Справа № 22-ц/793/2749/16Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 27 ОСОБА_1
Доповідач в апеляційній інстанції
ОСОБА_2
14 грудня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоОСОБА_2
суддівОСОБА_3, ОСОБА_4
при секретаріОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_6 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 жовтня 2016 року у цивільній справі за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_6 про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки і договорів поруки,
26.08.2015 уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_6 звернувся до суду з первісним позовом, яким просила стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 солідарно на свою користь заборгованість за договором кредиту від 22.08.2007 на загальну суму 17850,93 доларів США та пеню за відповідним договором в сумі 4204,91 грн.
В обґрунтування вказано на те, що 22.08.2007 між ВАТ «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є ПАТ «Комерційний банк «Надра», як банком, та ОСОБА_7, як позичальником, укладено кредитний договір №70п/08/2007-840, згідно умов якого позичальник отримав кредит у сумі 23000,00 доларів США під 14,49% річних із щомісячною платою за управління кредитом із розрахунку 0,1% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом, в сумі мінімально необхідного платежу 336,35 доларів США до 20 числа кожного місяця, з кінцевим терміном повернення до 20.08.2022. Крім того, відповідно до п.3.3.3 кредитного договору в разі прострочення позичальником строку сплати мінімально необхідного платежу, а також у випадку прострочення строку виконання зобов'язань, сплати всіх нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій позичальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості за кожен день прострочення.
Також 22.08.2007 між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_8, ОСОБА_9, як поручителями, укладено договори поруки, згідно яких поручителі поручились перед банком за належне виконання ОСОБА_7 умов кредитного договору.
Станом на 06.08.2015 заборгованість позичальника перед банком становить 17850,93 доларів США з яких - 16307,71 доларів США заборгованості за кредитом, 1425,50 доларів США заборгованість за відсотками, 117,72 доларів США заборгованість по сплаті за управління кредитом та 4204,91 грн. пеня за порушення строків сплати кредиту, що й стало фактичними підставами для звернення банку до суду із даним позовом про стягнення кредитної заборгованості в солідарному порядку з позичальника та поручителів.
У свою чергу ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 28.04.2016 звернулися до суду із зустрічним позовом до ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_6, яким просили суд визнати кредитний договір №70п/08/2007-840 від 22.08.2007, укладений між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_7, два договори поруки, укладені 22.08.2007 між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_8 та між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_9, а також договір іпотеки №70п/08/2007-840/і, укладений 22.08.2007 між сторонами у справі, - недійсними.
В обґрунтування вказали на те, що 22.08.2007 між ОСОБА_7, як позичальником, та ВАТ КБ «Надра», як банком, укладено спірний кредитний договір, згідно умов якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 23 000,00 доларів США на строк до 20.08.2022 із сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14,49% річних.
Того ж дня між ОСОБА_8, ОСОБА_9, як поручителями, та ВАТ КБ «Надра», як банком, укладено договори поруки №70п/08/2007-840/п1 та №70п/08/2007-840/п2, згідно яких поручителі поручилися перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань по вказаному кредитному договору.
Також в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 22.08.2007 між банком, як іпотекодержателем, та ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9, як іпотекодавцями, укладено договір іпотеки №70п/08/2007-840/і, згідно якого в іпотеку передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.
Позивачі за зустрічним позовом вважають, що вищевказаний кредитний договір укладено з порушенням вимог діючого законодавства України. Зокрема, кредитодавець всупереч вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», Постанови НБУ №168 від 10.07.2007 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» не виконав свого обов'язку повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Таким чином банк замовчав важливу інформацію про умови кредитування та свідомо ввів позивачів за зустрічним позовом в оману щодо істотної умови договору - його ціни. Також в кредитному договорі відсутній графік платежів. Під час укладення договору позивач не міг оцінити його реальну вартість. Сплачуючи кошти в повернення кредиту, позивач позбавлений можливості контролювати, яким чином банк розподіляє їх на тіло та відсотки, не знає, скільки ще коштів йому потрібно сплатити.
Зазначили, що банк вдався до обману при визначенні розміру щомісячного ануїтентного платежу в сумі 336,35 доларів США. За підрахунками позивачів розмір щомісячного платежу відповідно до базових умов кредитування, вказаних в договорі, повинен становити 292,73 доларів США. Таким чином, банк щомісячно вимагає від ОСОБА_7 сплатити зайвих 43,62 доларів США.
Крім того, зазначали, що в супереч вимог п. 3.8 постанови НБУ №168 від 10.07.2007 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банком під час надання ОСОБА_7 кредиту в іноземній валюті не було виконано обов'язку: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.
Враховуючи наведене, із посиланням на вимоги ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 230 ЦК України, а також ЗУ «Про захист прав споживачів» просили визнати кредитний договір та похідні від нього договори поруки та іпотеки недійсними.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24.10.2016 у задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов - задоволено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_6 подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи та на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог первісного позову та відмову у задоволенні позовних вимог зустрічного позову. В обґрунтування вказує на те, що ЗУ «Про захист прав споживачів» не містить п.2 ч.1 ст.11 у редакції, вказаній судом; спірний кредитний договір сторони укладали належним чином ознайомившись із його змістом, позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо його умов та до січня 2015 року виконував його умови; суд не перевірив можливість визнати недійсним спірний кредитний договір лише у певній частині; судом не зазначено яким саме чином спірний кредитний договір суперечить вимогам законодавства; позивачами за зустрічним позовом не обґрунтовано у чому саме полягає порушення їх прав у результаті укладення спірного кредитного договору, адже суму кредиту позичальник отримав у своє розпорядження; у даному випадку формальне порушення законодавства не є підставою для задоволення відповідних позовних вимог, що зазначено у правовому висновку ВСУ від 25.12.2013 у справі №6-94цс13; як вказано у правовому висновку ВСУ від 12.09.2012 у справі №6-80цс12 несправедливим є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав та мотивів.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову про стягнення кредитної заборгованості та задовольняючи зустрічний позов про визнання правочинів недійсними, суд першої інстанції виходив із того, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача, а також не відповідають вимогам п.2 ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Однак повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може, виходячи з наступного.
При розгляді справи встановлено, що 22.08.2007 між ВАТ «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є ПАТ «Комерційний банк «Надра», як банком, та ОСОБА_7, як позичальником, укладено кредитний договір №70п/08/2007-840, згідно якого позичальник отримав у банку кредит на споживчі цілі у сумі 23000,00 доларів США під 14,49% річних із щомісячною платою за управління кредитом із розрахунку 0,1% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом, в сумі мінімально необхідного платежу 336,35 доларів США до 20 числа кожного місяця, з кінцевим терміном повернення - 20.08.2022 (п.п.1.1, 1.2, 1.3 та 1.4 кредитного договору).
Також 22.08.2007 між ОСОБА_8, ОСОБА_9, як поручителями, та ВАТ КБ «Надра», як банком, укладено договори поруки №70п/08/2007-840/п1 та №70п/08/2007-840/п2, згідно яких поручителі поручилися перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору (розділ 1 договорів поруки)
У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним вище кредитним договором, 22.08.2007 між банком, як іпотекодержателем, та ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9, як іпотекодавцями, укладено договір іпотеки №70п/08/2007-840/і, згідно якого в іпотеку передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.
Позичальник згідно заяви на видачу готівки №149 від 22.08.2007 отримав у банку 23000,00 доларів США на підставі кредитного договору від 22.08.2007.
У послідуючому протягом 2007-2015 років позичальник сплачував банку платежі по кредитному договору усього на суму 30268,79 доларів США.
Указані фактичні обставини сторонами у справі не оспорюються.
Так як позовні вимоги банку про стягнення кредитної заборгованості з позичальника та поручителя ґрунтуються на положеннях правочинів, які оспорюються у зустрічному позову, колегія суддів вважає за необхідне спочатку вирішити питання про відповідність цих правочинів вимогам законодавства.
Згідно рішення Конституційного Суду України №15-рп/2011 від 10.11.2011 дія ЗУ «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і при виконанні такого договору.
З цих підстав до правовідносин, наявних між сторонами справи, мають застосовуватися положення ЗУ «Про захист прав споживачів», так як спірний кредитний договір є договором споживчого кредиту.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Далі, згідно п.3.4 Правил, Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.
Відповідно до правового висновку ВСУ від 16.11.2016 у справі №6-1746цс16, який в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для судів України, положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.
Далі, за правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Таким чином, колегія суддів вважає, що положення кредитного договору №70п/08/2007-840 від 22.08.2007, укладеного між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_7, закріплені в п.1.3.2 щодо плати позичальника за управління кредитом є несправедливим, адже банком не вказано, що саме являється «управлінням кредитом» та яким чином це покликане забезпечити реалізацію прав позичальника у кредитних правовідносинах, які саме послуги банком надаються позичальнику за цю плату.
Одночасно колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що усі умови оспорюваного кредитного договору є несправедливим, адже саме по собі ненадання позичальнику даних щодо сукупної вартості кредиту та графіка проведення платежів за цим договором за наявності детального розрахунку величини та строків усіх платежів по кредиту в розділі 3 кредитного договору та в розділі 5 кредитного договору щодо відповідальності, зокрема, позичальника за прострочення сплати кредитних платежів, не може свідчити про несправедливість вказаного правочину в цілому.
У даній справі судом встановлено, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; боржник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував усі його умови. При цьому, позивачами за зустрічним позовом не наведено доказів щодо введення ОСОБА_7 в оману під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням він мав можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписав, що не заперечується сторонами по справі, йому було надано інформацію щодо реальної процентної ставки по договору та роз'яснено умови кредитування, з якими боржник ознайомився і погодився , уклавши відповідний договір.
Колегія також суддів враховує і те, що позичальник тривалий час виконував свої зобов'язання по кредитному договору та поставив перед судом питання про визнання його недійсним з вищевказаних підстав лише після звернення банку до суду із позовом про стягнення кредитної заборгованості.
Позивачі за зустрічним позовом обґрунтовують свої вимоги щодо несправедливості умов кредитного договору, зокрема і тим, що визначений умовами договору ануїтентний платіж у 336,35 доларів США порушує права боржника, оскільки є завищеним та приховує отримання банком неправомірним прибутків. За розрахунками позивачів, у випадку щомісячної сплати боржником протягом 180 місяців платежів у розмірі 336,35 доларів США загальна сума виплат по кредиту становила б 6- 543 долари США, а у разі сплати кредиту виходячи з розрахунку 14,49 % річних, згідно до умов договору, то боржник мав би сплатити банку кошти в рахунок погашення кредиту на загальну суму 50 713,72 долари США. Виходячи з цього, просили суд визнати договір кредиту, відповідно і договори поруки та іпотеки недійсними
За змістом ст. 217 ЦК України та ч.5 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» окреме положення правочину може бути визнано недійсним, якщо воно не зумовлює зміну інших положень цього правочину.
Умовами оспорюваного кредитного договору передбачено конкретну суму кредиту - 23 000 доларів США, розмір відсотків, які ОСОБА_7 зобов'язався сплачувати за користування кредитними коштами - 14,49% річних, строк дії договору -до 20.08.2022 року, таким чином визнаючи, що вирахуваний і встановлений банком розмір ануїтентного платежу є таким, що не відповідає вищезазначеним умовам кредитного договору, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що це тягне за собою зміну інших положень договору щодо розміру процентів за користування кредитом, відповідно, недійсність усього кредитного договору, при цьому, у боржника є право ставити перед банком питання про перерахунок його заборгованості по сплаті кредиту та сторонам додатково домовитися про інший порядок сплати коштів на погашення кредиту.
Дійсно, з матеріалів даної справи вбачається і сторонами не заперечується той факт, що банком при укладенні спірного договору кредиту не було складено та надано відповідачу окремий графік погашення кредиту з зазначенням загальної вартості кредиту, однак колегія вважає що за таких обставин кредитний договір не може бути визнаний недійним в ццілому.
З цих підстав колегія суддів вважає, що позовні вимоги за зустрічним позовом щодо визнання кредитного договору недійсним підлягають частковому задоволенню з вищенаведених підстав, відповідно в задоволенні зустрічного позову в частині визнання договорів поруки та іпотеки, якими забезпечено виконання зобов'язань за цим кредитним договором, слід відмовити за недоведеністю.
Вирішуючи первісні позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; ч.2 ст.1054 та ч.2 ст.1050 ЦК України - наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Відповідно до положень ст.ст.525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання є недопустимою.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Далі, згідно ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Крім того, п.1.3.1 кредитного договору - відсотки за користування кредитом встановлено у розмірі 14,49% річних в доларах США; п.1.4 кредитного договору - кредитні кошти надано у строк до 20.08.2022; п.3.3.3 кредитного договору - позичальник вносить черговий мінімальний місячний платіж щомісячно до 20 числа поточного місяця.
Встановлюючи суму заборгованості по кредиту, суд частково погоджується з розрахунком боргу, наданим суду відповідачем ОСОБА_7, розрахунок якого проведено, виходячи з вищевказаних умов кредитного договору (а.с.143-147), за виключенням плати за управління кредитом.
Одночасно колегія суддів не погоджується з розрахунками банку щодо величини заборгованості по тілу кредиту та відсотків за користування кредитним коштами, оскільки при їх обрахунку включено комісію (плату) за управління кредитом, умови кредитного договору щодо якої визнано недійсними та проведено зарахування сплачених боржником коштів на погашення кредиту, виходячи з порядку, який передбачав наявність такої плати за управління кредитом.
Таким чином, оцінивши та перевіривши усі наявні в матеріалах справи розрахунки заборгованості, колегія суддів приходить до висновку про те, що з позичальника солідарно з кожним з поручителів окремо слід стягнути на користь банку кредитну заборгованість 10 995,04 доларів США, з яких 10 733,33 долари - сума невиплаченого кредиту, 133,93 - несплачені відсотки за користування кредитом, 127,78 доларів - прострочений платіж по тілу кредит.
Далі, згідно ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 5.1 кредитного договору встановлено, що у разі прострочення позичальником строків сплати платежу по погашенню кредиту, а також у випадку прострочення строку виконання зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.
Однак у даному випадку банком не доведено, що на момент звернення з даним позовом до суду у позичальника було прострочення виконання ним своїх кредитних зобов'язань, які б стали підставою для нарахування пені в тому розмірі та за такий період, який просив банку у позові.
Отже у задоволенні позовних вимог банку про стягнення пені слід відмовити за необґрунтованістю.
Відповідно до положень ст.309 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення по справі, які суд вважав доведеними, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24.10.2016 у даній справі слід скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушенням судом норм процесуального права щодо законності та обґрунтованості рішення суду (ст. 213 ЦПК України) та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог за первісним позовом та часткове задоволення позовних вимог за зустрічним позовом.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
апеляційну скаргу - задовольнити частково.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 жовтня 2016 року у цивільній справі за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_6 про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки і договорів поруки - скасувати.
Позов уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_7 та з ОСОБА_8 солідарно, а також з ОСОБА_7 та з ОСОБА_9 солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра», ідент. код 20025456, заборгованість за кредитним договором в сумі 10 995,77 доларів США.
У задоволенні решти позовних вимог уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» про стягнення кредитної заборгованості - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_6 про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки і договорів поруки - задовольнити частково.
Визнати недійсним п.1.3.2 кредитного договору №70п/08/2007-840 від 22.08.2007, укладеного між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_7.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки і договорів поруки - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :