79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
14.12.2016р. Справа№ 914/2762/16
Господарський суд Львівської області у складі судді Галамай О.З.
при секретарі судового засідання Прокопів І.І.
розглянув справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “ВУСО”, м. Київ
до відповідача: ОСОБА_1 міського комунального підприємства «Львівводоканал», м. Львів
про: відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті ДТП в розмірі 5 466,24грн.
В судове засідання з'явились:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_2 - представник, довіреність № 01-5691 від 06.10.2016.
Представнику відповідача в судовому засіданні роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Фіксація судового процесу технічними засобами в порядку ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.
Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Приватним акціонерним товариством “Страхова компанія “ВУСО” до відповідача: ОСОБА_1 міського комунального підприємства «Львівводоканал» про відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті ДТП в розмірі 5 466,24грн.
Ухвалою суду від 28.10.2016р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 14.11.2016р.
Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду від 14.11.2016 р. та від 30.11.2016 р.
Представник позивача в судове засідання 14.12.2016р. не з'явився. Однак на адресу суду направив клопотання про розгляд справи за відсутності представника ПрАТ «СК «ВУСО» у зв'язку із територіальною віддаленістю та заяву про відсутність спору між тими ж сторонами про той предмет і з тих підстав. Також зазначив про те, що ним подано належним чином засвідчені докази в обґрунтування заявлених позовних вимог (вх.№ 48570/16 від 05.12.2016р.). Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачем відповідно до Договору добровільного страхування наземного транспорту № 358838-02-14-01 від 30.09.2013 р. виплачено страхувальнику страхове відшкодування на підставі страхового акту. Постановою Шевченківського районного суду м. Львова визнано винним ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.140 КУпАП. Оскільки ОСОБА_3 на момент страхового випадку був т.в.о. начальника РЕД.-4 Шевченківського району (посадовою особою ЛМКП «Львівводоканал»), на підставі ст.1172 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути суму страхового відшкодування в розмірі 5 466,24 грн. з відповідача ОСОБА_1 міського комунального підприємства «Львівводоканал».
Представник відповідача в судовому засіданні просив в задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх.№ 48043/16 від 30.11.2016р.), клопотанні (вх.№48041816 від 30.11.2016 р.) та поясненнях, наданих в судових засіданнях. Зокрема зазначив, що в Єдиних правилах ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони від 30.03.1994 р. № 198 передбачено, що ремонт і утримання дорожніх об'єктів, що перебувають у комунальній власності здійснюються відповідними комунальними дорожньо-експлуатаційними організаціями, до яких ЛМКП «Львівводоканал» не належить. Також зазначив, що в обов'язки начальника РЕД., як посадової особи ЛМКП «Львівводоканал», не входить функції постійного контролю за станом елементів дорожніх об'єктів чи дорожнього покриття.
В судовому засіданні 14.12.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
Між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» (Страховик) і ОСОБА_4 (Страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 358838-02-14-01 від 30.09.2013 р., відповідно до умов якого предметом договору є майнові інтереси Страхувальника (Вигодонабувача), що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом: автомобіль Hyundai ix35 - TMAJT81VADJ436356, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
28.07.2014 року в м. Львові по вул. Чигиринській відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі по тексту - ДТП), під час якої застрахований автомобіль Hyundai ix35 - TMAJT81VADJ436356, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під управлінням ОСОБА_5, здійснив наїзд на перешкоду через незабезпеченість відводу з проїзної частини, в результаті чого був пошкоджений застрахований автомобіль.
Факт ДТП підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 9417390, відповідно до якої автомобіль Hyundai ix35 - TMAJT81VADJ436356 державний реєстраційний номер НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження передньої правої частини. Також у даній довідці зазначено про наявність недоліків утримання вулично-дорожньої мережі на місці ДТП: незабезпеченість відводу води з проїзної частини.
Постановою Шевченківського районного суду м. Львова визнано винним ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.140 КУпАП. ОСОБА_3 на момент страхового випадку був т.в.о. начальника РЕД.-4 Шевченківського району (посадовою особою ЛМКП «Львівводоканал»).
Факт ДТП був визнаний ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» страховим випадком, що підтверджується страховим актом № 3802-02 від 18.09.2014 року.
Як вбачається із матеріалів справи, 30.07.2014 р. Страхувальник звернувся до позивача із Заявою про виплату страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 358838-02-14-01 від 30.09.2013 р. Позивач (Страховик) на підставі даної заяви, страхового акту № 3802-02 від 18.09.2014 р. та рахунку-фактури № Д-000464 від 11.08.2014 р. виплатив Страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 5 466,24 грн., що підтверджується платіжним дорученням №10679 від 19.09.2014 р. (належним чином завірена копія міститься в матеріалах справи).
Позивач в позовній заяві зазначає, що після виплати страхового відшкодування у нього виникло право зворотної вимоги до винної особи ЛМКП «Львівводоканал», оскільки ОСОБА_3 на момент страхового випадку був т.в.о. начальника РЕД.-4 Шевченківського району (посадовою особою ЛМКП «Львівводоканал»). Тому просить стягнути з відповідача 5 466,24 грн. завданої матеріальної шкоди.
Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають до задоволення.
При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:
У відповідності до статті 335 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексуУкраїни до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як вбачається із матеріалів справи, між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» (Страховик) і ОСОБА_4 (Страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 358838-02-14-01 від 30.09.2013 р., відповідно до умов якого предметом договору є майнові інтереси Страхувальника (Вигодонабувача), що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом: автомобіль Hyundai ix35 - TMAJT81VADJ436356, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
28.07.2014 року в м. Львові по вул. Чигиринській відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі по тексту - ДТП), під час якої застрахований автомобіль Hyundai ix35 - TMAJT81VADJ436356, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під управлінням ОСОБА_5, здійснив наїзд на перешкоду через незабезпеченість відводу з проїзної частини, в результаті чого був пошкоджений застрахований автомобіль.
Факт ДТП підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 9417390, відповідно до якої автомобіль Hyundai ix35 - TMAJT81VADJ436356 державний реєстраційний номер НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження передньої правої частини. Також у даній довідці зазначено про наявність недоліків утримання вулично-дорожньої мережі на місці ДТП: незабезпеченість відводу води з проїзної частини.
Постановою Шевченківського районного суду м. Львова визнано винним ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.140 КУпАП. ОСОБА_3 на момент страхового випадку був т.в.о. начальника РЕД.-4 Шевченківського району (посадовою особою ЛМКП «Львівводоканал»).
Факт ДТП був визнаний ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» страховим випадком, що підтверджується страховим актом № 3802-02 від 18.09.2014 року.
Як вбачається із матеріалів справи, 30.07.2014 р. Страхувальник звернувся до позивача із Заявою про виплату страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 358838-02-14-01 від 30.09.2013 р. Позивач (Страховик) на підставі даної заяви, страхового акту № 3802-02 від 18.09.2014 р. та рахунку-фактури № Д-000464 від 11.08.2014 р. виплатив Страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 5 466,24 грн., що підтверджується платіжним дорученням №10679 від 19.09.2014 р. (належним чином завірена копія міститься в матеріалах справи).
Позивач в позовній заяві зазначає, що після виплати страхового відшкодування у нього виникло право зворотної вимоги до винної особи ЛМКП «Львівводоканал», оскільки ОСОБА_3 на момент страхового випадку був т.в.о. начальника РЕД.-4 Шевченківського району (посадовою особою ЛМКП «Львівводоканал»). Тому просить стягнути з відповідача 5 466,24 грн. завданої матеріальної шкоди.
За змістом статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування положень статті 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести, що шкоду позивачу завдано саме неправомірними діями чи бездіяльністю особи, на яку покладається відповідальність відшкодувати шкоду, а саме необхідна наявність таких складових елементів як: а) протиправна поведінка; б) настання шкоди; в) прямий причинний зв'язок між першим та другим елементами та г) вина завдавача шкоди.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів справи, причиною пошкодження автомобіля Hyundai ix35 - TMAJT81VADJ436356, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, є здійснення наїзду на перешкоду через незабезпеченість відводу з проїзної частини.
Статтею 1 Закону України «Про автомобільні дороги» передбачено, що автомобільна дорога - це лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безпечного, безперервного та зручного руху транспортних засобів.
У відповідності до статті 21 Закону України «Про дорожній рух» автомобільна дорога, вулиця є частиною території, в т. ч. в населеному пункті, для руху транспортних засобів та пішоходів з всіма розміщеними на ній спорудами. У відповідності до статті 24 Закону України «Про дорожній рух» власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах в їх відомстві. Власники доріг, вулиць та залізничних переїздів, дорожньо-експлуатаційні організації несуть відповідальність, якщо ДТП сталося з їх вини.
Згідно вимог ст. 9 Закону України "Про дорожній рух" до компетенції власників автомобільних доріг, вулиць належить у числі іншого своєчасне виявлення перешкод дорожньому руху та їх усунення, а в разі неможливості - невідкладне позначення дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами.
Вимоги до експлуатаційного стану автодоріг передбачені Єдиними правилами ремонту та утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, правилами користування ними, та охорони, затверджених постановою КМУ від 30.03.94 року N 198.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про автомобільні дороги» вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.
Пунктом 2 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони від 30 березня 1994 року N 198 передбачено, що ремонт і утримання дорожніх об'єктів, що перебувають у загальнодержавний власності, здійснюється дорожньо-експлуатаційними організаціями, які належать до сфери управління Укравтодору, а тих, що перебувають у комунальній власності - відповідними комунальними дорожньо-експлуатаційними організаціями.
Пунктом 11 Єдиних правил встановлено, що власники дорожніх об'єктів або уповноважені ними органи, дорожньо-експлуатаційні організації зобов'язані постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об'єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому русі, а за неможливості це зробити - невідкладно позначити їх дорожніми знаками, сигнальними, огороджувальними і направляючими пристроями відповідно до діючих нормативів або припинити (обмежити) рух.
Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Шевченківського районного суду м. Львова встановлено факт вини ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.140 КУпАП.
Однак відповідач у своєму відзиві та в судових засіданнях зазначив, що постійний контроль за станом усіх елементів дорожніх об'єктів та негайне усунення виявлених пошкоджень здійснює власник цих доріг або уповноважені ним дорожньо-експлуатаційні організації, які й повинні були повідомити ЛМКП «Львівводоканал» про незабезпеченість відводу води з проїзної частини та огородити це місце відповідними дорожніми знаками, чого ними зроблено не було (в матеріалах справи відсутні докази протилежного).
Крім того, враховуючи положення наведеного законодавства та пояснення відповідача, судом встановлено, що водоканал функціями постійного контролю за елементами дорожніх об'єктів не наділений та не належить до дорожньо-експлуатаційних організацій.
З огляду на викладене, беручи до уваги наведені норми права, суд дійшов до висновку, що позивачем не доведено наявності всіх складових елементів, що є необхідним для відшкодування матеріальної шкоди, а саме: протиправна поведінка; настання шкоди; прямий причинний зв'язок між першим та другим елементами та вина завдавача шкоди.
Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу вимог ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.
У відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 3, 4, 41, 42, 43,44, 45, 46, 12, 22, 32, 33, 34, 35, 36, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволенні позову - відмовити.
2. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 19.12.2016 р.
Суддя Галамай О. З.