14 грудня 2016 року м. Київ К/800/6552/16
Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Веденяпіна О.А., Приходько І.В.,
за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,
представника позивача Титаренка Т.А.,
представника відповідача Перепелюка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2016
у справі № 826/20814/15
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК Інжиніринг» (далі - позивач, ТОВ «ТРК Інжиніринг»)
до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ТОВ «ТРК Інжиніринг» звернулось у вересні 2015 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.08.2015 № 0003902204 та № 0003892204.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2015 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2016 постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2015 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Позивач в запереченнях на касаційну скаргу позивача просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як законне та обґрунтоване.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні та сплаті податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.08.2013 по 30.06.2015, результати якої оформлено актом від 13.08.2015 № 41/26-55-15-02/14307357, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог, зокрема: п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 2 407 069,00 грн.; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 841 881,00 грн.
На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.08.2015: № 0003902204, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 052 351,00 грн., у тому числі: 841 881,00 грн. - основний платіж, 210 470,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0003892204, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3 008 836,00 грн., у тому числі: 2 407 069,00 грн. - основний платіж, 601 767,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано суду всіх достатніх доказів на підтвердження реального надання послуг та не доведено наявність ділової мети та економічної доцільності здійснення правочинів.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі, оскільки матеріалами справи підтверджується факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених договорами позивача з його контрагентами, що підтверджується належними первинними документами.
Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.
Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За правилами п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.
Згідно п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.
Приписами п. 201.7, п. 201.8, п. 201.10 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, формування податкового кредиту є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності. Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.
За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «ТРК Інжиніринг» (замовник) та його контрагентами (підрядники): ТОВ «Праймстрой», ТОВ «Гранитбуд», ТОВ «Білдекобуд», ТОВ «Інтерсептор» укладено договори підряду: від 26.06.2015 № П.260115/1, від 04.12.2014 № П.041214-1, від 29.10.2014 № П.291014-1, від 05.11.2014 № П.051114-1, від 14.11.2014 № П.141114-1, від 21.11.2014 № П.211114-1, від 05.12.2014 № П.051214-1, від 15.12.2014 № П.151214-1; від 27.08.2014 № Г.27.0814-1, від 12.09.2014 № Г.120914-1, від 22.09.2014 № Г.220914-1, від 13.10.2014 № Г.131014-1, від 21.10.2014 № Г.211014-1, від 04.12.2014 № Г.04.1214-1, від 10.11.2014 № Г.101114-1, від 24.11.2014 № Г.241114-1; від 22.06.2014 № Б.220614-1, від 10.08.2015 № Б.100814-1, від 10.09.2014 № Б.100914-1; від 01.08.2014 № ІС010714-1, від 07.07.2014 № ІС070714-1, від 04.07.2014 № ІС0400714-1, від 01.07.2014 № ІС010714-1, від 19.06.2014 № ІС190614-1, від 20.05.2014 № ІС20054-1, від 14.01.2014 № ІС140115-1, від 12.01.2015 № ІС120115-1, від 06.01.2015 № ІС060115-1, відповідно до яких у порядку та на умовах, визначених договорами, відповідно до чинного законодавства підрядник зобов'язується власними або залученими силами виконати ремонтні роботи на об'єктах визначених договорами, а замовник зобов'язується прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх у відповідності до умов договорів.
Фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними, актами приймання-передачі виконаних робіт, кошторисами на виконання робіт, тощо.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено реальні зміни майнового стану позивача за спірними господарськими операціями.
Зокрема, судом апеляційної інстанції встановлено, що з наданих позивачем копій кошторисів та актів виконаних робіт вбачається перелік цих робіт та їх ціна. У графі «назва матеріалів та обладнання» кожного кошторису визначено перелік матеріалів, що використовувались під час здійснення підрядних робіт, а у графі «вартість матеріалів» визначено «одиницю виміру, кількість, вартість за одиницю. Разом з тим, умови договорів передбачають, що у разі необхідності замовник має право надавати підряднику матеріальні ресурси, необхідні для виконання робіт. У разі постачання матеріалів замовником (тобто TOB «ТРК Інжиніринг») про це зазначено безпосередньо біля назви матеріалів та у графі 5 вказано « 0». У разі постачання матеріалів підрядником, про це відповідно зазначалось у графах 4 та 5.
Також, судом апеляційної інстанції зазначено, що з пояснень представника позивача, наданих під час судового засідання, вбачається, що більша частина матеріалів була надана замовником (TOB «ТРК Інжиніринг»), а та частина матеріалів, що постачалась підрядником була вказана в акті виконаних робіт, що були підписані сторонами. Тобто, поставка матеріалів, що супроводжується в якості використання під час здійснення ремонтних робіт зазначалась в актах виконаних робіт.
Щодо документів, які підтверджують якість матеріалів, то судом апеляційної інстанції встановлено, що вказані документи згідно з п. 3.3 надаються лише у разі необхідності. Із кошторисів вбачається, що підрядником постачались матеріали, які не потребували підтвердження сертифікатами якості (такі як, кріплення, труби, мішки, пластини на розетки). Разом з тим, згідно п. 4.1.10 Договору «з метою оперативного вирішення питань, що виникають у процесі виконання робіт підрядник призначає повноважного представника на території виконання робіт для здійснення контролю за виконанням договірних зобов'язань та письмово повідомляє про таку особу замовника». Тобто, вказаним пунктом передбачено призначення уповноваженого представника підрядника лише у разі оперативного вирішення питань, якщо такі виникають під час здійснення ремонтно-оздоблювальних робіт.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем було надано відповідні пояснення щодо контролю (нагляду) за виконанням будівельно-монтажних (ремонтних) робіт. Так, відповідно до п. 2 Порядку здійснення технічного нагляду під час будівництва об'єкта архітектури, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 № 903 технічний нагляд забезпечує замовник (забудовник) протягом усього періоду будівництва об'єкта. Тобто, технічний нагляд за виконанням робіт на об'єктах здійснювався безпосередньо позивачем, оскільки саме він відповідальний за виконання робіт перед замовниками - TOB «БЦ Брест Литовський», TOB «ТРК Інвест, TOB «Югтранс-Темінал» тощо.
Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що матеріалами справи підтверджується факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених договорами позивача з його контрагентами, що підтверджується належними первинними документами. Натомість, відповідачем не доведено, у відповідності до вимог ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, а ні обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, а ні правомірності та обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2016 у справі № 826/20814/15 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова
Судді: О.А. Веденяпін
І.В. Приходько