ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.11.2016Справа №910/8043/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "КОНЦЕРН СТИРОЛ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідергаз"
про стягнення 1 600 780 021,71 грн.
Суддя Селівон А.М.
Представники сторін:
Від позивача: Усенко В.Ж. - представник, довіреність № 56/02-16 від 02.02.2016;
Від позивача: Леонічева Д.В. - представник, довіреність № 74/08-16 від 02.08.2016;
Від відповідача: не з'явився.
В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Публічне акціонерне товариство "КОНЦЕРН СТИРОЛ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідергаз" про стягнення за Договором на купівлю-продаж природного газу № ЛГаз-01/2012 від 14.12.2012 1306666568,54 грн., з яких: 251644780,71 грн. пені, 936 191 739,16 грн. інфляційних, 118830048,67 грн. трьох процентів річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору на купівлю-продаж природного газу № ЛГаз-01/2012 від 14.12.2012 в частині своєчасної та повної оплати поставленого газу, в зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції у зазначених вище розмірах.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.05.16 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушення провадження у справі та розгляд справи призначено на 30.05.16 р.
Ухвалами господарського суду міста Києва від 30.05.2016 та 16.06.2016 розгляд справи відкладався на 16.06.2016 та 18.07.2016 відповідно.
При цьому ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.16р. прийнята до розгляду заява позивача про збільшення розміру позовних вимог до 1 992 102 271,00 грн., з яких: 362180608,52 грн. пеня, 149 164 466,55 грн. три відсотки річних та 1480757195,93 грн. інфляційні, спір вирішується з її урахуванням.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.07.2016 позов у даній справі залишено без розгляду на підставі п.5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" задоволено. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.07.2016 у справі № 910/8043/16 скасовано, матеріали справи № 910/8043/16 повернуто до Господарського суду міста Києва для розгляду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2016 справу №910/8043/16 передано на розгляд судді Селівону А.М. у зв'язку з перебуванням судді Ковтуна С.А. у відпустці.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.08.2016 справу прийнято до провадження суддею Селівоном А.М. та призначено до розгляду на 28.09.2016.
28.09.2016 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 розгляд справи призначено на 19.10.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2016 розгляд справи відкладено на 03.11.2016.
У судові засідання 19.10.2016 та 03.11.2016 з'явились уповноважені представники позивача.
Уповноважений представник відповідача у судові засідання 19.10.2016 та 03.11.2016 не з'явився.
Копії ухвал суду від 03.10.2016, які направлялись відповідачу на адреси, які зазначені позивачем в позовній заяві, а саме: 03138, м. Київ, вул. Сумська, буд. 3, що співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та 01004, м. Київ, вул. Басейна/Червоноармійська, 1- 3/2 А, оф. Д. 14 (поштова адреса), на час проведення судового засідання 19.10.2016 повернулись на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" та адресату не вручені.
Копія ухвали суду від 19.10.2016, які направлялась відповідачу на адресу зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 03138, м. Київ, вул. Сумська, буд. 3, на час проведення судового засідання на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.
Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0103040865083, в якому зазначено, що станом на 31.10.2016 вказане поштове відправлення не вручено адресату під час доставки.
Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У судовому засіданні 19.10.2016 представник позивача подав заяву б/н від 18.10.2016 про зменшення розміру позовних вимог, в якій з урахуванням рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.16 р. у справі № 910/8042/16, яким стягнуто з відповідача на користь Компанії «СТАХЕР ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД» проценти річних в сумі 30 507475,98 грн. та втрати від інфляції в сумі 360 814 773,31 грн. за неналежне виконання умов Договору на купівлю - продаж природного газу № ЛГаз-01/2012 від 14.12.12 р., зменшив позовні вимоги в частині трьох відсотків річних до 118 656 990,57 грн. та втрат від інфляції до 1 119 942 422,62 грн., всього, включаючи вимоги про стягнення пені в сумі 362 180 608,52 грн., позивачем заявлено до стягнення 1 600 780 021,71 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2016 вказана заява про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.
У судовому засіданні 03.11.2016 представники позивача подали клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 03.11.2016, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 03.11.2016 позивачем суду не надано.
Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 19.10.2016 та 03.11.2016 до суду не надходило.
Документи, витребувані ухвалами суду від 17.08.2016, 03.10.2016 та 19.10.2016, в т.ч. відзив на позовну заяву, відповідачем суду не надані.
Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.
Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представники позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечували, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.
Судом прийнято до уваги, що відповідно до положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.
Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.
Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.
Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представники позивача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.
Відводу судді представниками позивача не заявлено.
Представники позивача у судовому засіданні 03.11.2016 підтримали позовні вимоги, викладені у позовній заяві, відповіли на питання суду.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 14.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "КОНЦЕРН СТИРОЛ" (продавець за договором, позивач у справі) Товариством з обмеженою відповідальністю "Лідергаз" (покупець за договором, відповідач у справі) укладено договір №Лгаз-01/2012 на купівлю-продаж природного газу (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012-2013 році природний газ (далі - газ), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору.
Розділами 2 - 7 Договору сторони узгодили кількість та якість газу, порядок та умови передачі газу, порядок обліку газу, його ціну ,порядок та умови проведення розрахунків та відповідність сторін тощо.
Відповідно до п. 11.1 Договору договір застосовується до відносин між сторонами щодо купівлі-продажу природного газу, які виникли з 01 грудня 2012 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до повного погашення заборгованості.
Окрім того, в подальшому між сторонами були укладені Додаткові угоди № 1 від 30.01.2013 року та № 2 від 20.02.2013 до Договору, в яких змінювались обсяги газу, що підлягає постачанню відповідачеві.
Вказаний Договір та Додаткові угоди підписані представниками сторін та засвідчені печатками обох товариств.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Відповідно до п. 2.1 Договору продавець передає покупцеві у період з 01 грудня 2012 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 2 670 000,00 тис. куб. м.
Пунктом 1 Додаткової угоди № 1 від 30.01.2013 року до Договору № ЛГаз-01/2012 від 14.12.2012 на купівлю-продаж природного газу сторони домовились викласти п.2.1. Договору на купівлю-продаж природного газу № ЛГаз-01/2012 від 14.12.2012 року в такій редакції:
"п. 2.1. продавець передає покупцеві у період з 01 грудня 2012 року по 30 квітня 2013 року газ обсягом до 1 148 438,0 тис. куб. м."
Пункт 2 Додаткової угоди № 1 викладено в наступній редакції:
"п. 11.1 договір застосовується до відносин між сторонами щодо купівлі-продажу природного газу, які виникли з 01 грудня 2012 і діє в частині реалізації газу до 30 квітня 2013 року (включно), а в частині проведення розрахунків на газ - до повного погашення заборгованості".
Відповідно до Додаткової угоди № 2 від 20.02.2013 до Договору № ЛГаз-01/2012 від 14.12.2012 на купівлю-продаж природного газу сторони остаточно домовились, що до п.2.1. Договору на купівлю-продаж природного газу № ЛГаз-01/2012 від 14 12.2012 та виклали його у наступній редакції:
"п. 2.1. продавець передає покупцеві у період з 01 грудня 2012 року по 30 квітня 2013 року газ обсягом до 1 120 000,0 тис. куб. м. (один мільярд сто двадцять мільйонів кубічних метрів), у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м.):
Пункт 2 Додаткової угоди № 1 викладено в наступній редакції:
"п. 11.1 договір застосовується до відносин між сторонами щодо купівлі-продажу природного газу, які виникли з 01 грудня 2012 і діє в частині реалізації газу до 30 квітня 2013 року (включно), а в частині проведення розрахунків на газ - до повного погашення заборгованості".
Згідно п. 2.1.1 Договору обсяги газу, що планується передати за цим договором (далі - плановий обсяг), можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що кількість газу, яка подається покупцю, визначається по контрольно-вимірювальних приладах, атестованих в органах Держстандарту України, які повинні відповідати вимогам Правил виміру споживання газів та рідин стандартними звужуючими пристроями РД-50-213-80 Держкомітету СРСР по стандартах, іншим нормативним документам Держстандарту України.
Згідно п. 3.1 Договору право власності на газ переходить від покупця до покупця в пунктах приймання-передачі або в підземних газу (ПСГ). Після переходу права власності на газ покупець несе ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.3 Договору).
Так, відповідно до п. 3.4 Договору не пізніше 20-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати підписані та скріплені печаткою покупця продавцеві два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна і вартість. Продавець не пізніше 25-го числа, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленою печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов вищезазначеного Договору позивач за період з 01 грудня 2012 року по 30 квітня 2013 року передав у власність ТОВ "ЛІДЕРГАЗ" природний газ імпортований обсягом 1 002 072,127 тис. куб. м на загальну суму 3 871 173 163,76 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами актами приймання-передачі фактичних обсягів природного газу за період з грудня 2012 року по квітень 2013 року, а саме: за грудень 2012р. від 25.12.12р. на суму 769 464 000,00 грн., за грудень 2012р. від 31.12.12р. на суму 1 292 677 825,56 грн., за грудень 2012р. від 31.12.12р. на суму 842 251 338,20 грн., за березень 2013р. від 31.03.13р. на суму 773 424 000,00 грн., за квітень 2013р. від 30.04.13р. на суму 193 356 000,00 грн., копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленого позивачем природного газу за вказаними актами приймання - передачі в матеріалах справи відсутні.
Як вбачається із матеріалів справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання природного газу, доказів опротестування даних, зазначених в актах за з грудня 2012 року по квітень 2013 року до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ПАТ "Концерн Стирол" умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з постачання природного газу, обумовлені Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито природний газ без будь - яких зауважень.
Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 5.1 Договору граничний рівень ціни на природний газ установлюється НКРЕ.
Відповідно до п. 5.2 Договору ціна за 1000 куб. м. природного газу на момент укладання договору, у разі передачі імпортного газу - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях (ГВС), які знаходяться на кордоні України з Російською Федерацією та в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему складає 3 222,6 грн. без урахування ПДВ. До сплати ціна за 1000 куб. м. природного газу: 3 222,6 грн., крім того ПДВ - 20 % - 644,25 грн., усього з ПДВ 3 867,12 грн.
Ціна на 1000 куб. м. природного газу на момент укладання договору, у підземних сховищах газу (ПСГ) складає 3 206,1 грн. без урахування ПДВ. До сплати ціна за 1000 куб. м. природного газу - 3 206,1 грн., крім того ПДВ 20 % - 641,22 грн., усього з ПДВ - 3 847,32 грн.
Згідно п. 5.4 Договору загальна сума вартості природного газу складається із сум вартості місячних поставок газу.
У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Відповідно п. 6.1 Договору оплата за фактично переданий газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами до 30-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому відписано акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.
Як визначено в п. 6.3 Договору, сторони погоджуються, що сума, яка була сплачена покупцем понад вартості фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується сторонами як погашення заборгованості покупця перед продавцем за минулі періоди за договором. У випадку відсутності простроченої заборгованості за договором сума, яка була сплачена покупцем понад вартості фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, повинна зараховуватись продавцем як авансовий платіж на наступний розрахунковий місяць.
Звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу покупцем та акта приймання-передачі газу протягом 10-ти днів з моменту вимоги однієї із сторін (п. 6.4 Договору).
Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з передавання природного газу відповіачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є акти приймання - передачі фактичних обсягів природного газу, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, а також засвідчені печатками сторін.
Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість переданого газу.
Отже, підписання замовником (відповідачем) актів приймання - передачі фактичних обсягів природного газу, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем природний газ.
Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що на виконання умов Договору відповідачем здійснена часткова оплата поставленого природного газу тільки в сумі 2 220 395 549,74 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписок банку, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором на загальну суму 1 650 777 614,02 грн.
Окрім того, як зазначено позивачем в позовній заяві та вбачається із матеріалів справи, 29 квітня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "КОНЦЕРН СТИРОЛ" (кредитор за договором, позивач у справі) та Компанією "ОСТХЕМ ХОЛДИНГ ЛІМІТЕД" (новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги № 402/14 (далі - Договір про відступлення), відповідно до умов якого кредитор відступає, а новий кредитор приймає права вимоги до ТОВ "Лідергаз" (далі - боржник) за Договором на купівлю-продаж природного газу № ЛГаз-01/2012 від 14.12.2012, укладеним між кредитором та боржником.
Відповідно до п. 1.2 Договору про відступлення встановлено, що за цим договором передається право вимоги оплати основної заборгованості (право вимоги оплати вартості природного газу) за Договором на купівлю-продаж природного газу № ЛГаз-01/2012 від 14.12.2012 (далі - основний договір) в розмірі 510 346 214,02 грн. на умовах, що існують на момент укладення даного Договору.
Розділами 2-3 Договору про відступлення сторони погодили права та обов'язки сторін, відповідальність сторін та вирішення спорів тощо.
Відповідно до п. 4.1 Договору про відступлення цей договір набирає чинності з моменту його укладання і діє до 31 грудня 2014 року.
Суд зазначає, що за змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з укладенням договорів та інших правочинів (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
В силу ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. ст. 513, 514 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Право вимоги за Договором відступлення визначене як право вимоги оплат основної заборгованості (оплати природного газу) за Договором на купівлю-продаж природного газу № ЛГаз-01/2012 від 14.12.2012 в розмір і510 346 214,02 грн.
За умовами п. 4.2 Договору про відступлення права вимоги, що передаються згідно даного договору, переходять від кредитора до нового кредитора в момент укладення сторонами даного договору.
Відповідно до ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Зокрема, факт передачі новому кредитору належним чином засвідчених документів, що засвідчують права, що передаються за Договором про відступлення, та інформації що є важливою для їх здійснення, підтверджується наданою позивачем копією підписаного кредитором та новим кредитором акту приймання - передачі до Договору про відступлення від 29.04.14 р.
Згідно ст. 519 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.
Так, про обставини відступлення права вимоги за Договором позивач повідомив відповідача листом № 143/05-14 від 12.05.2014р., копія якого наявна в матеріалах справи.
За таких обставин, за матеріалами справи судом встановлено факт заміни в основному зобов'язанні первісного кредитора - ПАТ «КОНЦЕРН СТИРОЛ» на нового кредитора - Компанію "ОСТХЕМ ХОЛДИНГ ЛІМІТЕД", яке здійснено шляхом укладання в належній формі та з погодженням всіх необхідних умов Договору про відступлення права вимоги № 402/14 від 29.04.14 р.
Оскільки за наслідками укладення вказаного Договору про відступлення новий кредитор - Компанія "ОСТХЕМ ХОЛДИНГ ЛІМІТЕД" отримав право замість первісного кредитора - ПАТ «КОНЦЕРН СТИРОЛ» вимагати від боржника сплати заборгованості за поставлений за Договором природний газ в сумі 510 346 214,02 грн., заборгованість ТОВ "ЛІДЕРГАЗ" перед ПАТ "КОНЦЕРН СТИРОЛ" станом на 30.04.2014 р., як зазначено позивачем в позовній заяві, складала 1 140 431 400 грн.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо оплати у встановлений термін отриманого природного газу в сумі 1 140 431 400,00 грн., всупереч вимогам господарського та цивільного законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, отже у відповідача утворилась заборгованість за поставлений природний газ в зазначеному розмірі.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За умовами п. 7.2. Договору у разі невиконання покупцем умов п.6.1. цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.
Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений природний газ у термін, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 362 180 608,52 грн. за період з 28.10.15р. по 28.04.16р., а також 3 % річних в сумі 149 164 466,55 грн. за період з 28.04.13р. по 28.04.16р. та інфляційні нарахування в сумі 1 480 757 195,93 грн. за період з 28.04.13р. по 28.04.16р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.
Окрім того, судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.16 р. у справі № 910/8042/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 року та набрало законної сили, стягнуто з відповідача на користь Компанії «СТАХЕР ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД» проценти річних в сумі 30 507 475,98 грн. та втрати від інфляції в сумі 360 814 773,31 грн. за неналежне виконання відповідачем умов Договору на купівлю - продаж природного газу № ЛГаз-01/2012 від 14.12.12 р.
В зв'язку з викладеним залишок нарахованих позивачем та заявлених до стягнення з відповідача трьох відсотків річних та втрат від інфляції за неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого за Договором газу позивачем зменшено до 118 656 990,57 грн. процентів річних та 1 119 942 422,62 грн. втрат від інфляції.
У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.
Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №Лгаз-01/2012 на купівлю-продаж природного газу від 14.12.14 р. та/або Додаткових угод до нього суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.
Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
Суд зазначає, що згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як зазначено в пункті 2.5 Постанови № 14 щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Відповідно до статті 6 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, за змістом вказаних статей сторони не можуть змінювати в договорі на власний розсуд ті умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Тобто, за висновками суду, визначений умовами пункту 7.2 Договору порядок нарахування неустойки протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом, не відповідає приписам чинного законодавства щодо визначення початку перебігу строку нарахування пені та, окрім того, вказані умови не дають іншого (більшого або меншого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постановою №14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.
Поряд із цим з огляду на той факт, що акти приймання-передачі фактичних обсягів природного газу підписані сторонами впродовж грудня 2012р. - квітня 2013р. та з врахуванням умов п. 6.1 Договору на купівлю-продаж природного газу №ЛГаз-01/2012 від 14.12.2012 року оплата за фактично переданий газ повинна здійснюватися покупцем виключно грошовими коштами до 30-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому підписано акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць, суд приходить до висновку, що позивачем здійснено нарахування пені за період з 28.10.15 р. по 28.04.16 р. з порушенням вимог ч.6 ст. 232 ГК України, в зв'язку з чим заявлені в межах даного позову позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 362 180 608,52 грн., нараховані за період з 28.10.15 р. по 28.04.16 р., судом задоволенню не підлягають як такі, що суперечать приписам чинного законодавства.
Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до п. 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, відсотків річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, є більшим, ніж заявлено у позивача, і становить 118 985 291,80 грн. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення проценти річних в сумі 118 656 990,57 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині процентів річних, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних за несвоєчасну оплату поставленого природного газу підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 118 656 990,57 грн.
Розмір інфляційних нарахувань, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, в межах визначеного позивачем періоду, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції в сумі 1 119 942 422,62 грн. за несвоєчасну оплату поставленого природного газу підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12 р. "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕРГАЗ" (03138, м. Київ, вул. Сумська, б. 3, код 36885099) на користь Публічного акціонерного товариства «КОНЦЕРН СТИРОЛ» (вул. Горлівської дивізії, 10, м. Горлівка, 84610, (поштова адреса: 18014, м. Черкаси, вул. Першотравнева, 72, 18014), код 05761614) 118 656 990,57 грн. (сто вісімнадцять мільйонів шістсот п'ятдесят шість тисяч дев'ятсот дев'яносто гривень 57 коп.) процентів річних, 1 119 942 422,62 грн. (один мільярд сто дев'ятнадцять мільйонів дев'ятсот сорок дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 62 коп.) інфляційних нарахувань та 206 700,00 грн. (двісті шість тисяч сімсот гривень 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 08 грудня 2016 р.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон