04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"14" грудня 2016 р. Справа№ 910/27306/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Жук Г.А.
суддів: Дикунської С.Я.
Мальченко А.О.
секретар судового засідання Яценко І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2016 року
у справі № 910/27306/14 (суддя - Пінчук В.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс- банк»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Меджик лайн»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про звернення стягнення на предмет іпотеки
за участю представників сторін:
від позивача - Будлянська І.Ю. довіреність № 486 від 09.06.16, Рогожкіна М.І., довіреність №19 від 06.01.2016
від відповідача - Преснякова І.В. довіреність № б/н від 28.11.16
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1 - не з'явились
від третьої особи-2 - не з'явились
Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс банк» (позивач у справі) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Меджик лайн» про звернення стягнення на нерухоме майно, належне на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Меджик лайн», а саме: нежилі приміщення № 1-4 ( групи приміщень № 57 ) (в літ. Б) за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 63,90 кв. м. та передане в іпотеку ПАТ КБ «Правекс банк», згідно договору іпотеки № 431-001/08Ф від 22.05.2008, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження». За рахунок коштів, що будуть отримані від реалізації предмета іпотеки, позивач просить задовольнити вимоги останнього за кредитним договором № 431-001/08Ф від 14.05.2008 у розмірі 1519075,61 грн., в тому числі заборгованість по кредиту у розмірі 895 046, 95 грн, заборгованість по сплаті процентів у розмірі 624028, 66 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання основним боржником своїх грошових зобов'язань за кредитним договором та відповідно існування у банку підстав для звернення стягнення на майно, передане відповідачем іпотеку за договором 2008 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2016 в позові відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач, Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс- банк» подав апеляційну скаргу № 1825/11 від 29.03.2016, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2016 у справі № 910/27306/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2016 у справі № 910/27306/14 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.06.2016.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 розгляд справи було відкладено на 06.07.2016.
Київським апеляційним господарським судом на підставі клопотання відповідача, відповідно до ст. 86, 27 ГПК України було залучено до участі у справі Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської державної адміністрації) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та відкладено розгляд справи на 14.04.2016.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 призначено будівельно-технічну експертизу та зупинено провадження у справі № 910/27306/14 до завершення проведення експертизи. На вирішення експертизи були поставлені питання щодо визначення ринкової вартості нерухомого майна, а саме нежилих приміщень №1-4 (групи приміщень №54) (літ Б) розташованих за адресою: м.Київ, вул. Михайлівська, буд. 22, загальною площею 63,90 кв.м.
24.10.2016 на адресу Київського апеляційного господарського суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз повернулась господарська справа №910/27306/16 (в 4-х томах) без виконання експертизи, про що зазначено експертною установою у супровідному листі від 11.10.2016 № 12537/16-42 (вх. № 09-23/463/16 від 24.10.2016) у зв'язку із її несплатою позивачем.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 поновлено провадження у справі № 910/27306/14 та призначено розгляд справи на 30.11.2016.
28.11.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшло клопотання про заміну третьої особи шляхом процесуального правонаступництва, оскільки Розпорядженням Київської міської ради від 25.12.2014 № 741/741 «Про упорядкування діяльності виконавчого органу Київської Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було реорганізовано шляхом приєднання до Департаменту».
Київським апеляційним господарським судом відповідно до ст. 101, 86, 25 ГПК України, здійснено заміну Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на його правонаступника - Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та відкладено розгляд справи на 14.12.2016.
У судовому засіданні 14.12.2016 представники позивача підтримали вимоги апеляційної скарги, просили апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача у справі у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. При цьому позивач наполягає на пропущенні позивачем строків позовної давності, про що було заявлено відповідачем у суді першої інстанції, що відповідно є додатковою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились, про причини неявки не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи треті особи повідомлені відповідно до вимог ст. 98, 64 ГПК України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
14.05.2008 між ОСОБА_2 ( позичальником ) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Правекс-Банк» ( правонаступником АКБ «Правекс - Банк») ( банком, позивачем у справі) був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 431-001/08 Ф.
Відповідно до умов вказаного договору позивач зобов'язався надати позичальнику кредит на умовах, визначених кредитним договором, а останній зобов'язався здійснювати своєчасне погашення кредиту відповідно до графіку, що є невід'ємним додатком до кредитного договору, щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом та повернути кредит у повному розмірі у строк, визначений кредитним договором.
Пунктом 2.1 договору №431-001/08 Ф від 14.05.2008 передбачено, що видача кредиту здійснюється шляхом видачі готівкових коштів з каси банку.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі договору про відкриття кредитної лінії № 431-001/08 Ф від 14.05.2008 надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 909 000,00 грн., що підтверджується випискою про рух коштів.
Згідно п. 1.2 вказаного договору кредит надається позичальнику строком до 14.05.2018 зі сплатою 20% річних
Проценти за користування кредитом підлягають сплаті позичальником щомісячно ( за час фактичного користування грошовими коштами протягом календарного місяця ) в строк до 10 числа місяця включно, наступного за місяцем нарахування процентів, а також в момент повернення кредиту, вказаний в п.1.2 даного договору ( п. 4.2 договору ).
За період користування кредитними коштами, позичальником були здійснені часткові платежі на погашення основної суми кредиту, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 895046,95 грн.
Проценти за користування кредитом в розмірі 14713,10 грн., що нараховані за період з 01.04.2011 по 30.04.2011, сплачені позичальником не в повному обсязі, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість по сплаті вказаних процентів в розмірі 5097,57 грн.
В подальшому сплата процентів за користування кредитом позичальником не здійснювалась, у зв'язку з чим станом на 15.10.2014 у останнього обліковується заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами в розмірі 624028,66 грн.
22.05.2008 з метою належного виконання ОСОБА_2 Віталійовичемсвоїх зобов'язань за кредитним договором, між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Правекс-Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Меджик лайн» був укладений договір іпотеки № 431-001/08Ф.
За умовами вказаного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Меджик лайн» передало в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення № 1-4 ( групи приміщень № 57 - літ. Б ) за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 63,90 кв.м.
Згідно п.п 2.1.6, 3.1.1 договору іпотеки ПАТ КБ «Правекс-банк» має право задовольнити свої вимоги за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна в повному обсязі, визначені на момент фактичного задоволення, враховуючи суму заборгованості за кредитом, плату за користування грошовими коштами, збитки, неустойки, штрафи, пені, витрати, пов'язані з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням та зверненням стягнення на предмет іпотеки, а також витрати, пов'язані з утриманням і збереженням предмета іпотеки, витрати на страхування предмета іпотеки, витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису тощо.
Як передбачено п. 3.1.3. договору, іпотекодержатель має право на свій розсуд застосувати механізм позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, у порядку, визначеному у застереженні про задоволення вимог іпотекодержателя, шляхом продажу предмета іпотеки іпотеко держателем або передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки і рахунок виконання основного зобов'язання; звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса; звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.
Колегією суддів встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/5948/13 ц (яке залишене без змін постановою Верховного Суду України від 26.10.2016) з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто заборгованість в розмірі 1312483,48 грн. за договором про відкриття кредитної лінії № 431-001/08Ф; провадження в частині солідарного стягнення заборгованості також з ТОВ «Меджик лайн» закрито.
Однак, враховуючи, що боржником сума заборгованості погашена в добровільному порядку не була, ПАТ КБ «Правекс-Банк» не отримав задоволення своїх вимог і у примусовому порядку, ПАТ КБ «Правекс-Банк» звернувся з даним позовом до Товариства з обмежено відповідальністю «Меджик лайн» як іпотекодавця майна, за рахунок якого забезпечене виконання зобов'язань ОСОБА_2
Відповідно до пункту 4.4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 р. № 1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» у разі якщо право звернення стягнення на майно пов'язане з невиконанням зобов'язання, забезпеченого іпотекою, судам слід встановлювати загальний розмір вимог кредитора та виходити з того, що обов'язковою передумовою звернення стягнення на предмет іпотеки є встановлення судом факту невиконання основного зобов'язання.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, місцевий господарський суд встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Меджик лайн» перебуває на стадії ліквідації, і що задоволення вимог ПАТ КБ «Правекс-банк» до затвердження проміжного ліквідаційного балансу ТОВ «Меджик лайн» призведе до порушення порядку і черговості задоволення вимог кредиторів, визначених ст.112 ЦК України.
Разом з цим, дослідивши обставини справи та надані на їх підтвердження документи, колегія суддів погоджується з Господарським судом міста Києва про відмову у задоволенні позову, однак щодо підстав для відмови у позові зазначає наступне.
Відповідно до Закону України «Про іпотеку» (в редакцій чинній станом на травень 2008 року - на момент укладення договору іпотеки) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим законом.
Визначення іпотеки міститься і у ст.575 ЦК, згідно з якою іпотека - це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (ч.4 ст.3 Закону №898-ІV).
Згідно зі ст. 1, ч. 1 ст. 5 Закону предметом іпотеки є об'єкти нерухомого майна та об'єкти, які прирівнюються до таких цим Законом. До них чинним законодавством, зокрема, віднесено: земельні ділянки; будівлі; споруди; підприємство як майновий комплекс; житлові будинки; квартири; дачі; садові будинки; гаражі; об'єкт незавершеного будівництва, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому; право оренди чи користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об'єкт нерухомого майна.
Згідно із ч. 7 ст. 576 ЦК застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом. У зв'язку з цим предметом іпотеки не можуть бути: пам'ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації (п. 2 ч. 4 ст. 576 ЦК).
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини» №1805-ІІІ від 08.06.2000 з послідуючими змінами та доповненнями. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Під охороною культурної спадщини слід розуміти систему правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону №1805-ІІІ об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.
На підставі поданих третьою особою пояснень та наданих на їх підтвердження документів, судом встановлено, що будинок по вул. Михайлівська 22-Б в м. Києві (флігель житловий), що є предметом іпотеки було віднесено до Переліку об'єктів культурної спадщини наказом Комітету охорони і реставрації пам'яток історії, культури та історичного середовища від 16.05.1994 №10. Наказ від 16.01.1994 року у зв'язку із його виїмкою слідчими органами Управління СБУ України (копія протоколу виїмки наявна в матеріалах справи (а.с. 31-34 том 5), у Департаменті культурної спадщини не зберігся.
З метою обліку об'єктів культурної спадщини, органом управління та охорони культурної спадщини після проведеної виїмки документів було видано наказ від 25.06.2011 №10/38-11 (а.с. 35-38 том 5), де в Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини зазначено будинок, що є предметом іпотеки - по вул. Михайлівська 22-Б в м. Києві
Відтак, колегією суддів було встановлено, що будинок по вул. Михайлівська 22-Б (флігель житловий) віднесено до об'єктів культурної спадщини Шевченківського району міста Києва та охороняється відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Відповідно до п. 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятку культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1768 від 28.12.2001, власник пам'ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.
Як свідчать матеріали справи, 22.08.2007 року між органом охорони культурної спадщини та ТОВ «Меджик лайн» було укладено охоронний договір №1656 (копія якого наявна в матеріалах справи а.с. 216-220 том 4), в п. 1 якого зазначено, що об'єкт нерухомості, яким володіє ТОВ «Меджик лайн» є об'єктом культурної спадщини. Даним договором визначено перелік дій та обов'язків ТОВ «Меджик лайн», які необхідно здійснювати останньому з метою збереження належного стану об'єкта культурної спадщини та дотримання вимог пам'ятноохоронного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками ( за вийнятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Згідно з п.п. 16 п. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить погодження відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування чи управління.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку.
Зважаючи на те, що відчуження, в тому числі передача майна в іпотеку, належить до правомочностей власника щодо розпорядження майном, передбачене ч. 1 ст. 18 Закону «Про охорону культурної спадщини» погодження (згода) відповідного органу охорони культурної спадщини на відчуження об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками, повинно розглядатися як обмеження правомочності розпорядження, про яке йде мова в ч. 1 ст. 6 Закону України «Про іпотеку». Таким чином, для передачі в іпотеку пам'яток культурної спадщини є необхідним отримання погодження (згоди) відповідного органу.
Аналогічні положення закріплено сторонами і в охоронному договорі, в якому у п. 5.2. передбачено, що ТОВ «Меджик лайн» зобов'язується здійснювати продаж, передачу у володіння, користування чи управління вказаної частини щойно виявленого об'єкта культурної спадщини іншій юридичній чи фізичній особі тільки за письмової згоди Управління.
Тобто укладення іпотечного договору, предметом якого є культурні цінності, пам'ятки культурної спадщини тощо можливо після отримання відповідного дозволу органу охорони культурної спадщини, і не дотримання цієї вимоги, може бути підставою для визнання договору іпотеки недійсним.
Як свідчать матеріали справи ТОВ «Меджик лайн» зверталось до органу охорони культурної спадщини з метою отримання погодження щодо передачі пам'ятки культури в заставу АКБ «Правекс-Банк».
Листом Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (а.с. 221 том 4) відповідачу було надано згоду на передачу в заставу АКБ «Правекс-Банк» об'єкта культурної спадщини, за умови включення в договір застави (іпотеки) наступних пунктів:
«- будинок, приміщення якого надаються в заставу, є щойно виявленим об'єктом культурної спадщини (за видом - архітектура (наказ Комітету охорони і реставрації пам'яток історії, культури та історичного середовища Київської міської державної адміністрації від 16.05.1994 №10);
- у разі можливого переходу права власності на приміщення об'єкта культурної спадщини до АКБ «Правекс-Банк» останній має попередньо повідомити про це Головне управління (згідно ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» відчуження можливе тільки за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини - Головного управління). При цьому, Головне управління має право привілеєвої купівлі пам'ятки культурної спадщини (ст. 20 Закону України «Про охорону культурної спадщини.
У випадку невнесення в договір застави вказаних вище умов Головного управління погодження надання в заставу вказаних нежилих приміщень об'єкта культурної спадщини є недійсним».
Дослідивши зміст укладеного договору іпотеки від 22.05.2008 №431-001/08Ф судом встановлено, що вищевказані пункти на вимогу органу охорони культурної спадщини до договору внесені не були.
В договорі не міститься жодних відомостей про те, що об'єкт нерухомості є об'єктом культурної спадщини, умов які відповідно визначають особливий правовий режим такого нерухомого майна, та окремий механізм його відчуження.
Враховуючи, що умови, які були запропоновані органом охорони культурної спадщини до договору іпотеки внесені не були, згода органу управління на передання об'єкта нерухомості у заставу вважається недійсною.
Як вбачається з приписів ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частинами 1 - 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладений 22.05.2008 між ПАТ КБ«Правекс-Банк» та ТОВ «Меджик лайн» договір іпотеки №431-001/08Ф укладений з порушенням вимог законодавства, а саме ст. 18, 20 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та ст. 6 Закону України «Про іпотеку» без отримання згоди органу охорони культурною спадщиною, отримання якого є обов'язковим згідно чинного на момент укладення договору законодавства. Таким чином, договір іпотеки суперечить приписам чинного законодавства, та окрім того укладений зі сторони ТОВ «Меджик лайн» без необхідного обсягу повноважень, оскільки згоди органу охорони культурної спадщини на укладення договору такого змісту відповідач, який був обмежений у правомочностях щодо розпорядження спірним майном, не отримав.
Вищенаведене свідчить про існування підстав, передбачених ст. 215, 203 ЦК України для визнання договору іпотеки №431-001/08Ф від 22.05.2008 року недійсним.
Київський апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд справи в апеляційній інстанції користується правами і обов'язками суду першої інстанції, який відповідно до п. 1 ч. 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
З огляду на зазначене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про існування підстав для визнання недійсним договору іпотеки №431-001/08Ф від 14.05.2008, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Меджик лайн» та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Правекс-Банк», на підставі ст.203, 215 ЦК України як такого, що суперечить приписам Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Закону України «Про іпотеку». Беручи до уваги визнання договору іпотеки, на підставі якого позивачем пред'явлено позов до ТОВ «Меджик лайн» недійсним, суд апеляційної інстанції зазначає про відсутність підстав для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Меджик лайн» про звернення стягнення на нерухоме майно.
Враховуючи, що по суті суд апеляційної інстанції не скасовує рішення Господарського суду міста Києва, а приймає рішення про відмову у задоволенні позову тільки з інших мотивів, то відповідно до ч. 4 ст. 103 ГПК України, рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Беручи до уваги, що апеляційна скарга позивача залишається судом апеляційної інстанції без задоволення, судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача у справі.
Керуючись ст. ст. ч. 1 ст. 83, 99, 101, 102, п. 4 ч. 1 ст. 103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2016 року у справі №910/27306/14 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2016 року у справі №910/27306/14 змінити.
3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:
«1. Визнати недійсним договір іпотеки №431-001/08Ф від 14.05.2008, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Меджик Лайн» та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Правекс-Банк».
2. В задоволенні позову відмовити повністю».
4. Справу №910/27306/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.
Головуючий суддя Г.А. Жук
Судді С.Я. Дикунська
А.О. Мальченко