21 грудня 2016 р.Справа № 820/11460/15
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Рєзнікової С.С.
Суддів: Бегунца А.О. , Старостіна В.В.
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 ОСОБА_4 Лафі на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2016р. по справі № 820/11460/15
за позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4 Лафі
до Державної міграційної служби України
третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_3 ОСОБА_4 Лафі, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив суд, з урахуванням уточнених позовних вимог:
- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 26.10.15р. №718-15;
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 ОСОБА_4 Лафі про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.16р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити адміністративний позов.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення по справі, порушення норм матеріального та процесуального права.
Відповідач не скористався своїм правом на подання заперечень на апеляційну скаргу.
Від третьої особи до суду апеляційної інстанції не надходило письмових пояснень стосовно поданої апеляційної скарги.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та просив залишити його без змін.
Позивач у судове засідання не з'явився, поважних причин неявки суду не надав, про розгляд справи лише за його участі в суді апеляційної інстанції не наполягав.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_3 ОСОБА_4 Лафі народився 07.12.1960р. в м. Зарка, Хашемітське ОСОБА_5, за походженням палестинець, є громадянином ОСОБА_6 ОСОБА_5 (а.с.9).
Навчався у Каїрському університеті, у 1982р. закінчив університет за спеціальністю дизайнер, потім служив у армії ОСОБА_5, з 2002 по 2005 рік займався благодійністю за підтримки ХАМАС.
З метою ведення бізнесу у 2005р. позивач прибув в Україну. У 2008р. одружився з громадянкою України ОСОБА_7, у вересні 2008р. позивач втратив документи та звернувся до ГУ ДМС у Харківській області із заявою про визнання біженцем, 12.12.08р. у задоволенні заяви позивачу відмовлено.
ОСОБА_3 ОСОБА_4 Лафі з 2013р. перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. 18.11.13р. позивач звернувся із заявою про надання захисту в Україні, у січні 2015 року за клопотанням заявника розгляд заяви припинено. 05.02.15р. позивач звертався до Головного управління міграційної служби у Харківській області із заявою про надання йому статусу біженця (а.с.37-38). Наказом від 05.02.15р. №33 прийнято до попереднього розгляду заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина ОСОБА_6 ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 Лафі (а.с. 51).
Позивач отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №62 від 18.11.15р. про те, що відповідно до ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені п.п. 1, 13 ч.1 ст. 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби від 26.10.15р. №718-15 (а.с.8).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.11. за №3671-VI (далі за текстом - Закон №3671), біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671 особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до абз. 4 п.1 ст. 6 Закону №3671 не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (УВКБ ООН) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст.13 Закону №3671 особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана: подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Колегія суддів зазначає, що в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Як вбачається зі змісту Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998р. факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного.
Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення.
З наявного в матеріалах справи висновку ГУ ДМС України в Харківській області вбачається, що фахівцями міграційної служби під час розгляду заяви позивача проводилися співбесіди, а також об'єктивно та всебічно досліджувалася повідомлена позивачем інформація по країні походження (а.с. 54-106).
Так, заява містить твердження позивача щодо існування загрози його життю в разі повернення на батьківщину через побоювання зазнати переслідування, оскільки він був учасником ріхі ХАМАС, діяльність якого заборонена на території ОСОБА_5. Проте позивач безперешкодно залишив свою країну, приїхавши в Україну з метою ведення бізнесу (оформив візу).
З матеріалів справи вбачаться, що позивач після його короткострокового затримання правоохоронними органами ОСОБА_5 через підозру у співпраці з ХАМАС не мав будь-яких побоювань зазнати переслідування, про що свідчать економічні мотиви його в'їзду в Україну у 2005р. та безперешкодне повернення до країни громадянської належності для вирішення особистих питань. При цьому, здійснивши повторний в'їзд на територію країни у 2006р. заявник не звернувся за захистом в Україні, не зважаючи на той факт, що під час останнього візиту до ОСОБА_5 у заявника виникли проблеми, з перетином кордону.
В Пленумі Вищого Адміністративного Суду України від 16.03.2012р. №3 вказано, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
На підставі викладеного, оцінивши докази наявні в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що особова справа позивача не містять визначених Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" обставин для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з чим позивач безпідставно стверджує про наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань через расову, релігійну чи національну належність, належність до певної соціальної групи або через політичні погляди.
Отже підстави, передбачені п.п. 1, 13 ч.1 ст.1 Закону №3671, для визнання позивача біженцем чи особою, що потребує додаткового захисту, відсутні.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання зазначеної правової норми відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого ним рішення від 26.10.2015 року №718-15.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 ОСОБА_4 Лафі залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2016р. по справі № 820/11460/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_9
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_10 ОСОБА_11
Повний текст ухвали виготовлений 23.12.2016 р.