14 грудня 2016 рокусправа № 804/285/16
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.
суддів: Панченко О.М. Чередниченка В.Є.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року по справі за позовом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про стягнення витрат, -
встановив:
Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ (далі - позивач) звернувся з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якому просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати, пов'язані з його утриманням у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ у сумі 36 648,05 грн. та судовий збір у розмірі 1 218,00 грн.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про стягнення витрат - задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (р/р 31250202117468 в ГУДКСУ у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ, МФО 805012, ЄДРПОУ 08571446, банк одержувача ДКСУ м. Київ, МФО 820172) витрати, пов'язані з його утриманням у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ, у сумі 36648,00 грн. (тридцять шість тисяч шістсот сорок вісім гривень 00 коп.) та судовий збір у розмірі 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять грн. 00 коп.).
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити частково, зменшити суму витрат на його утримання до 28398,41 грн., враховуючи, що за направленням ним було відпрацьовано два роки та чотири місяці просить переглянути та призначити до виплати суму рівно пропорційно не відпрацьованому часу, а саме за невідпрацьованих шість місяців календарного року, яка складає 4733 грн.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно наказу № 46ос від 05.08.2009 р. ОСОБА_1 був прийнятий на службу до органів внутрішніх справ України та зарахований курсантом на денну форму навчання за державним замовленням до ДДУВС, йому було присвоєно перше спеціальне звання “рядовий міліції”.
Згідно з наказом від 30.05.2013 року № 195 відповідач успішно закінчив ДДУВС, отримав диплом фахівця та був направлений до ОВС.
Згідно з наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 01.06.2013 року № 118ос відповідач призначений дільничним інспектором міліції сектора дільничних інспекторів міліції Жовтневого районного відділу Дніпропетровського міського управління.
Згідно з наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 13.10.2015 року № 448ос відповідач був звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України за п.64 “ж” (за власним бажанням) відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Тобто, після закінчення Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ відповідачем не виконано вимоги, визначені п. 2.3.5 Договору, що спричиняє настання наслідків у вигляді необхідності відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, згідно п. 2.3.6 Договору.
Згідно довідки-розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 у ДДУВС за 2009-2013 р.р., їх вартість складає 36 648 грн.
Стягнення вказаних сум з відповідача і було предметом судового розгляду.
Задовольняючи позовні вимоги ДДУВС, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на те, що відповідача звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням останній, у відповідності до приписів чинного законодавства, має відшкодувати витрати на його утримання за період навчання у позивача.
Однак, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він зроблений без врахування наступного.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тобто, вказана норма права передбачає два критерії для відмежування справ адміністративної юрисдикції від справ іншої юрисдикції і це є: суб'єктний та предметний склад.
Суб'єктний склад учасників включає осіб, наділених владними управлінськими функціями.
Предметний склад обумовлений тим, що справа адміністративної юрисдикції повинна містити в собі публічно-правовий спір.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є те, що вона повинна містити ознаки публічно-правового спору.
Враховуючи те, що між сторонами у справі укладено договір на підготовку фахівця у навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, який є цивільно-правовим договором (а.с.10), то вимоги про стягнення витрат за цим договором повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства за правилами встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Проте, зазначені обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції, хоча вони мають істотне значення для вирішення питання щодо можливості розгляду справи за правилами, встановленими Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи те, що компетентним судом для вирішення вказаних правовідносин є суд цивільної юрисдикції, розгляд справи судом першої інстанції на підставі норм Кодексу адміністративного судочинства України суперечить статті 17 цього Кодексу, якою визначені межі компетенції адміністративних судів.
Таким чином, даний спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції і повинен вирішуватись у порядку цивільного судочинства.
Вказана правова позиція викладена і в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 23.02.2016 року (справа № К/800/51802/15), від 09.09.2016 року (справа № К/800/24028/16).
Згідно з частиною 1 статті 203 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись пунктом 4 частини 1 статті 198, п.1 ч.1 ст. 157, ст. 203, статтями 205, 206 КАС України, суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року у справі № 804/285/16 - скасувати.
Провадження у справі № 804/285/16 закрити.
Роз'яснити позивачу про можливість звернення за захистом своїх прав в порядку цивільного судочинства.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: С.М. Іванов
Суддя: О.М. Панченко
Суддя: В.Є. Чередниченко