ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.12.2016Справа №910/19050/16
За позовом Приватного підприємства «Газпостач»
До Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіної Марини Анатоліївни
Про визнання протиправним рішення у формі повідомлення та його скасування
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Зеленковський О.О. по дов.
Від відповідача: не з'явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства "Газпостач" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної Марини Анатоліївни про визнання протиправним рішення у формі повідомлення про нікчемність правочину Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної Марини Анатоліївни № 11/2-47224 від 23.09.16. та скасування його.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.16. порушено провадження у справі № 910/19050/16; розгляд справи призначено на 15.11.16. о 12-00.
Представник відповідача в судовому засіданні 15.11.16. подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав визначених у відзиві.
Представник позивача в судовому засіданні 15.11.16. подав клопотання в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого просить суд витребувати у відповідача наступні документи: копію акту перевірки правочину щодо погашення заборгованості за кредитним договором № 148-2012 від 06.04.12., який укладений між позивачем та відповідачем, за рахунок коштів, розміщених на депозитному рахунку за договором банківського вкладу № 2076-НВ від 01.02.13., укладеного між відповідачем та Публічним акціонерним товариством "Тростянецький м'ясокомбінат", копію розпорядчого акту, яким було визнано спірний правочин нікчемним, та просить надати оригінали вказаних документів для огляду в судовому засіданні.
Представник відповідача покладає розгляд даного клопотання на розсуд суду.
Розглянувши в судовому засіданні 15.11.16. клопотання позивача про витребування доказів, суд дійшов висновку про їх задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що витребувані докази стосуються даної справи, можуть підтвердити обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, є належними доказами, оскільки містять інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування в даній справі, необхідні для розгляду даної справи по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про витребування зазначених в клопотанні позивача доказів.
З огляду на наведене, з метою створення учасникам судового процесу необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, суд вважає за необхідне на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкласти розгляд справи.
Ухвалою від 15.11.2016р. судом було відкладено розгляд справи на 24.11.2016р.
Представником відповідача у судовому засіданні 24.11.2016р. подано документи по справі.
Представником позивача під час розгляду спору у судовому засіданні 24.11.2016р. було подано усне клопотання про оголошення перерви, яке було розглянуто та задоволено судом.
Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 24.11.2016р. було оголошено перерву до 01.12.2016р.
У судовому засіданні 01.12.2016р. представником позивача було підтримано раніше висловлену правову позицію по суті спору.
У судовому засіданні 01.12.2016р. відповідач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористався. Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.
За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.
Отже, враховуючи, що присутність представника відповідача у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 24.11.2016р. судового засідання, суд дійшов висновку, що відповідач був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.
Наразі, з огляду на неявку відповідача у судове засідання 01.12.2016р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Наразі, судом прийнято до уваги, що відповідачем вже неодноразово було висловлено свою правову позицію з приводу позовних вимог.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи 01.12.2016р. так і не скористався всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 01.12.2016р. на підставі приписів ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В силу норм ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
06.04.2012р. між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зернотрейд Інвест ЛТД» (позичальник) було укладено кредитний договір №148-2012, відповідно до п.1.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом 6 250 000 доларів США, а позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, комісії, можливі штрафні санкції та інші платежі, передбачені договором, а також виконати інші обов'язки, визначені договором.
За умовами п.1.2 договору №148-2012 від 06.04.2012р. процентна ставка за користування кредитом становить 11,5% річних.
Кінцевий термін погашення кредиту позичальником - 05.04.2013р. (п.1.3 договору №148-2012 від 06.04.2012р.).
У п.15.4 вказаного правочину зазначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання ними прийнятих на себе зобов'язань.
Договорами №1 від 01.11.2012р., №2 від 28.02.2013р., №3 від 05.04.2013р., №4 від 15.04.2013р., №5 від 15.05.2013р., №6 від 18.06.2013р., №7 від 16.07.2013р., №8 від 15.08.2013р., №9 від 16.09.2013р., №10 від 03.10.2013р., б/н від 12.08.2014р., б/н від 15.08.2014р., б/н від 17.02.2014р., б/н від 17.03.2014р., б/н від 01.04.2014р., б/н від 15.04.2014р. було внесено зміни до договору №148-2012 від 06.04.2012р.
Договором №10 від 03.10.2013р., який підписано та скріплено печатками позивача, банку та Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернотрейд Інвест ЛТД» і підписано представниками вказаних юридичних осіб, замінено сторону позичальника в договорі №148-2012 від 06.04.2012р., а саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Зернотрейд Інвест ЛТД» на Приватне підприємство «Газпостач».
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №148-2012 від 06.04.2012р. (з урахуванням договорів про внесення змін) як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» взаємних цивільних прав та обов'язків.
01.02.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (банк) та Публічним акціонерним товариством «Тростянецький м'ясокомбінат» (вкладник) було укладено договір №2076-НВ строкового банківського кладу «Комфорт», згідно п.1.1 якого вкладник вносить, а банк приймає на рахунок №26157100002 в користування грошові кошти в сумі 84 400 000 грн.
За умовами вказаного правочину термін повернення вкладу 10.01.2015р.
Договір набуває чинності з моменту його підписання банком і вкладником і діє до повного виконання сторонами всіх зобов'язань по ньому (п.8.1 договору №2076-НВ від 01.02.2013р.).
За приписами ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч.1 ст.574 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, 31.10.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (заставодержатель) та Публічним акціонерним товариством «Тростянецький м'ясокомбінат» (заставодавець) було укладено договір застави майнових прав, відповідно до п.1.1.3 якого в забезпечення виконання зобов'язань, в тому числі, за кредитним договором №148-2012 від 06.04.2012р. заставодавець надає заставодержателю в заставу майнові права, які полягають в праві вимоги грошових коштів в сумі 84 400 000 грн., що станом на дату підписання договору знаходяться на вкладному рахунку №26157100002, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Всеукраїнський акціонерний банк» та належать заставодавцю на підставі договору строкового банківського вкладу «Комфорт» №2076-НВ від 01.02.2013р., укладеного між заставодавцем та заставодержателем.
Договір застави набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором та заставодавцем за цим договором застави (п.6.1 договору застави від 31.10.2013р.).
Договором від 01.04.2014р. до договору застави майнових прав від 31.10.2013р. було внесено зміни.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.11.2016р. Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» звернулось до Публічного акціонерного товариства «Тростянецький м'ясокомбінат» з листом про дострокове погашення заборгованості, в тому числі, по кредитному договору №148-2012 від 06.04.2012р.
За твердженнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, 14.11.2014р. заборгованість Приватного підприємства «Газпостач» за вказаним вище кредитним договором в сумі 6 526 250 доларів США. було погашено шляхом перерахування грошових з депозитного рахунку Публічного акціонерного товариства «Тростянецький м'ясокомбінат», відкритого на підставі договору банківського вкладу №2076-НВ від 01.02.2013р. Вказані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи банківською випискою з рахунку Приватного підприємства «Газпостач», на якому обліковувалась кредитна заборгованість позивача.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року №733 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 листопада 2014 року №123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Всеукраїнський Акціонерний Банк», згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк».
Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 березня 2015р. №63, розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну Марину Анатоліївну.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 лютого 2016 року №213 продовжено строк здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та повноваження ліквідатора Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіної Марини Анатоліївни на два роки до 19 березня 2018 року включно.
Наявним в матеріалах справи витягом з акту б/н від 09.02.2015р. підтверджується, що уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «Всеукраїнський Акціонерний Банк» було проведено перевірку правочинів (в тому числі), вчинених (укладених) банком в період з 21.11.2013р. по 20.11.2014р. Зокрема, відповідачем виявлено нікчемність правочину щодо погашення заборгованості позивача в сумі 6 526 250 доларів США. за кредитним договором №148-2012 від 06.04.2012р.
23.09.2016р. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіної Марини Анатоліївни було направлено Приватному підприємству «Газпостач» та Публічному акціонерному товариству «Тростянецький м'ясокомбінат» повідомлення про нікчемність правочину щодо погашення заборгованості за кредитним договором №148-2012 від 06.04.2012р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» та Приватним підприємством «Газпостач», за рахунок коштів, розміщених на депозитному рахунку за договором банківського вкладу №2076-НВ від 01.02.2013р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» та Публічним акціонерним товариством «Тростянецький м'ясокомбінат», з підстав, визначених п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
За твердженнями позивача, вказане рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіної Марини Анатоліївни є неправомірним та необґрунтованим, а вчинений правочин не містить умов, які передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. До того ж, позивачем наголошено, що перевірка правочинів банку на предмет відповідності їх законодавству вчиняється уповноваженою особою саме у період дії тимчасової адміністрації. Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
Статтею 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Метою вказаного нормативно-правового акту є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Згідно ч.1 ст.54 вказаного нормативно-правового акту рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з розглядуваним позовом повинно бути доведено невідповідність оспорюваного рішення вимогам чинного на момент його видання законодавства.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
У ч.1 ст.76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; 4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
Частиною 1 ст.77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії; 3) встановлено систематичне порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.
Як зазначалось вище, на підставі постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року №733 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 листопада 2014 року №123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Всеукраїнський Акціонерний Банк», згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк».
Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 березня 2015р. №63, розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну Марину Анатоліївну.
Судом також вказувалось, що відповідно до п.4 ч.2 ст.37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Частиною 3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Тобто, з наведеного вбачається, що нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» наведено перелік підстав, за наявності яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.
Зі змісту повідомлення №11/2-47224 від 23.09.2016р. вбачається, що правочин щодо погашення заборгованості за кредитним договором №148-2012 від 06.04.2012р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» та Приватним підприємством «Газпостач», за рахунок коштів, розміщених на депозитному рахунку за договором банківського вкладу №2076-НВ від 01.02.2013р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» та Публічним акціонерним товариством «Тростянецький м'ясокомбінат» визнано нікчемним з посиланням на те, що фактично банк уклав правочин, умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п.7 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Проте, наразі, суд вважає посилання відповідача на нікчемність означеного правочину безпідставними оскільки, у даному випадку фактично заставодавцем було здійснено виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором №148-2012 від 06.04.2012р., що ніяким чином не може вказувати на надання чи то позивачу, чи то Публічному акціонерному товариству «Тростянецький м'ясокомбінат» будь-яких переваг банком.
При цьому, у даному випадку слід зауважити, що навпаки, вчинення спірного правочину призвело до виконання грошового зобов'язання (задоволення кредиторських вимог), а саме повернення грошових коштів в сумі 6 526 250 доларів США. Публічному акціонерному товариству «Всеукраїнський акціонерний банк».
До того ж, судом прийнято до уваги, що права позивача внаслідок дій відповідача було порушено шляхом висування Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіною Мариною Анатоліївною вимоги у повідомленні №11/2-47224 від 23.09.2016р. про негайне погашення заборгованості за кредитним договором №148-2012 від 06.04.2012р.
Твердження заявника про порушення відповідачем Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, який затверджено Рішенням №826 від 26.05.2016р. виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та виявлення нікчемності правочину у процедурі ліквідації, суд вважає безпідставними з огляду на наступне.
За приписами ч.2 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, ухвалою від 15.11.2016р. судом в порядку ст.38 Господарського процесуального кодексу України було витребувано в Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної Марини Анатоліївни копію акту перевірки правочину щодо погашення заборгованості за кредитним договором № 148-2012 від 06.04.12., який укладений між позивачем та відповідачем, за рахунок коштів, розміщених на депозитному рахунку за договором банківського вкладу № 2076-НВ від 01.02.13., укладеного між відповідачем та Публічним акціонерним товариством "Тростянецький м'ясокомбінат", копію розпорядчого акту, яким було визнано спірний правочин нікчемним.
За приписами ст.1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Статтею 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.
Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
Проте, всупереч означеним вище нормам чинного законодавства відповідачем в повному обсязі вимоги суду виконано не було, а представлено до матеріалів справи лише витяг з акту б/н від 09.02.2015р. перевірки правочинів, тоді як розпорядчого акту, яким було визнано спірний правочин нікчемним, до матеріалів справи не надано.
Однак, з витягу з акту перевірки вбачається, що фактично виявлення нікчемних правочинів було здійснено до 09.02.2015р., тобто до моменту відкликання банківської ліценції у Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк».
До того ж, слід звернути увагу заявника, що посилання останнього на Рішення №826 від 26.05.2016р. виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є необґрунтованим, оскільки спірні правовідносини виникли до набуття законної сили вказаним рішенням.
Тобто, посилання позивача у даному випадку на порушення вимог закону щодо моменту здійснення відповідачем перевірки правочинів банку є юридично неспроможними.
З приводу посилань відповідача на те, що повідомлення про нікчемність правочину не є управлінським рішенням Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіної Марини Анатоліївни, а отже не може бути визнано незаконним та скасовано, суд зауважує наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Слід зазначити що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав). Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.05.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5011-5/14825-2012.
Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Тобто, метою застосування судом певного способу захисту прав та законних інтересів осіб є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Отже, останнє направлене на настання певних юридичних наслідків. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом України у листі від 01.04.2014р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».
Наразі, суд вважає за необхідне захистити права позивача шляхом визнання незаконним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіної Марини Анатоліївни про нікчемність правочину щодо погашення заборгованості за кредитним договором №148-2012 від 06.04.2012р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» та Приватним підприємством «Газпостач», за рахунок коштів, розміщених на депозитному рахунку за договором банківського вкладу №2076-НВ від 01.02.2013р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» та Публічним акціонерним товариством «Тростянецький м'ясокомбінат».
При цьому, судом вже зазначалось, що копія розпорядчого акту (наказу), згідно якого вказаний правочину відповідачем було визнано нікчемним, судом була витребувана у Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіної Марини Анатоліївни, проте, останньою всупереч приписів Конституції України та Господарського процесуального кодексу України вимог суду виконано не було.
Суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Вказані обставини у даному випадку ніяким чином не нівелюють обов'язку суду захистити права та законні інтереси позивача, які було порушено відповідачем внаслідок прийняття оспорюваного рішення.
У даному випадку суд повторно зауважує, що фактично порушення прав позивача внаслідок дій відповідача полягає саме у висуванні Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіною Мариною Анатоліївною вимоги у повідомленні №11/2-47224 від 23.09.2016р. про негайне погашення заборгованості за кредитним договором №148-2012 від 06.04.2012р.
Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги позицію Конституційного суду України, враховуючи висновки суду щодо відсутності підстав вважати нікчемним правочин щодо погашення заборгованості за кредитним договором №148-2012 від 06.04.2012р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» та Приватним підприємством «Газпостач», за рахунок коштів, розміщених на депозитному рахунку за договором банківського вкладу №2076-НВ від 01.02.2013р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» та Публічним акціонерним товариством «Тростянецький м'ясокомбінат», суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Приватного підприємства «Газпостач» до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіної Марини Анатоліївни про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про нікчемність наведеного вище правочину.
Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відшкодовує судовий збір стороні на користь якої відбулося рішення, за рахунок другої сторони .
Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено пільги від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Норми цієї статті не надають пільг щодо сплати судового збору тимчасовим адміністраціям з ліквідації банків.
Отже, з огляду на висновки суду щодо задоволення позовних вимог суд дійшов висновку, що судовий збір підлягає стягненню з Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» на користь Приватного підприємства «Газпостач» Аналогічну правову позицію щодо розподілення судових витрат у справах за позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації банку підтримано Вищим господарським судом України у постанові від 15.11.2016р. по справі №910/9192/16.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Задовольнити позовні вимоги повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіної Марини Анатоліївни про нікчемність правочину щодо погашення заборгованості за кредитним договором №148-2012 від 06.04.2012р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» та Приватним підприємством «Газпостач», за рахунок коштів, розміщених на депозитному рахунку за договором банківського вкладу №2076-НВ від 01.02.2013р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» та Публічним акціонерним товариством «Тростянецький м'ясокомбінат».
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (04119, м.Київ, вул.Дегтярівська, буд.27Т, ЄДРПОУ 19017842) на користь Приватного підприємства «Газпостач» (03150, м.Київ, вул.Щорса, буд.7/9, ЄДРПОУ 36527581) судовий збір в сумі 1378 грн.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.12.2016.
Суддя Т.М. Ващенко