Номер провадження 2-о/243/1035/2016
Номер справи 243/10253/16-ц
«12» грудня 2016 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
Головуючого - судді Хаустової Т.А.
за участю: секретаря судового засідання - Шевченко В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №19 Слов'янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за заявою ОСОБА_1, за участю заінтересованої особи - Слов»янського районного Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про встановлення факту смерті в певний час,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою за участю заінтересованої особи - Слов»янського районного Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про встановлення факту смерті в певний час, обґрунтовуючи свої заявлені вимоги тим, що 17 листопада 2016 року в місті Єнакієве Донецької області помер її чоловік - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.
17 листопада 2016 року в Єнакієвській центральній міській лікарні їй видали медичну Довідку про причину його смерті за № 1141.
18 листопада 2016 року вона зареєструвала смерть чоловіка в Єнакієвському міському Відділі реєстрації актів цивільного стану і отримала Свідоцтво про його смерть ДНР № 043891.
19 листопада 2016 року, вона провела поховання чоловіка на кладовищі міста Єнакієво Донецької області.
У відповідності до наказів Міністерства юстиції України від 25.11.2014 № 246/7, 247/7 «Про переміщення органів та установ юстиції Луганської області» та «Про переміщення органів та установ юстиції Донецької області» відділи державної реєстрації актів цивільного стану Донецької та Луганської
області, що знаходилися на тимчасово не контрольованій території, переміщено на підконтрольну Україні територію. Видані на цій території після 01.12.2014 року документи про державну реєстрацію актів цивільного стану не є документами територіальних органів Міністерства юстиції України.
08 грудня 2016 року Слов'янський районний Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, після її звернення, видав їй відмову у проведенні державної реєстрації смерті її чоловіка на території підконтрольній Уряду України.
Згідно із Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, по передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами, є недійсним і не створює жодних правових наслідків. Отже, їй доводиться звертатися до суду з такими вимогами, у зв'язку з тим, що іншим чином довести факт смерті її чоловіка вона не може.
Встановлення факту смерті чоловіка їй необхідно для оформлення Свідоцтва про смерть встановленого державного зразка, оформлення спадщини та подальшого його використання згідно законодавства України.
Згідно зі ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті у порядку окремого провадження.
Просить суд встановити факт, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин України, був зареєстрований: Україна, Донецька область, м. Єнакієве, вул. Севастопольська, будинок № 14-а, помер в Україні в Донецькій області в місті Єнакієве 17 листопада 2016 року. А також звернути рішення до негайного виконання.
Заявник ОСОБА_1 до судового засідання не з»явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи (а.с.21). 12 грудня 2016 року від заявника надійшла Заява, в якій вона просить суд розглянути справу про встановлення факту смерті в певний час без її участі, та задовольнити заявлені вимоги (а.с.24).
Представник заінтересованої особи - Слов»янського районного Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з»явився (а.с.22). 12 грудня 2016 року від представника заінтересованої особи надійшла Заява, в якій просять суд розглянути справу за Заявою ОСОБА_3 про встановлення факту смерті в певний час без участі представника відділу та постановити рішення згідно діючого законодавства (а.с.23).
Суд, розглянувши подані заявником документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що заявлені вимоги ОСОБА_1, за участю заінтересованої особи - Слов»янського районного Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про встановлення факту смерті в певний час підлягають задоволенню з огляду на їх законність та обгрунтованість.
Згідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.2 ст. 256 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені будь-які факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих або майнових прав фізичних осіб.
Відповідно до ст. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» «Відповідно до статей 255, 271 ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:
- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення».
Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення, оскільки один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
У відповідності до Інформаційного листа Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання застосування Закону України від 04 лютого 2016 року № 990-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України» - «Звертаємо також увагу на те, що відповідно до абзацу 1 частини першої статті 257-1 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України може бути подана до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника. Водночас за змістом абзацу 2 частини першої 1 цієї статті заява про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України може бути подана за місцем проживання (перебування) заявника до суду за межами такої території України.
За змістом частини першої статті 257-1 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України».
Як встановлено в судовому засіданні заявник ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 є дружиною ОСОБА_2.
Вказані обставини підтверджуються Свідоцтвом про укладення шлюбу серії І-НО № 384520 зареєстрованим Міськім відділом реєстрації актів цивільного стану м. Єнакієве Донецької області ( а.с.9).
17 листопада 2016 року чоловік заявника - ОСОБА_2, знаходячись - в м. Єнакієве Донецької області помер. Причина смерті ОСОБА_2: атеросклеротичний кардіосклероз.
Відповідно до п.8 ст. 256 ЦПК України суд вправі встановити факт смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Встановлення факту смерті особи в певний час провадиться тільки у разі неможливості органом Державної реєстрації актів цивільного стану зареєструвати факт смерті з підстав, що відсутні документи, які свідчать про смерть особи.
Предметом доказування у цих справах є не сама подія смерті, а її час - чітко визначений час, який повинен породжувати для заявника правові наслідки.
Перед тим, як звернутися до суду з заявою про встановлення факту смерті у певний час заявник зобов»язаний спочатку звернутися у орган Державної реєстрації актів цивільного стану. Після одержання відмови органу Державної реєстрації актів цивільного стану у реєстрації події смерті заявник має право звернутися до суду з заявою про встановлення факту смерті особи в певний день.
Розглядаючи справи встановлення факту смерті в певний час суд перевіряє наступні документи та докази : Довідку архіву Державної реєстрації актів цивільного стану про те, що за певний час у архіві відсутні актові записи про смерть громадянина, Довідку органів Державної реєстрації актів цивільного стану про те, що ці органи не мають відомостей про реєстрацію цієї події; висновок Відділу Державної реєстрації актів цивільного стану про відмову у видачі Свідоцтва про смерть, документи на підтвердження місця проживання померлої особи, докази, які достовірно підтверджують факт смерті особи у певний час та при певних обставинах, медичні документи, довідки міліції з місця події акти органів МВС, довідки бюро ритуальних послуг по похованню, довідки комісії по перевірці причин катастрофи з загибелі людей, конкретно по прізвищам, покази свідків, які підтверджують факт поховання або спостерігали обставини смерті, тощо.
Для встановлення факту смерті особи необхідні обставини, що свідчать про цю подію, а також про те, що заінтересована особа позбавлена можливості зареєструвати факт смерті. Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина у певний час за певних обставин.
Згідно до вимог ч.1 ст. 57 ЦПК України «Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи».
Як передбачено ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За загальним принципом доказування та подання доказів, відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази, які заявник повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається, як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність або відсутність підстав для задоволення заяви чи відмови у її задоволенні,- повинні бути виключно належними та допустимими.
У відповідності до Інформаційного листа Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання застосування Закону України від 04 лютого 2016 року № 990-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України» -«Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК України). Зокрема, належними відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими за змістом частини першої цієї статті є докази, одержані в порядку, встановленому законом.
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватись положенням частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено. що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати і висновки Європейського суду з прав людини у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v Turkey». «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 213 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справ у порядку статті 257-1 ЦПК України.
Як вбачається з Довідки про причину смерті № 1141 від 17 листопада 2016 року виданої Єнакієвською центральною міською лікарнею, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер 17 листопада 2016 року у віці 67 років, причина смерті - атеросклеротичний кардіосклероз (а.с. 10).
Однак, суд не приймає до уваги вказаний документ, як належний доказ, оскільки Довідка про причину смерті № 1141 від 17 листопада 2016 року видана Єнакієвською центральною міською лікарнею не відповідає вимогам діючого в Україні законодавства, та не містить печатки лікарської установи відповідного зразка. Окрім того, у відповідності до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року № 2398 -VІ та пункту 1 глави 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть форми № 106/щ, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров»я України від 08 серпня 2006 року №545» зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024; г) рішення суду про встановлення факту смерті в певний час.
Також, як встановлено в судовому засіданні, лікарських установ, які б діяли на території м. Єнакієве Донецької області, підконтрольних Україні на теперішній час немає. А згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207- VII будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами є недійсним і не створює правових наслідків.
Враховуючи вищевикладене, суд у відповідності до вимог ст. 59 ЦПК України, не приймає, як належний доказ Довідку про причину смерті № 1141 від 17 листопада 2016 року видану Єнакієвською центральною міською лікарнею, оскільки вона є недійсною ( а.с.10)
Відповідно до ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
Як передбачено ч.1 ст. 185 ЦПК України, письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в судовому засіданні.
Крім того, в п.п. 23, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року №2, Пленум Верховного Суду України звернув увагу на наступне: « розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей 58,59 ЦПК України про належність і допустимість доказів…», виходячи з принципу процесуального рівноправ»я сторін та враховуючи обов»язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів ( статті 58,59 ЦПК) в порядку, передбаченому статтями 185,187,189 ЦПК України».
На підставі вищевикладеного, суд приймає до уваги ті фактичні обставини - письмову інформацію, яка викладена в Довідці про причину смерті № 1141 від 17 листопада 2016 року виданої Єнакієвською центральною міською лікарнею, а також в Свідоцтві про смерть ОСОБА_2, а саме, що чоловік заявника - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживав - в місті Єнакієве Донецької області, помер 17 листопада 2016 року у віці 67 років, причина смерті - атеросклеротичний кардіосклероз.
Таким чином, суд вважає, що факт смерті ОСОБА_2 в певний час і при певних обставинах підтверджений.
У відповідності до вимог п.8 ч.1 ст. 256 ЦПК України «Заявниками в цих справах можуть бути родичі померлого, чоловік або дружина, орган місцевого самоврядування, прокурор».
Згідно з повідомленням Відділу Державної реєстрації актів цивільного стану по місту Слов'янську реєстраційної служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області № 3188/03.2-45 від 16 вересня 2015 року відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року № 2398-VI та пункту 1 глави 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть форми № 106/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006р. № 545» зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2006р. за № 1150/13024; г) рішення суду про встановлення факту смерті в певний час.
Однак, можливості надати Лікарське свідоцтво з печатками відповідного зразка медичного закладу України у заявника ОСОБА_1 немає, бо лікарських установ, які б діяли на території м. Єнакієве Донецької області, підконтрольних Україні немає. А згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207- VII будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами є недійсним і не створює правових наслідків.
Згідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» з наступними змінами та доповненнями, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання. Згідно зі ст. 14 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для органів, які реєструють такі факти або оформлюють права, що виникають у зв'язку із встановленим судом фактом.
Згідно до вимог п. 8 ч.1 ст. 256 ЦПК України «В заяві про встановлення факту смерті особи в певний час необхідно вказувати мету, з якою заінтересована особа просить встановити цей факт».
Встановлення факту смерті ОСОБА_2, про встановлення якого просить заявник, має для неї юридичне значення, оскільки надає їй право для проведення державної реєстрації смерті на території України, яка контролюється державними органами, а саме Слов'янським районним Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, і отримання Свідоцтва про смерть ОСОБА_2, встановленого зразку, оформлення спадщини та подальшого його використання згідно законодавства України.
Згідно з п.3.4 Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні» від 18 жовтня 2000 року № 52/5 судове рішення є підставою для реєстрації факту смерті особи, яка проводиться за місцем проживання заявника ( ст. 257 ЦПК України) в державних органах запису актів цивільного стану.
У відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3,10, 14,60, 209, 212,213,214,215, 234,256-259, 367 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» з наступними змінами та доповненнями,ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207- VII, п. 1 гл. 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, наказу Міністерства Юстиції України від 25.11.2014 № 246/7 «Про переміщення органів та установ юстиції Донецької та Луганської областей», суд -
Заяву ОСОБА_1, за участю заінтересованої особи - Слов»янського районного Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про встановлення факту смерті в певний час - задовольнити.
Встановити факт смерті в певний час ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, який був зареєстрований: Україна, Донецька область, м. Єнакієве, вул. Севастопольська, будинок № 14-а, помер в Україні в Донецькій області в місті Єнакієве 17 листопада 2016 року.
Відповідно п. 8 ч. 1 ст. 367 ЦПК України допустити негайне виконання рішення в частині встановлення факту смерті в певний час ОСОБА_2.
Рішення може бути оскаржено в судову палату по цивільним справам Апеляційного суду Донецької області через Слов'янський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб які брали участь у справі , але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення , протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення постановлено і підписано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Головуючий:
Суддя Слов'янського міськрайонного суду Т.А.Хаустова.