Справа № 360/1210/16-к Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/780/1553/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
Категорія 34 26.12.2016
іменем України
26 грудня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника адвоката ОСОБА_8 ,
потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
представника потерпілого ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу прокурора Бородянського відділу Фастівської місцевої прокуратури Київської області на ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 16 листопада 2016 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України повернуто прокурору для усунення недоліків, -
25 жовтня 2016 року з прокуратури Київської області до Бородянського районного суду надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014110000000158 від 24 травня 2014 року за обвинуваченям ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 16 листопада 2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014110000000158 від 24 травня 2014 рокуза обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України повернуто прокурору для усунення недоліків. Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що викладене обвинувачення в обвинувальному акті не є конкретним і однозначно зрозумілим за змістом. Також, в обвинувальному акті не зазначені анкетні відомості потерпілої ОСОБА_12 (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство), хоча як вбачається з описової частини обвинувального акта вона є потерпілою, якій було завдано тілесні ушкодження середньої тяжкості.
На вказану ухвалу прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, та повернути обвинувальний акт у суд першої інстанції для виконання вимог ст. ст. 314, 315. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 відповідає вимогам ст. 291 КПК України. Зокрема, в ньому міститься сформульоване обвинувачення, з посиланням на фактичні обставини, які прокурор вважає встановленими і які відносяться до предмету доказування у кримінальному провадженні. Також апелянт зазначає, що від ОСОБА_13 заява про залучення її як потерпілої у даному кримінальному провадженні не надходила, хоча листом за № 14/38-1581 від 04.06.2016 року останній було роз'яснення зміст ст. 55 КПК України та викликано до слідчого управління для подання заяви. ОСОБА_13 була допитана як свідок, про що зазначено в реєстрі досудового розслідування. Також після закінчення досудового розслідування листом за № 04/2/-6 -1985 вих-16 від 17.10.2016 року ОСОБА_13 повторно роз'яснено зміст ст. 55 КПК України та проінформовано, що вона має право звернутися до суду з клопотанням про залучення до кримінального провадження як потерпілої під час судового розгляду.
Заслухавши доповідача, думку обвинуваченого та його захисника, які просили залишити без задоволення апеляційну скаргу прокурора, пояснення потерпілих та їх представника, думку прокурора, які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 9) дату та місце його складення та затвердження.
Згідно ч. 2 ст. 109 КПК України реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити: 1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; 2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; 3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.
Як вбачається з ухвали, суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення про повернення обвинувального акту, послався на те, що в обвинувальному акті не зазначені анкетні відомості потерпілої ОСОБА_13 . Проте, зазначене судження суду є повністю хибним та таким, що не відповідає дійсності, оскільки зроблене судом без дослідження змісту обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, складеного та затвердженого 17.10.2016 року.
Так, судом зазначено, що відповідно до обвинувального акта грубе порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів 2.3 б), 2.3 д), 10.1, 12.9 г) та підпункту 1.1 розділу 34 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 та введених в дію з 01.01.2002 перебувають у прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілої ОСОБА_14 , а також спричинення потерпілим ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_13 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а також те, що зазначені дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфікуються за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілої ОСОБА_14 , а також спричинили потерпілим ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_13 середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Натомість, в обвинувальному акті від 17.10.2016 року викладено, що грубе порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів 2.3 б), 2.3 д), 10.1, 12.9 г) та підпункту 1.1 розділу 34 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 та введених в дію з 01.01.2002 перебувають у прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті ОСОБА_14 , а також спричинення ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_13 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а також те, що дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілої ОСОБА_14 , а також спричинили потерпілим ОСОБА_15 та ОСОБА_16 середньої тяжкості тілесні ушкодження.
З огляду на вищевикладене, судом першої інстанції в ухвалі викладено зміст обвинувального акту, який взагалі не відповідає дійсності, оскільки описова частина обвинувального акту від 17.10.2016 року не містить посилання на те, що громадянка ОСОБА_13 є потерпілою у кримінальному провадженні, що також підтверджується змістом доданого до нього реєстру матеріалів досудового розслідування, в якому зазначено, що ОСОБА_13 допитана як свідок.
Припущення суду, що ОСОБА_13 є потерпілою, протирічить вимогам ч. 3 ст. 55 КПК України, відповідно до якої потерпілим є особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. Під час досудового розслідування від ОСОБА_13 , якій листом за №14/38-158/1 від 04.06.2015 року роз'яснено зміст ст. 55 КПК України та викликано до слідчого управління для подання заяви, заява про залучення її до провадження як потерпілої не надходила. Також після закінчення досудового розслідування листом за № 04/2/-6 -1985 вих-16 від 17.10.2016 року ОСОБА_13 повторно роз'яснено зміст ст. 55 КПК України та проінформовано, що вона має право звернутися до суду з клопотанням про залучення до кримінального провадження як потерпілої під час судового розгляду. Зазначений лист 25.10.2016 року працівником поштового зв'язку вручено особисто ОСОБА_13 , про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 75, 76).
Помилковим також є твердження суду першої інстанції про те, що викладене обвинувачення в обвинувальному акті не є конкретним та однозначно зрозумілим за текстом, судом не зазначено, що саме не є зрозумілим із тексту пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення. Формулювання обвинувачення, з посиланням на фактичні обставини, які прокурор вважає встановленими і які відносяться до предмету доказування у кримінальному провадженні, наявне в обвинувальному акті, складається з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, що підтверджується змістом обвинувального акта.
Обвинувальний акт відповідає також і вимогам Європейського суду з прав людини, оскільки до відома обвинуваченого ОСОБА_7 доведено компетентним органом твердження про вчинення ним правопорушення, який відповідно до КК України є осудним і за яке встановлено відповідальність карного та попереджувального характеру.
При цьому, обвинувачений ОСОБА_7 згідно з обвинувальним актом негайно і детально проінформований про причини обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Надані обвинуваченому відомості достатні для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. Водночас з цим, згідно з обвинувальним актом обвинуваченому ОСОБА_7 повідомлено всі деталі вчинення злочину, які можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома останнього вони вважаються офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явлення йому обвинувачення.
Як вбачається з висновків рішень Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні від 26.06.2008 року у справі "Ващенко проти України" Суд нагадав, що поняття "обвинувачення" для цілей пункту 1 статті 6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51).
У рішенні від 25.07.2000, у справі «Маттоціа проти Італії" Суд зазначив, що ... обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. "b" ч. 3 ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення.
Таким чином, обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КК України.
Тому колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора щодо скасування ухвали суду, якою обвинувальний акт повернуто прокурору для усунення недоліків, підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з поверненням обвинувального акта до суду першої інстанції для виконання вимог ст. ст. 314, 315 КПК України.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Бородянського відділу Фастівської місцевої прокуратури Київської області задовольнити.
Ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 16 листопада 2016 року скасувати.
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12014110000000158 від 24 травня 2014 рокуза обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України повернути до суду першої інстанції для виконання вимог ст. ст. 314, 315 КПК України.
Головуючий:
Судді: