20 грудня 2016 р.Справа № 820/4251/16
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Перцової Т.С.
Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.
за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.,
представника відповідачів - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2016р. по справі № 820/4251/16
за позовом Громадянина ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 Суан Дієн
до Державної міграційної служби України , Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про скасування рішення,
Позивач, Громадянин Соціалістичної Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 Суан Дієн, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі по тексту - ДМС України, перший відповідач), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі по тексту ГУДМСУ в Харківській області, другий відповідач), в якому просив суд визнати протиправним “Висновок про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні” від 22.02.2016 року Головного Управління Державної міграційної служби в Харківській області та скасувати пункт 14 (підпункти 14.1-14.3) Наказу № 36 Державної міграційної служби “Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання” від 10.03.2016 року.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2016 року по справі № 820/4251/16 адміністративний позов Громадянина ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 Суан Дієн до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення - задоволено.
Визнано протиправним “Висновок про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні” від 22.02.2016 року Головного Управління Державної міграційної служби в Харківській області.
Скасовано пункт 14 (підпункти 14.1-14.3) Наказу № 36 Державної міграційної служби “Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання” від 10.03.2016 року.
Перший відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2016 року по справі № 820/4251/16 скасувати, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що на момент звернення позивача із заявою про отримання посвідки на постійне проживання - 15.04.2003 року - не було передбачено оформлення такої посвідки без отримання дозволу на імміграцію відповідно до абз.4 п.4 прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію». Отже, позивач ОСОБА_4 Суан Дієн не мав права на документування посвідкою, а тому оформлені йому посвідки серії ХР № 09441 від 29.09.2003 р. та серії ІН № 034822 від 30.01.2014 р. підлягають визнанню недійсними та вилученню. Враховуючи викладене, Державною міграційною службою України видано від 30.11.2015 року № 36, пунктом 14 якого скасовано рішення відділу ГІРФО УМВС України в Харківській області від 26.09.2003 року про документування посвідкою на проживання в Україні громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_4 Суан Дієн. Вважає, що при прийнятті такого рішення перший відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, отже, підстави для його скасування відсутні.
Представник першого та другого відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, просив суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2016 року по справі № 820/4251/16 скасувати, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, в надісланому до суду письмовому клопотанні просив розглянути справу без участі свого представника.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
З огляду на наведену норму, враховуючи, що позивач по справі належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, подав клопотання про розгляд справи без присутності позивача та його представника, колегія суддів вважає за можливе розглянути адміністративну справу без участі позивача.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач - громадянин ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 Суан Дієн, у 1987 році прибув до України з метою працевлаштування. Згодом позивач залишився на постійне проживання в Україні.
26.09.2003 року Відділом громадянства, імміграції та реєстрації Головного управління МВС у Харківській області позивача було документовано безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні та у 2014 році здійснено обмін такої посвідки у зв'язку із досягненням 45-річного віку.
З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2016 року позивач звернулася до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою щодо отримання громадянства своєї дитини.
У відповідь на неї позивач отримав лист від 19.07.2016 року, в якому повідомлено, що наказом ДМС України було скасовано посвідку ОСОБА_4 Суан Дієн на постійне проживання в Україні, та запропоновано прибути до ГУ ДМС України в Харківській області для роз'яснення положень імміграційного законодавства.
Так, згідно з Висновком ГУ ДМС України в Харківській області про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні від 22.02.2016 року висновок ВГІРФО ГУ МВС в Харківській області від 26.09.2003 року про задоволення клопотання громадянина СРВ ОСОБА_4 Суан Дієн про видачу посвідки на постійне проживання прийнято з порушенням вимог Закону України “Про імміграцію”.
Також, згідно з п.п. 14-14.3 наказу ДМС України № 36 від 10.03.2016 року на підставі висновку ГУ ДМС України в Харківській області від 22.02.2016 року: скасовано повністю рішення відділу ВГІРФО ГУ МВС в Харківській області від 26.09.2003 року про документування посвідкою на постійне проживання гр. СРВ ОСОБА_4 Суан Дієн; визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню, видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії ХР № 09441 від 29.09.2003 року та серії ІН № 034822 від 30.01.2014 року; начальникові ГУ МВС в Харківській області доручено забезпечити вилучення вказаних у пп. 14.2 п. 14 цього наказу посвідок на постійне проживання, а також здійснити заходи, передбачені законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Не погодившись з висновком ГУ ДМС України в Харківській області від 22.02.2016 р. про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в України та наказом ДМС України № 36 в частині скасування посвідок на постійне проживання, виданих ОСОБА_4 Суан Дієн, позивач звернувся до суду з даним позовом про оскарження вказаних висновку та наказу.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні, та, як наслідок, протиправності оскаржуваного висновку ГУ ДМС України в Харківській області від 22.02.2016 року та п.14 наказу ДМС України від 10.03.2016 року.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно зі ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України "Про імміграцію".
Так, відповідно до ст. 1 вищенаведеного Закону, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України “Про імміграцію” (в редакції, чинній до 15.11.2015 року - на момент видачі позивачеві посвідок ХР № 09441 від 29.09.2003 року та серії ІН № 034822 від 30.01.2014 року) посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що видача посвідки на постійне проживання позивачу була здійснена відповідно до абз. 3 п.4 розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про імміграцію”, про що зазначено в оскаржуваному висновку від 22.02.2016 року
У відповідності до п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" №2491-ІІІ від 07.06.2001 року слід вважати такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, зокрема, іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.
Статтею 12 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
У відповідності до п. 18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 р. № 251 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі по тексту - Порядок № 251) посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".
Посвідка на тимчасове проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі:
1) отримання від органу внутрішніх справ, іншого органу виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;
2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця та особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;
3) коли іноземця та особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;
4) коли дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;
5) коли уповноваженим органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця та особи без громадянства або їх примусове видворення за межі України;
6) інших випадках, передбачених законами (п.19 Порядку № 251).
Колегія суддів зазначає, що перелік підстав для скасування посвідки на постійне проживання, встановлений статтею 12 Закону України "Про імміграцію" та пунктом 19 Порядку № 251, є вичерпним.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, такої підстави для скасування довідки на постійне проживання, як пропуск шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавством не передбачено.
Крім того, колегія суддів зазначає, що Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання, було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абз.3 п.4 розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про імміграцію”.
Враховуючи викладене, відсутні підстави вважати протиправним рішення УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 26.09.2003 року про надання позивачеві посвідки на постійне проживання.
Колегія суддів зазначає, що при наданні позивачу посвідок на постійне проживання в Україні серії ХР № 09441 від 29.09.2003 р. та серії ІН № 034822 від 30.01.2014 р. на підставі абз. 3 п. 4 Розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області проводив перевірку підстав залишення на постійне проживання в Україні позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну не виявив та надав позивачу посвідку на постійне проживання в Україні.
При цьому, ані судом першої, ані судом апеляційної інстанції не встановлено, що з дати видання посвідки виникли обставини, передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію", які б тягли за собою скасування дозволу на імміграцію (посвідки на постійне проживання в Україні) ОСОБА_4 Суан Дієн.
Доказів того, що посвідки на постійне проживання громадянина ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 Суан Дієн серії ХР № 09441 від 29.09.2003 р. та серії ІН № 034822 від 30.01.2014 р., видані УГІРФО ГУМВС України в Харківській області, отримані позивачем у не передбаченому законом порядку, відповідачами не надано.
Разом з тим, другий відповідач цією ж нормою закону - абз. 3 п. 4 Розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" у 2016 році обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку від 22.02.2016 року про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, та зазначає, що оформлення посвідки здійснено безпідставно.
Однак, доказів притягнення до відповідальності посадових осіб, які складали, затверджували та видали посвідку на постійне проживання серії ХР № 09441 від 29.09.2003 р. за прийняття безпідставного рішення не надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів зазначає, що відповідачами як суб'єктами владних повноважень не надано доказів обґрунтованості складення ГУ ДМСУ в Харківській області висновку від 22.02.2016 року про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні та наказу ДМС України № 36 від 10.03.2016 року, яким скасовано як рішення відділу ГІРФО УМВС України в Харківській області від 26.09.2003 року про документування посвідкою на постійне проживання позивача, так і видані на підставі цього рішення посвідок на постійне проживання серії ХР № 09441 від 29.09.2003 року та серії ІН № 034822 від 30.01.2014 року.
Відповідно ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Колегія суддів зазначає, що надання позивачеві дозволу на імміграцію в Україні і отримання їм посвідки на постійне проживання в Україні є підтвердженням знаходження його на території країни на законних підставах.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, при наданні позивачу посвідки на постійне проживання у 2003 році та при подальшому її обміні у 2014 році ВГІРФО ГУ МВС України в Харківській області та ГУ ДМС України в Харківській області будь-яких заперечень щодо законності перебування позивача на території України не висловлювали.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що перший відповідач - при прийнятті наказу № 36 від 10.03.2016 р. в частині скасування посвідок на постійне проживання, виданих ОСОБА_4 Суан Дієн (п.14 наказу), та другий відповідач - при прийнятті висновку про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні від 22.02.2016 року, діяли не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про імміграцію», необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття таких рішень, без дотримання необхідного балансу між наслідками спірних рішенням для прав позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України.
Отже, наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 Суан Дієн про визнання протиправним висновку ГУ ДМСУ в Харківській області про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні” від 22.02.2016 року та скасування пункту 14 (підпункти 14.1-14.3) Наказу № 36 ДМС України “Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання” від 10.03.2016 року.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2016р. по справі № 820/4251/16 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя ОСОБА_5
Судді ОСОБА_6 ОСОБА_7
Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 22.12.2016 р.