мінвей подальший в'їзд в Україну терміном на три роки.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить за наступного.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України від 22.09.2011 № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон).
За змістом п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.
Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проваживання.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
З матеріалів справи встановлено, що право на перебування на території України позивач мав до 01.10.2016, тобто після цієї дати він на території України перебував незаконно.
Відповідно до ст. 17 Закону іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).
Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України.
Однак, як встановлено в судовому засіданні будь-яких звернень позивачем до органу міграційної служби з проханням про продовження строку перебування на території України не подавалось.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 Мінвей, являючись громадянином ОСОБА_6 Народної Республіки, не дотримався порядку тимчасового перебування іноземців на території України, а саме після закінчення дозволеного терміну перебування в Україні ухилявся від виїзду з території України, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Отже, з огляду на вищенаведене, суд вважає, що при винесенні оскаржуваного рішення в частині примусового повернення за межі України громадянина ОСОБА_6 Народної Республіки ОСОБА_4 Мінвей та зобов'язання останнього покинути територію України до 18.11.2016, відповідачем було прийняте законне рішення, у зв'язку з чим суд не вбачає в діях відповідача будь-яких ознак порушень.
Рішення про примусове повернення в країну походження громадянина ОСОБА_4 Мінвей, ІНФОРМАЦІЯ_1, оскаржується позивачем в частині заборони подальшого в'їзду в Україну на термін 3 роки.
Вирішуючи спір, з огляду на аргументацію позивача, суд зазначає, що частиною 2 ст. 26 Закону визначено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Відповідно до положень ч. 3 - 4 ст. 26 Закону один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Вищого адміністративного суду України, висвітленими в п. 18 постанови № 1 від 25.06.2009 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (в редакції Постанови від 16.03.2012), при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому, необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в'їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Крім того, відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Таке рішення може бути оскаржене разом або окремо від рішення про примусове повернення.
Відповідно до ч. 1 ст.13 Закону в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;
якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.
Вказаний перелік підстав для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
З аналізу вищезазначених норм Закону слідує, що уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону), приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, не зобов'язані одночасно приймати рішення й про заборону в'їзду цієї особи на територію України. Встановлена ч.2 ст. 26 Закону можливість прийняття рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень, тобто суб'єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень. Виходячи з конструкції правової норми, закріпленої в ч. 2 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну є не обов'язковою, а являється факультативною санкцією, яка може застосовуватись під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження, за наявності передбачених Законом підстав.
При цьому, суд зазначає, що статтею 26 Закону не визначено підстави для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 роки у випадку прийняття рішення про примусове повернення.
Суд зазначає, що при прийнятті рішення про заборону в'їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб'єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які, як вже зазначалось судом, визначені в ст. 13 Закону.
В оскаржуваному рішенні відсутнє належне обґрунтування необхідності застосування щодо позивача заборони подальшого в'їзду в Україну та відсутні посилання на підстави, якими керувався відповідач при прийнятті рішення про встановлення заборони в'їзду в Україну громадянину ОСОБА_6 Народної Республіки ОСОБА_4 Мінвей терміном на 3 роки, а встановлені в ході судового розгляду справи обставини свідчать про те, що орган державної міграційної служби помилково ототожнив підстави для примусового повернення позивача в країну походження, визначені у ч. 1 ст. 26 Закону, з підставами для заборони його в'їзду в Україну.
При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про подання позивачем при в'їзді в Україну завідомо неправдивих відомостей про себе або підроблених документів; та неправдивість відомостей при поданні позивачем документів до управління ДМС України в Київській області з метою оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні (отриманої ним 07.12.2015), з огляду на те, що матеріалами адміністративної справи не підтверджується наявність вказаних порушень.
Зокрема, судом встановлено, що 19 жовтня 2016 року на адресу управління ДМС України в Черкаській області від управління Служби безпеки України в Черкаській області надійшов лист щодо громадянина ОСОБА_6 Народної Республіки, в якому повідомляється, що за наявною інформацією в смт. Маньківка Черкаської області проживає громадянин ОСОБА_6 Народної Республіки ОСОБА_4 Мінвей, ІНФОРМАЦІЯ_1, без відповідних документів, які можуть слугувати підставою для перебування вказаного іноземця на території України.
На запит УДМС в Черкаській області від 18.10.2016, УДМС в Київській області повідомляє (лист від 18.10.2016 №44-вх13495), що громадянин КНР ОСОБА_4 Мінвей дійсно 07.12.2015 був документований посвідкою на тимчасове проживання серії ТР №108962 у відповідності до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», терміном дії до 01.10.2016. Зазначений громадянин із заявою про продовження терміну дії посвідки на тимчасове проживання серії ТР №108962 до УДМС України в Київській обалсті не звертався.
Листом ГУ ДМС України в Харківській області від 21.10.2016 №04/1-20544 (після винесення оскаржуваної постанови) УДМС України в Черкаській області повідомляється про те, що згідно обліків Головного управління громадянин КНР ОСОБА_4 Мінвей не значиться, посвідками ХР №23794 від 04.02.2014 та ТР №108962 від 07.12.2015 Головним управлінням в Харківській області не документувався. Вказаний лист надійшов адресату 02.11.2016, що підтверджується штампом про реєстрацію (з вхідним реєстраційним індексом та датою).
19 листопада 2016 року відповідач направив до Уманського ВП ГУНП України в Черкаській області заяву про проведення перевірки за фактом видачі посвідки на постійне проживання ХР №23794 громадянину ОСОБА_4 Мінвей.
22 листопада 2016 року УДМС України в Черкаській області направлено до ДМС України заяву по перевірку факту перетину кордону громадянином ОСОБА_4 Мінвей у період 2013 - 2016 р.р. відповідно до інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон - «Аркан».
Вищевстановлені обставини свідчать про те, що після винесення оскаржуваної постанови і нині органом міграційної служби вживаються заходи щодо встановлення обставин видачі посвідки на постійне проживання громадянину ОСОБА_4 Мінвей, та посвідки на тимчасове проживання.
Таким чином, під час судового розгляду справи відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності підстав для заборони в'їзду позивача на територію України, передбачених ст. 13 Закону, зокрема, факту подачі іноземцем завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів при в'їзді в Україну (на що посилається відповідач в письмових запереченнях).
Враховуючи вищевикладені обставини справи, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Уманського районного відділу управління Державної міграційної служби України в Черкаській області №13 від 18.10.2016 в частині заборони громадянину ОСОБА_4 Мінвей в'їзду на територію України на 3 роки.
Стягнути на користь громадянина ОСОБА_4 Мінвей судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 21 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Уманського районного відділу управління Державної міграційної служби України в Черкаській області.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя В.І. Орленко
Повний текст постанови виготовлений 27.12.2016.