"06" грудня 2016 р. м. Київ К/9991/73189/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Заїки М.М.,
суддів Загороднього А.Ф.,
Кобилянського М.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової адміністрації у місті Києві про зобов'язання надати частину невикористаної чергової відпустки,
встановила:
У серпні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової адміністрації у м. Києві (далі - ДПА у м. Києві), в якому просив визнати протиправною відмову відповідача у наданні позивачу частини невикористаної щорічної відпустки за 2010 рік та зобов'язати ДПА у м. Києві надати невикористану частину щорічної відпустки за 2010 рік та виплати матеріальну допомогу на оздоровлення.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року, позов задоволено.
Зобов'язано ДПА у м. Києві надати підполковнику податкової міліції ОСОБА_2 невикористану щорічну відпустку за 2010 рік, а саме 23 дні та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення.
У грудні 2011 року ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішенні у справі про стягнення ДПА у м. Києві на користь позивача 40000 грн на відшкодування витрат на правову допомогу та 3,40 грн державного мита.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року, у задоволені заяви позивача відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення постанови судом першої інстанції, далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно частин першої та третьої статті 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.
Відповідно до частини першої статті 94 зазначеного Кодексу якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Пунктом 4 частини першої статті 163 КАС України визначено, що постанова складається, зокрема, з резолютивної частини, в якій зазначаються висновки суду про задоволення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні повністю чи частково; висновки суду по суті вимог; розподілу судових витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення; строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження.
Згідно частини першої статті 168 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Пунктом 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» визначено, що за правилами статті 168 КАС України суд може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу лише у випадках, передбачених частиною першою статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таке судове рішення він ухвалює в тому провадженні (письмовому, скороченому розгляді справи в судовому засіданні тощо), в якому й ухвалювалось основне судове рішення. Питання про ухвалення додаткового судового рішення може бути заявлено до закінчення строку на виконання судового рішення.
Додатковими судовими рішеннями є додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові постанови (ухвали) можуть прийматися (постановлятися), якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.
З аналізу зазначених норм КАС України вбачається, що суд першої інстанції після отримання заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення повинен був ухвалити додаткову постанову, якою вирішити питання про розподілу судових витрат та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За правилами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової адміністрації у місті Києві про зобов'язання надати частину невикористаної чергової відпустки направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя Заїка М.М.
судді: Загородній А.Ф.
Кобилянський М.Г.