Справа: № 825/1722/16 Головуючий у 1-й інстанції: Житняк Л.О. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.
Іменем України
21 грудня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (Козелецьке відділення) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (Козелецьке відділення) (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області (Козелецьке відділення) № 47285-25 від 04.08.2016 року.
Чернігівський окружний адміністративний суд своєю постановою від 25 жовтня 2016 року адміністративний позов задовольнив повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, а саме з копії Витягу з Реєстру речових прав на нерухоме майно № 66698603 від 26.08.2016 року за позивачем зареєстровано право власності на об'єкт нежитлової нерухомості загальною площею 2 234, 7 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
1 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким викладено в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Так, 06 лютого 2015 року відповідачем було прийнято рішення «Про встановлення та затвердження місцевих податків на території Біликівської сільської ради», на підставі якого контролюючим органом було винесено податкове повідомлення рішення № 47285-25 від 04.08.2016 року, та яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 27 218, 65 грн.
Вважаючи дане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до п. 8.1 ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Відповідно до ст. 265 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 ПК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, таким чином і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено податковим законодавством до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Згідно із п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 ПК України).
Згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.
Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, місцеві ради, відповідно до правових положень податкового законодавства, мають вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки.
Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно із ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Виходячи з наведеного, 2015 є плановим періодом, а 2016 рік - бюджетний період.
Між тим, в матеріалах справи не міститься, а відповідачем не надано ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції належних та допустимих доказів офіційного оприлюднення рішення Черкаської міської ради від 06 лютого 2015 року «Про встановлення та затвердження місцевих податків на території Біликівської сільської ради», на підставі якого контролюючим органом було винесене оскаржуване рішення.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції проаналізувавши вищезазначені правові положення та обставини справи приходить до висновку, що нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і офіційно не оприлюднювали до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
За наведених обставин та особливостей правового регулювання, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що застосування контролюючим органом положень ст. 266 ПК України з метою оподаткування позивача податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не може мати місце у 2015 році.
В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
У спірних правовідносинах колегія суддів застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалася з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів дійшла висновку про протиправність визначення у ОСОБА_2 податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Також, суд зазначає, що 08 грудня 2016 року через канцелярію суду апеляційної інстанції апелянтом подана заява про повернення частини судового збору.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду судовий збір встановлюються у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання фізичною особою або фізичною особою - підприємцем до адміністративного суду позовної заяви майнового характеру необхідно сплатити 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.
Станом на 01 січня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1 378 грн.
Як убачається з матеріалів справи, позивачу визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 27 218, 65 грн.
Один відсоток від ціни даного позову становить 272, 19 грн. (27 218, 65 грн. * 1%). Даний розмір судового збору є меншим від 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, а саме, 551, 20 грн. (1 378 грн. * 0,4).
Таким чином, апелянт повинен був сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на постанову суду за вимогами майнового характеру у розмірі 606, 32 грн. (551, 20 грн. * 110 % = 606, 32 грн.).
Як убачається з матеріалів справи, апелянтом сплачено судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 515, 80 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Відповідно до ч. 2 зазначеної статті, у випадках внесення судового збору в більшому розмірі, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Отже, з викладеного убачається, що оскільки апелянт повинен був сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги по даній справі у розмірі 606, 32 грн., а сплатив у розмірі 1515, 80 грн., то сума переплаченого судового збору у розмірі 909, 48 грн. (1515, 80 грн. - 606, 32 грн.) - підлягає поверненню.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області - залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року - залишити без змін.
Повернути Ніжинській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (код ЄДРПОУ: 39482774, адреса: 16600, Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Поштова, 2) за рахунок Державного бюджету України суму надмірно сплаченого судового збору у розмірі 909, 48 грн. (дев'ятсот дев'ять грн. 48 коп.).
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Чаку Є.В.
Судді: Файдюк В.В.
Мєзєнцев Є.І.