Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" грудня 2016 р.Справа № 922/3711/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Светлічного Ю.В.
при секретарі судового засідання Мороз Ю.В.
розглянувши справу
за позовом Виробничо - комерційного підприємства "Бетонікс" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпінотерм", м. Харків
про стягнення 45139,12 грн.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 довіреність б/н від 01.03.2016р.;
відповідача - не з'явився;
Виробничо - комерційне підприємство "Бетонікс" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпінотерм", в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за отриманий на підставі накладних товар у розмірі 45139,12 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті товару. Крім того, позивач просить судові витрати покласти на відповідача.
Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та надав документи згідно супровідного листа, які долучені судом до матеріалів справи.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, свого повноважного представника не направив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали про відкладення розгляду даної справи від 14.12.2016р. повноважному представнику відповідача - 19.12.2016р.
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи вищенаведене та те, що відповідач був повідомлений належним чином, про дату та час розгляду справи, справа розглядається на підставі ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача господарським судом встановлено наступне.
Позивач зазначає, що поставив у 2008 році на адресу відповідача на підставі накладних за відсутності договору продукцію загальною вартістю 164616,08 грн., яка відповідачем оплачена частково, а саме у розмірі 119476,96 грн., тобто у відповідача існує заборгованість за товар у сумі 45139,12 грн.
Враховуючи, що строк оплати товару за накладними сторонами не визначено, у порядку ст. 530 ЦК України на адресу відповідача 01.08.2016р. було відправлено лист-вимогу, яка відповідачем отримана 02.08.2016р. На вказану вимогу відповідач не відреагував та суму боргу перед позивачем не сплатив, що зумовило звернення позивача до суду із поданим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав первісних та зустрічних позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.
Згiдно ст.ст. 32, 33 ГПК України , доказами у справi є будь-якi фактичнi данi, на пiдставi яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявнiсть чи вiдсутнiсть обставин, на яких ґрунтуються вимоги i заперечення сторiн, а також iншi обставини, якi мають значення для правильного вирiшення господарського спору. Кожна сторона повинна довести тi обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами, вiдповiдно до ст. 34 ГПК України.
Так, за своєю суттю принцип належностi доказiв означає спроможнiсть фактичних даних мiстити iнформацiю щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесi встановлення об'єктивної iстини. Принцип допустимостi доказiв, в свою чергу, означає, що обставини справи, якi вiдповiдно до законодавства повиннi бути пiдтвердженi певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись iншими засобами доказування.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач під час розгляду справи у якості доказу наявності боргу відповідача наданий акт звіряння взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем за період: квітень 2012 р. по лютий 2013р. (аркуш справи №52) підписаний між позивачем та відповідачем. Інших доказів на підтвердження здійснення позивачем поставки товару позивачем до суду не надано.
У розумінні ст.ст. 9,10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами, договором, накладними, рахунками тощо.
Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Для встановлення факту підтвердження виконання господарської операції на підставі видаткової накладної остання, зокрема, має бути складена у період правовідносин між сторонами, на виконання яких така накладна складається для підтвердження господарської операції, та містити інформацію, згідно якої ідентифікується здійснення господарської операції на виконання певного господарського договору, навіть якщо він укладений у спрощеній формі. Саме такi первиннi документи, а не складенi на їх пiдставi акти звiрки взаємних розрахункiв, виступають належними доказами у пiдтвердження проведення тiєї чи iншої господарської операцiї, здiйснення тих чи iнших дiй, виконання цивiльних прав та обов'язкiв.
Враховуючи вищенаведене та те, що на підтвердження правовідносин між позивачем та відповідачем позивачем не надано первинних документів, а тільки акт звiряння взаєморозрахунків станом на період: квітень 2012 р. - лютий 2013р. не може використовуватись як письмова форма визнання боргу відповідачем у даній справі, суд вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, відповідно до цього у задоволенні позову слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 23.12.2016 р.
Суддя ОСОБА_2