04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"13" грудня 2016 р. Справа№ 910/6281/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Алданової С.О.
Зубець Л.П.
при секретарі Єременко К.Л.
за участю представників
від позивача: не з'явились
від відповідача-1: не з'явились
від відповідача-2: не з'явились
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 07.06.2016 року
у справі № 910/6281/15-г (суддя Сівакова В.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю
"Енерготехпром"
2) Приватного акціонерного товариства "Страхова
компанія "Мега-поліс"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Криворізький турбінний
завод "Констар"
про визнання недійсним договору
Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-поліс" про визнання недійсним з моменту укладення договору відступлення права вимоги № 1106 від 11.06.2014.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що укладений між відповідачами договір сторонами було вчинено з порушенням ст.ст. 2, 31 Закону України "Про страхування", тобто з недотриманням ст. 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним. При цьому, позивач просив врахувати, що останній хоч і не є стороною оспорюваного правочину, проте є заінтересованою особою в контексті ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, оскільки укладення спірного правочину спрямовано на невиконання кредиторських вимог позивача.
Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/6281/15-г від 24.04.2015 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду № 910/6281/15-г від 01.07.2015 рішення Господарського суду міста Києва № 910/6281/15-г від 24.04.2015 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України № 910/6281/15-г від 05.10.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 у справі № 910/6281/15-г залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 13.04.2016 постанову Вищого господарського суду України від 05.10.2015, постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2015 у справі № 910/6281/15-г скасовано, справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.06.2016р. у справі № 910/6281/15-г в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 07.06.2016р. у справі № 910/6281/15-г та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" від 06.07.2016 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Сітайло Л.Г., Чорна Л.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2016 р. колегією суду у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Сітайло Л.Г., Чорна Л.В. прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" у справі № 910/6281/15-г до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 29.08.2016 року.
26.08.2016 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Поліс" надійшов відзив на апеляційну скаргу по справі № 910/6281/15-г.
Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 р. по справі № 910/6281/15-г було призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи у зв'язку із перебуванням у відспустці судді (яка не є суддею - доповідачем) Чорної Л.В.
Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 29.08.2016 р. для розгляду справи № 910/6281/15-г було сформовано склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Сітайло Л.Г., Зубець Л.П.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 р. колегією суду у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Сітайло Л.Г., прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" у справі № 910/6281/15-г до провадження колегії суддів у названому складі, розгляд апеляційної скарги призначено на 29.08.2016 року.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 р. колегією суду у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Сітайло Л.Г., розгляд апеляційної скарги відкладено на 10.10.2016 р.
02.09.2016 р. через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника Публічного акціонерного товариства "Криворізький турбінний завод "Констар" надійшли пояснення на а/с.
10.10.2016 р. через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" надійшли долучення документів.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 р. колегією суду у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Сітайло Л.Г., розгляд апеляційної скарги відкладено на 25.10.2016 р.
Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 р. по справі № 910/6281/15-г було призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи у зв'язку із перебуванням у відспустці судді (яка не є суддею - доповідачем) Сітайло Л.Г.
Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 24.10.2016 р. для розгляду справи № 910/6281/15-г було сформовано склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Алданова С.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 р. колегією суду у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Алданова С.О., прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" у справі № 910/6281/15-г до провадження колегії суддів у названому складі, розгляд апеляційної скарги призначено на 25.10.2016 року.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 р. у справі № 910/6281/15-г відкладено розгляд справи на 29.11.2016р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016р. у справі № 910/6281/15-г розгляд справи було призначено на 13.12.2016р., у зв'язку з перебуванням головуючого судді Мартюк А.І. на лікарняному, тому розгляд справи 29.11.2016 року не відбувся.
Представники сторін у судове засідання не з'явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
11.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" (кредитор) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Мега-поліс" (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 1106 (далі - договір).
Відповідно до п.2.1 договору кредитор зобов'язався відступити (передати) новому кредитору за цим договором право вимоги до боржника, а новий кредитор зобов'язався сплатити кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, яка визначена в п.3.9 договору, та набути означене право вимоги за договором оренди нежитлового приміщення.
В розділі 1 договору визначено, що під договором оренди слід розуміти договір оренди нежитлового приміщення № 6-128/90 від 14.05.2013, укладений між первісним кредитором (орендодавець за договором оренди нежитлового приміщення) та боржником (орендар за договором оренди нежитлового приміщення), згідно якого орендодавець зобов'язався передати в тимчасове платне користування без права передачі в суборенду нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, провулок Рильський, 6, розташованого на четвертому поверсі будівлі, загальною площею 37,5 кв. м. орендарю, а орендар зобов'язався прийняти та щомісячно оплатити орендну плату згідно виставлених рахунків та актів про надання послуг по оренді приміщення.
Відповідно до п. 2.2 договору загальний розмір заборгованості боржника, право вимоги якої відступається згідно цього договору становить 323 372,90 грн.
За змістом п. 5.1 договору новий кредитор (відповідач-2) гарантував, що:
останній є юридичною особою, яка належним чином створена та існує за законодавством України і має необхідну правоздатність для укладення та виконання положень цього договору;
має право укладати цей договір і виконувати свої зобов'язання по ньому та має усі необхідні для цього повноваження від співвласників (учасників, акціонерів) у разі необхідності їх надання, будь-яких інших третіх осіб і відсутні будь-які інші законодавчі, договірні обставини, що обмежують його право укласти і виконати цей договір та те, що він ознайомлений зі всіма пунктами цього договору, повністю з ними згоден та підтверджує те, що вони відповідають його волевиявленню.
В обґрунтування свої вимог апелянт посилається на те, що оспорюваний правочин було укладено з порушенням норм чинного законодавства України, зокрема, положень Закону України "Про страхування", оскільки відповідач-2, як страхова компанія має обмежену цивільну дієздатність.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Стаття 513 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Сам же договір факторингу у нормі згаданої статті ЦК України визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.
За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що укладений між сторонами (відповідачами 1 та 2) договір про відступлення права вимоги не є договором факторингу, оскільки за вказаним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому відсутні підстави вважати, що метою укладення між відповідачами 1 та 2 договору відступлення права вимоги є отримання прибутку.
Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо інше не суперечить договору та не заборонено законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої ст. 47 Закону, а також придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг). В цій нормі Закону факторинг класифікується як кредитна операція, що підтверджує суть факторингу - фінансування під відстрочення права вимоги, надання коштів в розпорядження за плату.
Таким чином, між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса: вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги).
Важливою відмінністю цих двох договорів є те, що при відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов'язання боржника і більше взаємовідносин не має, а ні з боржником, а ні з новим кредитором щодо перерахування коштів первісному кредитору, тож по суті відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов'язань. А в договорі факторингу фактор може отримувати кошти і від клієнта, і від боржника, вони розраховуються із фактором, це передбачено ст.1084 ЦК України.
З норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" випливає, що вказаний закон є нормативно-правовим актом спеціальної дії, який регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та надання фінансових послуг. Сфера дії цього закону за суб'єктним складом обмежується: фінансовими установами, особами, які здійснюють діяльність з посередницьких послуг на ринках фінансових послуг, об'єднаннями фінансових установ, включених до реєстру саморегулівних організацій.
У зв'язку з цим відсутні правові підстави для застосування до суб'єктів господарювання, що не є фінансовими установами, та набувають на платній основі право вимоги до третіх осіб на підставі договорів відступлення права вимоги, незалежно від умов такого набуття (з дисконтом, премією або без) норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Таким чином відсутні підстави вважати що спірний договір є договором факторингу.
Згідно з п. 3.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" цивільна правоздатність юридичної особи, за загальним правилом, є універсальною, тобто відповідна особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 ЦК України), а відтак вправі вчиняти будь-які не заборонені законом правочини. Здійснення певних видів підприємницької діяльності потребує відповідного ліцензування.
Відповідно до Закону України "Про страхування" страхова діяльність підлягає ліцензуванню.
Згідно преамбули Закону України "Про страхування" його дія поширюється на відносини у сфері страхування.
Закон України "Про страхування" є спеціальним законом, який регламентує страхові послуги як окремий вид фінансових послуг, що надаються страховиками та особливості здійснення ними кредитної діяльності як фінансової послуги, проте цей закон не регламентує здійснення страховиками іншої діяльності, яка не є фінансовими послугами, і не забороняє її здійснення.
Оспорюваний договір регулюється норами статей 512, 514 ЦК України і не є фінансовою послугою, не є предметом безпосередньої фінансової діяльності страховика, а правовідносини сторін за ним не є відносинами у сфері страхування. Також зазначений договір не містить ознак кредитної діяльності забороненої статтею 31 Закону України "Про страхування".
Отже, чинне законодавство України не містить заборон чи обмежень щодо укладення відповідачем-2 спірного договору.
Позивач, в апеляційній скарзі зазначає, що оспорюваний правочин порушує його права як кредитора у справі про банкрутство публічного акціонерного товариства "Криворізький турбінний завод "Констар".
Колегія суддів з твердженнями позивача не погоджується в силу того, що Договір було укладено між відповідачем 1 та відповідачем 2 11.06.2014, а справа про банкрутство публічного акціонерного товариства "Криворізький турбінний завод "Констар" була порушена господарським судом Дніпропетровської області 12.08.1014, а відтак, укладення спірного правочину не порушувало права позивача, як кредитора третьої особи.
Заборгованість вказаного вище товариства, права стягнення якої відступалось за Договором існувала тривалий час і факт її наявності визнано господарським судом Дніпропетровської області. Укладеним Договором не змінювався розмір заборгованості третьої особи, а лише змінено особу кредитора.
При цьому, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2014 у справі №904/5722/14 визнано грошові вимоги відповідача 2 до третьої особи на суму 3 160 167,62 грн., з яких 323 372,90 грн. вимоги, які ґрунтуються на оспорюваному правочину.
Посилання апелянта на те, що права вимоги за Договором були передані підприємству, яке підконтрольне голові наглядової ради публічного акціонерного товариства "Криворізький турбінний завод "Констар" є припущеннями позивача, які не підтверджені належними та допустимими доказами у справі №910/6281/15-г.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 07.06.2016р. у справі № 910/6281/15-г прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 07.06.2016р. у справі № 910/6281/15-г - без змін.
2. Матеріали справи № 910/6281/15-г повернути до Господарського суду м. Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді С.О. Алданова
Л.П. Зубець