Справа 752/10153/16-а
23 грудня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі судді Степанюка А.Г., перевіривши матеріали апеляційної скарги Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії, -
У червні 2016 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1) звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - Відповідач, Правобережне УПФ України в м. Києві) про зобов'язання Відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення за призначенням з 06.05.2016 року.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.10.2016 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Перевіривши апеляційну скаргу, суд ухвалою від 23.11.2016 року залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. 187 КАС України. При цьому невідповідність наведеним положенням КАС України виявилася в тому, що Апелянтом до апеляційної скарги не було додано документ про сплату судового збору.
Апелянту було надано строк для усунення недоліків - двадцять днів з моменту отримання копії ухвали від 23.11.2016 року, яку отримано останнім 28.11.2016 року, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія повідомлення про вручення поштового відправлення.
На виконання вимог ухвали Управлінням подано 01.12.2016 року до канцелярії суду клопотання про звільнення від сплати судового збору у зв'язку з відсутністю коштів призначених на цю мету.
Надаючи оцінку такому твердженню Апелянта, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
З наведеного випливає, що звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є дискреційним правом, а не обов'язком суду, можливість реалізації якого пов'язується з майновим станом особи.
Тобто, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. Таке ж право мають і бюджетні установи. Водночас якщо ці бюджетні установи діють як суб'єкти владних повноважень, то обмежене фінансування такої установи не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.
Зазначена позиція підтримується Вищим адміністративним судом України у постанові Пленуму від 23.01.2015 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».
Крім того, відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України від 22.05.2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» зобов'язано Кабінет Міністрів України забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору.
При цьому, судом враховується, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі» зазначив, що вимога сплати зборів судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відтак посилання Апелянта на те, що відсутність на момент подання апеляційної скарги в Управління коштів на сплату судового збору є перешкодою для доступу у правосудді, є помилковим, оскільки, як вже було зазначено вище, обмежене фінансування суб'єкта владних повноважень не є підставою для звільнення від сплати судового збору.
Таким чином, оскільки заявлене клопотання про звільнення від сплати судового збору не містить доказів скрутного майнового стану особи та неможливості Відповідача забезпечити сплату судового збору у встановленому Законом розмірі, суд вважає за необхідне у його задоволенні відмовити.
Аналогічний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною, зокрема, в ухвалах від 08.09.2015 року у справі №21-5496а15, від 29.02.2016 року у справі №810/1495/15, від 01.03.2016 року у справі № 810/1674/15.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що Управлінням не було усунуто недоліки, викладені в ухвалі від 23.11.2016 року про залишення апеляційної скарги без руху.
Відповідно до ч. 3 ст. 189 КАС України до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього кодексу, застосовуються правила ст. 108 цього Кодексу.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 108 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.
Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне повернути апеляційну скаргу Апелянту.
Керуючись ст.ст. 108, 187, 189, 212 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
Апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії, - повернути особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. ст. 211, 212 КАС України.
Суддя Степанюк А.Г.