Справа № 209/5286/15-а
Провадження № 2-а/209/3/16
16 серпня 2016 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Решетник Т.О.,
за участю секретаря Драгунцевої С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кам'янському адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровського району у м. Дніпродзержинську, про стягнення недоплаченої щорічної грошової допомоги як інваліду війни, -
11.12.2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду як місцевого адміністративного суду з адміністративним позовом до Дніпропетровського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, в якому просив: дії відповідача - Дніпропетровського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахуванню та виплаті щорічної разової грошової допомоги ОСОБА_1, як учаснику бойових дій, в період 1999-2015 роки, відповідно до ч. 4 ст. 12 та ч.5 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"- визнати противоправними; зобов'язати Дніпропетровський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перерахувати та виплатити ОСОБА_1, недоплачену щорічну разову грошову допомогу як учаснику бойових дій, згідно ч. 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 1999-2015 роки у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як учаснику бойових дій, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на момент проведених виплат, з урахуванням проведених виплат, тобто: за 1999-2000 роки у розмірі п'яти величин прожиткового мінімуму на перше півріччя 1999 року, встановленого Законом України «Про встановлення величин вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік»; за 2000-2010 роки у розмірі п'яти величин прожиткового мінімуму встановленого Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму»; за 2011 рік - у розмірі п'яти величин прожиткового мінімуму на перше півріччя 2008 року, встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-ХІV; за 2012 рік - у розмірі п'яти величин прожиткового мінімуму на перше півріччя 2008 року, встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-ХІV; за 2013 рік - у розмірі п'яти величин прожиткового мінімуму на перше півріччя 2009 року, встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-ХІV; за 2014 рік - у розмірі п'яти величин прожиткового мінімуму на перше півріччя 2010 року, встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-ХІV; за 2015 рік - у розмірі п'яти величин прожиткового мінімуму на перше півріччя 2015 року, встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-ХІV.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що він є учасником бойових дій в Афганістані (посвідчення АА№ 2034883 від 09.02.1999 р.), та відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», йому повинна щорічно, до 05 травня, виплачуватись разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Протягом 2001-2015 років відповідачем вказана допомога систематично сплачувалась не в повному обсязі, через неправильне, на думку позивача, застосування показника мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» має встановлюватись у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. В той же час, у 2008-2015 роках відповідними статтями Законів України «Про державний бюджет» встановлювався фіксований розмір вказаної допомоги, який не відповідав ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та позивач весь цей час отримував зазначену допомогу саме в розмірах, визначених законами України про державний бюджет на відповідний рік. Не погоджуючись із діями відповідача щодо нарахування і виплати йому щорічної грошової допомоги, посилаючись на рішення Конституційного Суду України №20-рп/2004 від 01.12.2004р., №6-рп/07 від 09.07.2007 р., №10-рп/2008 від 22.05.2008 р., позивач звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 14 грудня 2015 року відкрите скорочене провадження у адміністративній справі за ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про стягнення недоплаченої щорічної грошової допомоги як інваліду війни.
Ухвалою суду від 11.01.2016 р. призначено справу до розгляду за загальними правилами Кодексу адміністративного судочинства України, у якості співвідповідача залучено Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Дніпровської районної у м. Дніпродзержинську ради, в якому позивач перебуває на обліку, як учасник бойових дій.
Ухвалою суду від 14.04.2016 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2016 р., позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровського району у м. Дніпродзержинську про стягнення недоплаченої щорічної допомоги як інваліду війни в частині вимог за період з 01.01.1999 р. по 11.06.2015 року - залишено без розгляду.
Отже, судом залишені до розгляду позовні вимоги виключно за період з 12.06.2015 р. по 11.12.2015 року (день звернення позивача до суду).
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання 16.08.2016 р. не з'явився, письмово просив суд провести розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач - Дніпропетровський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в судове засідання не з'явився, представник ОСОБА_2 надала заяву про проведення розгляду справи за її відсутності, проти позову заперечує у повному обсязі. 11.01.2016 р. до суду також надані письмові заперечення проти позову, в яких зазначено, що розмір отриманої позивачем допомоги відповідає чинному законодавству, належним відповідачем по справі є Міністерство соціальної політики України, позивачем пропущено встановлений ч.1, 2 ст. 99 КАС України строк звернення до адміністративного суду, а тому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.
Відповідач - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Дніпровської районної у м. Дніпродзержинську ради в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи сповіщений належним чином. 11.02.2016 р. до суду надійшли письмові заперечення проти позову, в яких відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову у зв'язку з його безпідставністю та зазначає, що виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 1999-2015 роки позивачу здійснено відповідно до чинного законодавства, крім того, позивачем пропущено встановлений ч. 1, 2 ст. 99 КАС України строк звернення до адміністративного суду.
Відповідно ч. 4 ст. 122, ч. 4 ст. 128 КАС України суд ухвалив розглядати справу за відсутності сторін на підставі наявних у ній доказів.
Суд, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази у справі, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 являється учасником бойових дій в Афганістані, що підтверджується посвідченням серії АА №2034883 від 09.02.1999 р.), а тому має право на пільги, встановлені законом.
Позивач стверджує, що відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому повинно щорічно нараховуватися та виплачуватися разова грошова допомога як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком і відповідно до цього закону дія його положень не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Суд не може погодитись з таким висновком, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», щорічно до 5 травня учасником бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2015р. № 147 «Деякі питання виплати у 2015 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”» визначено, що у 2015р. виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” здійснюється інвалідам війни ІІ групи у розмірі 2475 грн., а учасникам бойових дій у розмірі 875 грн.
Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Так, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28.12.2014 року № 80-УШ передбачено, що у 2015 році норми і положення статей 9, 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та місцевих бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2015 рік.
Суд наголошує на тому, що зазначений закон набрав чинності, його положення у встановленому порядку не були визнані неконституційними, а тому підлягає до виконання.
Відповідно ст. 150 Конституції України, до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших нормативно - правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України.
Рішенням Конституційного суду України від 25.01.2012 р. у справі №3-рп/2012 за конституційним поданням Пенсійного фонду України, розтлумачено норми Конституції України щодо застосування судами України нормативно-правових актів Кабінету міністрів України та регулювання цими актами порядку та розмірів соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
В аспекті конституційного подання положення ст. 1, ч. 1, 3, ст. 95 Конституції України у системному зв'язку з положеннями ст. 3, ч. 1 ст. 17, ч. 3 ст. 22, ст.ст. 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей країни, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості Державного бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Також, Конституційний суд України вказав, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі про Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державі, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.
Крім того, право встановлювати законодавчі обмеження щодо виплати пенсії узгоджуються з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у справі «ОСОБА_3 проти України», яка полягає в тому, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підстави викладеного, суд приходить до висновку, що твердження позивача про те, що йому має щорічно нараховуватися та виплачуватися до 05 травня разова грошова допомога як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, із застосуванням показника мінімального розміру пенсії за віком згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - є безпідставними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
В той же час, суд наголошує на тому, що з урахуванням ухвали від 14.04.2016 р., судом залишені до розгляду позовні вимоги виключно за період з 12.06.2015 р. по 11.12.2015 року (день звернення позивача до суду).
У матеріалах справи відсутні докази здійснення виплат із щорічної разової допомоги позивачу у зазначений період часу. Тобто, у суду відсутні будь-які фактичні данні про те, що позивач у період з 12.06.2015 р. по 11.12.2015 року отримував виплати від відповідачів, дії яких і є предметом даного позову.
Під час розгляду справи підтверджено, що виплата позивачу у 2015 році разової щорічної грошової допомоги була проведена у розмірі 875,00 грн. ще у квітні 2015 року (а.с. 75), тобто у період, за який позов залишено без розгляду.
У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 1 ст. 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази вчинення відповідачами дій щодо нарахування і виплаті позивачу щорічної разової допомоги як учаснику бойових дій, у період з 12.06.2015 р. по 11.12.2015 року (день звернення позивача до суду). За наведених обставин суд відмовляє у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю.
Керуючись ст.ст. 4-9, 11, 69, 71, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровського району у м. Дніпродзержинську, про стягнення недоплаченої щорічної грошової допомоги як інваліду війни, - відмовити.
Постанова може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська шляхом подачі в 10-денний строк, з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги.
Суддя Т.О. Решетник