номер провадження справи 18/97/16
08.12.2016 Справа № 908/2763/16
за позовом публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» (69035, м.Запоріжжя, вул. Діагональна, 11)
до відповідача публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (69035, м.Запоріжжя, вул. Південне шосе, 72)
про стягнення 318338,94 грн. пені, 22762,20 грн. 3% річних
Суддя Носівець В.В.
Представники:
Позивача: ОСОБА_1, дов. № 18/164 від 30.12.2015 р.
Відповідача: ОСОБА_2, дов. № 20/171 від 04.01.2016 р.
Заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 318338,94 грн. пені за період з 23.03.2016 р. по 05.07.2016 р., 22762,20 грн. 3% річних за період з 23.03.2016 р. по 05.07.2016 р.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.10.2016 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2763/16, справі присвоєно номер провадження 18/97/16.
В судовому засіданні, відкритому 17.11.2016 р., оголошувалася перерва на 08.12.2016 р. Вступну та резолютивну частини рішення оголошено в судовому засіданні 08.12.2016 р.
Позивач підтримав вимоги з підстав, викладених в позові. В обґрунтування вимог вказував, що на виконання умов договору постачання № 11-16/14/90993/15, укладеного з відповідачем 21.12.2015 р., позивач в період з 08.02.2016 р. по 20.05.2016 р. поставив та передав у власність відповідача феросплави. Пунктом 3.3 договору встановлено, що ПуАТ «ЗМК «Запоріжсталь» проводить оплату поставленого товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з дати поставки. Відповідач оплатив отриману продукцію з порушенням передбаченого в договорі строку оплати. За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у відповідності до п. 7.6 договору до стягнення заявлено 318338,94 грн. пені. Відповідно до ст. 625 ЦК України позивач також просив стягнути 22762,20 грн. 3% річних.
Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав. У відзиві на позов вказав, що позивачем порушено умови договору щодо передачі відповідачеві повного пакету товаросупровідних документів. В даному випадку перебіг строку виконання грошового зобов'язання, який виник на підставі договору, повинен починатися з моменту отримання відповідачем документів, передбачених п. 3.7 договору. Оскільки у позивача не було можливості на здійснення оплати за поставлений товар у порядку та строк, встановлений договором, через несвоєчасність надання позивачем документів передбачених п. 3.7 договору, відповідач вважає нарахування пені та річних процентів безпідставним. Крім того, відповідач вважає, що розрахунок заявлених до стягнення коштів, виконаний позивачем, не відповідає приписам законодавства. Також відповідачем заявлено клопотання про відстрочку виконання рішення на 1 рік та про зменшення розміру пені на 50%.
Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд встановив:
Публічним акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» (позивач у справі, постачальник) та публічним акціонерним товариством «Запорізький металургійний завод «Запоріжсталь» (відповідач у справі, покупець) 21.12.2015 р. укладено договір постачання № 11-16/14/90993/15, за умовами якого протягом строку з 01 січня 2016 р. по 31 грудня 2016 р. постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити згідно п. 3.3 договору феросплави (товар), на умовах, в кількості та строки, вказані в специфікаціях до даного договору, які є його невід'ємними частинами.
Порядок розрахунків узгоджено п. 3.3 договору, яким передбачено, що покупець здійснює оплату товару, що поставляється, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 30 банківських днів від дати поставки товару.
Судом встановлено, що на виконання умов договору № 11-16/14/90993/15 від 21.12.2015 р. в період з 08.02.2016 р. по 20.05.2016 р. за видатковими накладними позивачем поставлено відповідачу товар, який прийнято останнім, про що свідчать підписи представників на накладних, які наявні в матеріалах справи.
У відповідності із ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом, на час розгляду справи відповідач повністю розрахувався з позивачем за поставлений товар, але з порушенням строків, передбачених п. 3.3 договору №11-16/14/90993/15, що підтверджується доданими платіжними документами.
Вимоги про стягнення пені в розмірі 318338 грн. 94 коп. за період з 23.03.2016 р. по 05.07.2016 р. позивач обґрунтовує п. 7.6 договору № 11-16/14/90993/15 від 21.12.2015 р., яким передбачено, що у разі порушення покупцем строків оплати за поставлений товар, передбачених п. 3.3 даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідний період за кожен день прострочення.
Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
За приписами частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Частиною шостою статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
З огляду на наведене судом встановлено підстави щодо стягнення пені за несвоєчасно виконане грошове зобов'язання.
Розрахунок заявленої до стягнення пені, здійснений позивачем, судом перевірено та визнано виконаним невірно через допущені арифметичні помилки при здійсненні розрахунку пені. Вцілому, позивачем вірно визначено період нарахування пені та кількість днів прострочення, крім періодів з 02.04.2016 р. по 04.04.2016 р. із суми в розмірі 479659,71 грн., з 12.05.2016 р. по 16.05.2016 р. із суми 1193574,76 грн. та з 26.05.2016 р. по 26.05.2016 р. із суми боргу 1175848,14 грн. Також не враховано кількість днів в 2016 високосному році. Судом здійснено перерахунок пені, відповідно до якого розмір пені складає 310263,46 грн. за період зазначений в розрахунку. Суд визнав вимоги про стягнення пені такими, що підлягають задоволенню частково в розмірі 310263,46 грн., в частині стягнення 8075,48 грн. пені відмовляється.
За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати отриманого товару позивач, посилаючись на приписи ст. 625 ЦК України, просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 22762,20 грн., нарахованих за період з 23.03.2016 р. по 05.07.2016 р.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу зазначеної норми законодавства вбачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Наданий позивачем розрахунок 3% річних суд визнав виконаним невірно через допущені помилки при визначенні кількості днів в році, а саме позивачем не враховано, що 2016 рік є високосним, а також при зазначенні періоду нарахування на суму 479659,74 грн. з 02.04.2016 р. по 04.04.2016 р. Згідно перерахунку річних процентів, виконаного за допомогою інформаційної системи “Законодавство”, судом встановлено, що розмір річних процентів складає 22576,92 грн. У зв'язку з цим позовні вимоги про стягнення 3% річних за вказаний позивачем період задовольняються в частині стягнення 22576,92 грн., в частині стягнення 185,28 грн. 3% річних у позові відмовляється.
Заперечення відповідача стосовно порушення позивачем умов договору щодо передачі повного пакету товаросупровідних документів суд визнав хибними та зазначає: сторони в розділі 4 договору № 11-16/14/90993/15 погодили, що приймання товару за кількістю здійснюється у відповідності до Інструкції П-6 «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої Постановою Держарбітражу при ОСОБА_3 СРСР від 15 червня 1965 р.
За вимогами п. 12 Інструкції П-6 приймання продукції по кількості проводиться по транспортним та супровідним документам відправника, і в разі відсутності товаросупровідних документів складається акт, в якому вказується які документи відсутні. Таким чином, не складення відповідачем за відповідними поставками згідно вимог Інструкції П-6 акту про відсутність товаросупровідних документів є підтвердженням надання позивачем відповідних документів. Відповідач не надав доказів на підтвердження обставин, про які зазначає та не довів факту порушення постачальником (позивачем по справі) строків передачі товаросупроводжувальних документів.
Відповідачем заявлено клопотання про зменшення суми пені на 50 % та надання відстрочки виконання рішення на 1 рік, яке обґрунтовано знаходженням у скрутному матеріальному становищі. Відповідач посилається на існування дебіторської заборгованості, яка складає 12061331821,05 грн., що підтверджується довідкою № 16/2069409 від 11.10.2016 р., та на значний розмір невідшкодованого державою ПДВ, який складає 289631284,77 грн. станом на квітень 2016 р., що підтверджується відповідними актами звірки з контролюючим органом.
Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість. При цьому, суд використовує таке своє право на власний розсуд та в залежності від обставин справи, правові норми не обмежують право суду на зменшення пені, розміром, вказаним у клопотанні про таке зменшення.
У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч.ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.
Враховуючи, що основний борг відповідачем сплачено та оплата здійснювалася з незначним простроченням від 1 до 13 днів, суд вважає за можливе скористатися наданим п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України правом та зменшити розмір пені на 50%, що складає 155131,73 грн. Суд зауважує, що штрафні санкції не є доходом, на який розраховують суб'єкти господарювання при укладанні договорів, не є компенсацією збитків позивача. При цьому, сплата річних процентів і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.
Відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Правовий аналіз названої статті свідчить, що вона не є імперативною та застосовується за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.
Оскільки законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами -виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити, що наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення не є тими виключними обставинами, які давали б підстави для відстрочення виконання судового рішення, оскільки по-перше, важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин, по-друге, термін відстрочки - 1 рік, не є обґрунтованим будь-якими певними обставинами, заявник не надав доказів на підтвердження доводів, що впродовж терміну відстрочки поліпшиться його господарська діяльність та фінансове становище.
Оцінивши вказані заявником обставини, суд не вважає їх винятковими, оскільки і позивач, і відповідач є суб'єктами господарської діяльності, тому невиконання зобов'язань в однаковій мірі впливає на матеріальний стан обох підприємств та може бути підставою для понесення ними збитків. Клопотання про відстрочку виконання рішення суду відхиляється.
Позовні вимоги задовольняються частково.
Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру правомірно заявлених вимог з урахуванням того, що у разі зменшення розміру неустойки на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (69035, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 72, ідентифікаційний код 00191230) на користь публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» (69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 11, ідентифікаційний код 00186542) 155131,73 грн. (сто п'ятдесят п'ять тисяч сто тридцять одна грн. 73 коп.) пені, 22576,92 грн. (двадцять дві тисячі п'ятсот сімдесят шість грн. 92 коп.) річних процентів, 4992,61 грн. (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто дві грн. 61 коп.) судового збору. Видати наказ.
3. В іншій частині позову відмовити.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 19 грудня 2016 р.
Суддя В.В.Носівець