"14" грудня 2016 р. м. Київ К/800/12771/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Заїки М.М.,
суддів Загороднього А.Ф.,
Іваненко Я.Л.,
за участю секретаря Музички Н.В., представників Міністерства аграрної політики та продовольства України Коваленко Н.П. та Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві Шамсетдінова М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним висновку, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановила:
У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві) Міністерства аграрної політики та продовольства України, в якому просила визнати протиправним та скасувати висновок ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 21 серпня 2015 року № 3252/9/26-50-17-03-23 про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VІІ «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682-VІІ), в частині невідповідності вартості майна, вказаного позивачем у Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік (далі - Декларація), набутого за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону № 1682-VІІ доходам, отриманих із законних джерел; визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 28 вересня 2015 року №731-к «Про звільнення ОСОБА_4»; поновити позивача на посаді головного спеціаліста відділу використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, удосконалення земельних відносин Департаменту землеробства та технічної політики в АПК з 28 вересня 2015 року; стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 вересня 2015 року по дату прийняття рішення у справі.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 07 листопада 2006 року працювала у Міністерстві аграрної політики та продовольства України, а з 24 березня 2015 року займала посаду головного спеціаліста відділу використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, удосконалення земельних відносин Департаменту землеробства та технічної політики в АПК.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 28 вересня 2015 року №731-к «Про звільнення ОСОБА_4» 28 вересня 2015 року позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, удосконалення земельних відносин Департаменту землеробства та технічної політики в АПК з підстав, передбачених Законом № 1682-VІІ, пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України із застосуванням заборон передбачених частиною 3 статті 1 Закону № 1682-VІІ.
Вказаний наказ прийнято на підставі Висновку ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 21 серпня 2015 року №3252/9/26-50-17-03-23 про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону № 1682-VІІ.
Згідно зазначеного висновку, ОСОБА_4 у Декларації вказано достовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав), набутого нею за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 Закону № 1682-VІІ, які відповідають наявній податковій інформації про майно (майнові права) позивача.
Водночас, перевіркою встановлено, що вартість майна (майнових прав), вказаного ОСОБА_4 у Декларації, набутого нею за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 Закону № 1682-VІІ, не відповідає наявній податковій інформації про доходи, отримані позивачем із законних джерел.
Не погоджуючись із висновком ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві та наказом про її звільнення, ОСОБА_4 звернулась до суду з даним позовом.
Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що підстави для скасування висновку ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 21 серпня 2015 року № 3252/9/26-50-17-03-23 про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону № 1682-VІІ в частині невідповідності вартості майна, вказаного ОСОБА_4 у Декларації, набутого за час перебування на посадах визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону № 1682-VІІ, доходам, отриманих із законних джерел відсутні, а отже і підстав для скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на посаді не має.
Колегія суддів касаційної інстанції висновки судів попередніх інстанцій про обґрунтованість та правомірність, прийнятого відповідачем висновку на підставі, якого був прийнятий наказ про звільнення позивача вважає передчасними, оскільки судами при розгляді справи не взято до уваги наступного.
Так, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві 21 серпня 2015 року прийнято Висновок №3252/9/26-50-17-03-23 про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону № 1682-VІІ, ОСОБА_4, в якому зазначено, що вартість майна, набутого позивачем за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини 10 частини першої статті 2 Закону № 1682-VІІ, не відповідає наявній податковій інформації про доходи отримані із законних джерел.
А саме: у позиції 23 Розділу III Декларації позивачем вказано відомості про наявність земельної ділянки за адресою: Київська область, Бородянський район, Микулицька сільська рада, загальною площею 0,1195 га, яка відповідно до договору купівлі - продажу від 04 липня 2013 була придбана за 50907 грн;
у позиції 25 Розділу III ОСОБА_4 вказано відомості про наявність квартири за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 62,1 кв.м., яка відповідно до умов Договору купівлі-продажу від 21 листопада 2012 року була придбана за 1366280,12 грн;
у позиції 35 Розділу IV позивачем вказано відомості про наявність транспортного засобу, марки Toyota Auris, 2009 року випуску, вартість якого відповідно до Договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2010 року становить 152000 грн.
Також у висновку зазначено, що за наявною податковою інформацією ОСОБА_4 отримано доходи із законних джерел за період 1998-2013 рік у сумі 393927,66 грн.
Позивач у письмових поясненнях щодо майна зазначеного в декларації вказувала, що джерелами коштів на придбання земельної ділянки, квартири, автомобіля були власні заощадження та фінансова допомога родини.
Відповідачем вказані пояснення при прийнятті оскаржуваного висновку не були перевірені.
ОСОБА_4 в обґрунтування позову зазначала, що майно набуте нею за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 Закону № 1682-VІІ придбане за власні заощадження та за кошти сестри ОСОБА_6, батьків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також за рахунок отриманої позики у двоюрідного брата ОСОБА_9
Судами вказані доводи позивача не були взяті до уваги з посиланням на статті 1046, 1047 Цивільного кодексу України згідно яких у разі позики коштів повинен бути укладено письмовий договір, або представлена розписка із зазначенням суми позики.
При цьому, судами не зазначено норми законів, якими передбачено обов'язкове укладення договору позики між родичами.
Крім того, ОСОБА_4 в обґрунтування позову посилалась на те, що відповідно до Договору купівлі-продажу від 21 листопада 2012 року, нею за рахунок власних коштів та коштів її родини з розстроченням платежу була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 травня 2015 року індексний номер 37900460, державна реєстрація права власності на вказану квартиру була проведена 22 травня 2015 року. Тобто, на думку позивача право власності на вказану квартиру виникло саме 22 травня 2015 року, а отже вказана квартира не могла бути об'єктом перевірки відповідачем майна позивача за 2014 рік.
Судами попередніх інстанцій вказані доводи позивача не перевірено, не спростовано та не надано належної оцінки.
Також судами не було перевірено доводи позивача про те, що відповідач, приймаючи оскаржуваний висновок на підставі якого було прийнято наказ про звільнення, безпідставно зазначив про її фінансову неспроможність, зазначивши про те, що нею за період з 1998-2013 рік отримано доходи із законних джерел у сумі 393927,66 грн. при тому, що вартість автомобіля склала 152000 грн, а земельної ділянки - 50907 грн. Крім того, ОСОБА_4 вказала, що загальна сума сукупного доходу за 2014 рік склала 66954,82 грн. однак, відповідач вказаний дохід за 2014 рік при виданні висновку не врахував.
Статтею 159 Кодексу адміністративного суду України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За правилами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним висновку, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя Заїка М.М.
судді: Загородній А.Ф.
Іваненко Я.Л.