"23" грудня 2016 р. Справа № 926/2343/16
За позовом публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м.Київ
до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Чернівцігаз”, м.Чернівці
про стягнення суми основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат в сумі 169341198,45 грн.
Колегія суддів:
головуючий суддя Дутка В.В.
судді Ковальчук Т.І.
ОСОБА_1
представники:
від позивача - ОСОБА_2, довіреність від 14.01.2015р.
від відповідача - ОСОБА_3, довіреність від 31.12.2015р., ОСОБА_4, довіреність від 02.02.2016р.,
СУТЬ СПОРУ: публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулося до господарського суду Чернівецької області з позовом до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Чернівцігаз” про стягнення суми основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат в сумі 169341198,45 грн., з яких основний борг 139 568 597,41 грн., 22 191 959,18 грн. пені; 1 709 985,78 грн. 3% річних; 5 870 656,08 грн. інфляційних втрат.
Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по оплаті вартості одержаного природного газу за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013р. №13-248-ВТВ.
Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 12.08.2016р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 31.08.2016р.
Розгляд справи неодноразово відкладався, ухвалою від 11.10.2016р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 25.10.2016р.
24.10.2016р. відповідач подав суду відзив на позов, в якому вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить відмовити в позові.
25.10.2016р. позивач подав заперечення на відзив та просив задовольнити позов.
Ухвалою від 25.10.2016р. призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів та призначено розгляд справи на 24.11.2016р.
У судовому засіданні 24.11.2016р. оголошувалася перерва до 14.12.2016р.
Ухвалою від 14.12.2016р. розгляд справи відкладено на 23.12.2016р.
У судовому засіданні 23.12.2016р. представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, представники відповідача просили відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, суд встановив таке.
04 січня 2013 року між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Чернівцігаз» укладений договір купівлі-продажу природного газу №13-248-ВТВ.
Згідно умов Договору із врахуванням змін, внесених додатковою угодою № 11, Позивач зобов'язується передати у власність Відповідачу у 2013-2015 роках природний газ, а Відповідач зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору. Газ, що передається за цим Договором, використовується Відповідачем виключно для виробничо- технічних витрат та нормативних втрат Покупця.
Згідно п. 5.1. Договору, ціна (граничний рівень цін) на газ установлюються Національною комісією регулювання енергетики України (НКРЕ).
Відповідно до п. 6.1. Договору, з врахуванням змін, внесених Додатковою угодою №4, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється Відповідачем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного Сторонами акту приймання-передачі газу.
Позивачем свої зобов'язання виконані в повному обсязі та поставлено в січні 2013 року - грудні 2015 року природного газу в об'ємі 39 852,305 тис.куб.м. на загальну суму 382 480 634,46 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. Однак, відповідач у порушення умов Договору та ст. 193 ГК України, ст. 526, 599 ЦК України, зобов'язання належним чином не виконав, прострочив оплату та не повністю розрахувався за поставлений в січні 2013 року - грудні 2015 року природний газ, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 139 568 597,41 грн.
Згідно з п.7.2. Договору, у разі невиконання Відповідачем умов п. 6.1. Договору, він зобов'язується сплатити Позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу. Таким чином, відповідно до п. 7.2. Договору, Позивачем нараховано пеню у розмірі 22 191 959,18 грн.
На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, Позивачем нараховано три проценти річних у сумі 1 709 985,78 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 5 870 656,08 грн.
Отже, предметом позовних вимог є стягнення з Відповідача на користь Позивача 139 568 597,41 грн. основного боргу; 22 191 959,18 грн. пені; 1 709 985,78 грн. 3% річних; 5 870 656,08 грн. інфляційних втрат, що загалом становить 169 341 198,45 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші право чини.
Відповідно до приписів частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу вимог частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до пунктів 6.1., 11 Договору (із змінами внесеними Додатковою угодою №11 від 22.12.2014 р.) остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється Покупцем не пізніше 20 числа місяця наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу, тобто 20.01.2016 р., оскільки договір діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 р. (том 1, а.с. 36-37).
Таким чином, прострочення платежу за умовами договору настає 21.01.2016 р.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Згідно з п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором і чинним законодавством.
Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього Договору він зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, положеннями ст. 617 ЦК України передбачено загальні підстави для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, зокрема, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до п. 1.2. договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат Покупця.
Згідно з Наказом Міністерства палива та енергетики України № 264 від 30.05.2003 р. "Про затвердження методик визначення питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами" (далі - Наказ № 264), виробничо-технологічні (нормовані) втрати газу - це граничний витік газу, під час якого ще можливо забезпечити надійне функціонування та умовну нормативну герметичність газопроводів, з'єднувальних деталей, арматури, компенсаторів, газового обладнання, приладів тощо. Крім того, до виробничо-технологічних втрат належить об'єм витоку газу під час технічного обслуговування, поточного ремонту, заміни арматури, приладів, обладнання, що використовує газ, і з'єднувальних деталей який не перевищує норм, установлених чинними нормативними документами. Тобто, це газ, що втрачається під час його транспортування газорозподільними та внутрішньо будинковими мережами, а також під час виконання профілактичних робіт, а отже ВТВ виникають з об'єктивних причин, як наслідок технологічного процесу та зношеності газотранспортної системи, і такі витрати є невід'ємною частиною виробничого процесу розподілу природного газу та формують собівартість послуги розподілу газу.
Відповідно до п. 5.9. Наказу № 264, розрахунок допустимих та фактичних обсягів ВТВ газу здійснюється газорозподільними підприємствами самостійно.
Аналогічні умови викладені в п. 1.2 Наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості (далі - Міненерго) № 737 від 23.11.2011 року "Про визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах" (далі - Наказ № 737), де зазначено, що газорозподільні підприємства самостійно згідно з методиками розраховують річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу на календарний рік та не пізніше ніж за 2 місяці до початку року подають їх на затвердження до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. При цьому, як визначено п. 1.1 Наказу № 737 розрахунок річних обсягів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу на календарний рік розраховується відповідно до Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами та Методики визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі не приведення об'єму газу до стандартних умов.
Згідно з п. 1.3. Наказу № 737 на підставі даних, отриманих від газорозподільних підприємств щодо розрахованих річних обсягів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газу, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України впродовж місяця затверджує щодо кожного газорозподільного підприємства розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на наступний календарний рік.
Затверджені Міненерго розміри ВТВ враховуються при формуванні Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) газорозподільному підприємству тарифу на розподіл природного газу.
Порядок та процедура встановлення тарифів регламентується Порядком формування тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання, закачування, зберігання та відбору природного газу затвердженого постановою НКРЕ (відтепер НКРЕКП) від 28.07.2011 року № 1384 (далі - Порядок № 1384), Методикою розрахунку тарифів на транспортування та постання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації, затвердженої постановою НКРЕ від 04.09.2002 року № 983 (далі - Методика № 983), Процедурою встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу, затверджений постановою НКРЕ від 03.04.2013 року № 369 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.04.2013 року за № 685/23217 (далі - Процедура № 369).
Відповідна вимога щодо встановлення НКРЕКП економічно обґрунтованого тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами, який би забезпечував ліцензіату відшкодування його обґрунтованих витрат виробництва, сплату всіх податків, обов'язкових платежів та бюджетних відрахувань відповідно до чинного законодавства України, а також отримання обґрунтування рівня прибутку міститься в пункті 2.1. Порядку № 1384, в пунктах 1.5, 1.7, 5.1. розділу 5 Методики № 983.
Як зазначено у п. 4.1 розділу Методики №983 основними аналітичними показниками при визначенні тарифів на послуги з транспортування природного газу є витрати підприємства та обсяги протранспортованого природного газу.
Витрати підприємства на транспортування природного газу визначаються відповідно до Національного Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" та Методичним положенням по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) за економічними елементами витрат на підприємствах з газопостачання та газифікації та їх структурних підрозділах. Пунктом 2.5. Процедури № 369 закріплено, що суб'єкт господарювання при зверненні до НКРЕ за встановленням тарифу обґрунтовує кожну складову витрат з відповідного виду діяльності, пов'язаних з операційною діяльністю, фінансових витрат та прибутку. Відповідно до п. 4.5. Методики № 983, та п.2.1.5 Процедури № 369 до таких витрат відносяться витрати на закупівлю природного газу, що використовуються для забезпечення ВТВ.
Тобто, розмір ВТВ, затверджений Міненерго, має в обов'язковому порядку бути відшкодований за рахунок складової тарифу, затвердженої НКРЕКП.
Відповідно до ст. ст. 4, 5 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", який діяв до 01.10.2015 року, ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу", який діє з 01.10.2015 року державне регулювання ринку природного газу, зокрема в питаннях встановлення тарифів на розподіл природного газу газорозподільними мережами здійснюють Міненерго та НКРЕКП. При цьому слід зазначити, що нормативно-правові акти, що регулюють ринок природного газу, не передбачають та не припускають можливості покриття ВТВ, що виникають в діяльності газорозподільного підприємства, за рахунок будь-яких інших джерел, окрім тарифу на розподіл газу.
Оскільки покупець, як суб'єкт природної монополії, обмежений у своєму праві здійснення інших видів господарської діяльності (розділ II Ліцензійних умов з розподілу), зважаючи що діяльність з розподілу природного газу здійснюється відповідачем в умовах імперативного державного регулювання, в тому числі, в частині встановлення тарифів на транспортування природного газу газорозподільними мережами (ст. 4 Закону "Про ринок природного газу", ст. ст.4, 5 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", ст. ст. 4, 8-10 Закону "Про природні монополії"), тариф на розподіл природного газу є основним джерелом фінансування діяльності відповідача.
Отже, можливість відповідача розраховуватись за природний газ для потреб ВТВ перед позивачем прямо залежить від затвердженого гранично допустимого розміру ВТВ, а також від наявності та суми передбаченої в тарифі на розподіл природного газу відповідної складової.
На виконання наказу Міненерго від 23.11.2011 р. №737 «Про визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах», відповідачем подано до Міністерства енергетики та вугільної промисловості розрахунок ВТВ та нормованих втрат природного газу для виробничо-технологічних потреб на 2014р. - в обсязі 41 438 116 куб.м. газу та 2015р. - в обсязі 40323192 куб.м. газу (том 2, а.с.146, 152).
Натомість наказом Міненерго від 24.09.2014р. №664 «Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2014 рік», затверджено розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на 2014 рік для газопостачальних та газорозподільних підприємств, у тому числі для ПАТ по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз" - 21 196 тис.куб.м., а згідно наказу Міненерго від 02.03.2015р. №122 затверджено розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на 2015 рік, зокрема для відповідача - 19363 тис.куб.м. (том 2, а.с.150-151, 156-157).
Таким чином, протягом 2014 - 2015 років при формуванні та затверджені гранично допустимого розміру ВТВ та тарифу на розподіл природного газу Міненерго та НКРЕКП не було враховано обсяги витрат газу на покриття ВТВ.
При цьому сторони не могли передбачити вищевикладені обставини при укладенні договору, оскільки виходили з презумпції правомірності рішень та актів органів державної влади, законності їх діяльності. За умови дотримання Міненерго та НКРЕКП вимог вищезазначених законодавчих та підзаконних нормативних актів, тариф на розподіл природного газу для ПАТ по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз" повинен був враховувати більший обсяг природно газу для потреб ВТВ, який би повністю охоплював величину природного газу придбаного за договором №13-248-ВТВ від 04.01.2013 р., а відтак дозволив би уникнути настання обставин непереборної сили - форс-мажорні обставини.
Згідно з п. 8.1. договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків щодо договору, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Відповідно до п. 8.2. договору під форс-мажорними обставинами розуміють обставини, які виникли внаслідок непередбачених сторонами подій надзвичайного і невідворотного характеру, включаючи вибухи на газопроводі, пожежі, землетруси, повені, оповзні, інші стихійні лиха, війну або військові дії. Строк виконання зобов'язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.
Згідно з п. п. 8.3. - 8.5. договору сторони зобов'язані негайно повідомити про обставини форс-мажору та протягом чотирнадцяти днів з дати їх виникнення надати підтверджуючі документи відповідно до законодавства. Настання обставин форс-мажору підтверджується у встановленому законодавством порядку. Виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови покупця від сплати продавцеві за газ, який був поставлений до їх виникнення.
Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Згідно з ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Відповідно до ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. При цьому єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Судом встановлено, що на виконання умов договору відповідач надав позивачу разом з листом від 31.03.2016 р. вих. №01/913 сертифікат Торгово-промислової палати України № 6076 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 29.03.2016 р. на підтвердження настання форс-мажорних обставин, що полягають у дії/бездіяльності вказаних третіх осіб, які призвели до унеможливлення виконання відповідачем зобов'язання, передбаченого договором №13-248-ВТВ від 04.01.2013 р. по оплаті придбаного протягом 2014-2015 років природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат, які не були враховані при встановлені тарифів на розподіл природного газу, а саме в розмірі 23,452 млн.куб.м, які настали з 01 травня 2014 року та тривають досі (том 1, а.с. 91-92).
Сертифікат №6076 від 29.03.2016р. внесений до Єдиного Реєстру сертифікатів, виданих, що підтверджено Торгово-промисловою палатою України у відповіді від 08.12.2016р. на звернення відповідача (том 2, а.с.145).
Таким чином, сертифікатом ТПП №6077 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 29.03.2016 р. підтверджується факт неможливості виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, починаючи з 01.05.2014 р. по теперішній час у зв'язку з наявністю обставин форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виникнення яких не залежало від волі останнього.
Враховуючи умови пунктів 8.1., 8.2. договору та встановлений факт існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які настали 01.05.2014 р. та тривають по теперішній час, суд вважає, що у даному випадку строк виконання зобов'язання щодо оплати поставленого газу за договором у відповідача не настав, відповідно у позивача відсутнє право вимагати стягнення з відповідача основного боргу, а також відсутнє право на нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання даного зобов'язання.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач отримавши природний газ від позивача не в повному обсязі виконав зобов'язання з оплати його вартості внаслідок форс-мажорних обставин, спричинених діями/бездіяльністю третіх осіб, на які відповідач не може вплинути, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 49 ГПК України при відмові в позові судовий збір покладається на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити у задоволенні позову.
Повне рішення складено 27.12.2016р.
Головуючий суддя В.В.Дутка
Суддя Т.І.Ковальчук
Суддя І.В.Скрипничук