Справа: № 363/5305/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Войнаренко Л.Ф. Суддя-доповідач: Губська О.А.
Іменем України
15 грудня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Губської О.А.
суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О.
за участю: секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Вишгородської районної державної адміністрації, треті особи - Садівницьке товариство "Глядин", Обслуговуючий кооператив садове товариство "Глядин-2010", Управління Держземагенства у Вишгородському районі Київської області про визнання неправомірними та скасування пунктів розпоряджень,
Позивач звернувся до суду з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації, треті особи - Садівницьке товариство "Глядин", Обслуговуючий кооператив садове товариство "Глядин-2010", Управління Держземагенства у Вишгородському районі Київської області, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (т.1 а.с.122-129), а також заяви про відкликання позову у частині вимог (т.2 а.с. 50-51), яку задоволено ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року (т. 2 а.с. 52), просив суд:
визнати неправомірним та скасувати п.4 розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області №450 від 20 липня 2004 року яким «Затверджено матеріали технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на землю підставним членам садівницького товариства «Глядин»;
визнати неправомірним та скасувати п.5 розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області №450 від 20 липня 2004 року щодо передачі безкоштовно у приватну власність земельні ділянки підставним членам садівницького товариства «Глядин» для ведення садівництва згідно з додатком;
визнати неправомірним та скасувати п.6 розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області №450 від 20 липня 2004 року, щодо передачі безкоштовно у власність земельні ділянки підставним членам садівницького товариства «Глядин» згідно із списками (IV-VII черга) на території Хотянівської та Лебедівської сільських рад;
визнати неправомірним та скасувати п.7 розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області №450 від 20 липня 2004 року, щодо доручення відділу №11 Київської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при держкомземі України» виготовити підставним членам садівницького товариства «Глядин» державні акти на право власності на земельні ділянки;
визнати неправомірним та скасувати п.8 розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області №450 від 20 липня 2004 року, щодо зобов'язання землевпорядній службі внести відповідні зміни в земельно облікову документацію.
Закриваючи провадження у адміністративній справі ухвалою від 26 жовтня 2016 року, Вишгородський районний суд Київської області мотивував своє рішення тим, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передання відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Поряд із цим, суд звернув увагу на те, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року закрито провадження в аналогічному спорі між тими ж самими сторонами.
Перевіривши обґрунтованість висновків суду першої інстанції, з урахуванням доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
За частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справі, що розглядається, суди всіх інстанцій під час розгляду спору виходили з того, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Наразі, позивач, звертаючись із позовом до Вишгородської районної державної адміністрації просив суд, в остаточній редакції своїх вимог, визнати неправомірними та скасувати пункти 4-8 розпорядження відповідача від 20.07.2004 № 450 «Про передачу у приватну власність земельної ділянки під розширення садівницького товариства «Глядин».
Так, оскаржуваними пунктами зазначеного розпорядження, відповідач вирішив:
затвердити матеріали технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на землю членам садівницького товариства "Глядин";
передати безкоштовно у приватну власність земельні ділянки членам садівницького товариства "Глядин" для ведення садівництва згідно з додатком;
TOB "Земельний кадастр" виготовити державні акти на право приватної власності на землю членам садівницького товариства "Глядин";
землевпорядній службі внести відповідні зміни в земельно-облікову документацію;
районному відділу земельних ресурсів забезпечити зберігання проекту відведення земельної ділянки та технічної документації по виготовленню державних актів приватної власності.
Отже, у даній справі, спір стосується не стільки правомірності Спірного рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки під розширення садівницького товариства «Глядин», скільки фактичного набуття права власності на земельну ділянку третіми особами та володіння нею, яка, на думку позивача, передана їм у власність з порушенням установленого порядку, що унеможливлює визнання їх користувачами цієї землі.
З наведеного випливає, що спір, предмет якого охоплює перегляд рішення суб'єкта владних повноважень, яким у цій справі є Райдержадміністрація, стосується відносин щодо спільної власності третіх осіб на спірну земельну ділянку і з посиланням на певні конкретні обставини вказує на його належність до тих спірних правовідносин, які вирішуються за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, даний спір підлягає розгляду саме за правилами цивільного судочинства.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 1 червня 2016 року (справа №569/23686/13а).
В силу положень ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з ч. 2 цієї статті якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Зважаючи на те, що вирішуваний спір не є публічно-правовим, натомість його належить розглядати у порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та дотриманні норм процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 160, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Вишгородської районної державної адміністрації, треті особи - Садівницьке товариство "Глядин", Обслуговуючий кооператив садове товариство "Глядин-2010", Управління Держземагенства у Вишгородському районі Київської області про визнання неправомірними та скасування пунктів розпоряджень - залишити без задоволення, а ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяО.А. Губська
СуддяА.Б. Парінов
СуддяО.О. Беспалов
Повний текст ухвали виготовлено 15.12.2016
Головуючий суддя Губська О.А.
Судді: Беспалов О.О.
Парінов А.Б.