номер провадження справи 33/94/16
05.12.2016 Справа № 908/2695/16
за позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Оріхівтепломережа” (70504, м. Оріхів Запорізької області, вул. Ленінградських Курсантів, 62-А)
про стягнення суми,
Суддя Мірошниченко М.В.
Секретар судового засідання Хилько Ю.І.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
ПАТ «НАК «Нафтогаз України» звернулося в господарський суд Запорізької області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Оріхівтепломережа” суми 7452,51 грн., з яких: пеня в сумі 6825,14 грн., 3% річних в сумі 441,53 грн. та втрати від інфляції в сумі 185,84 грн.
Обґрунтовуючи позов позивач посилається на те, що на виконання умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 1041/15-ТЕ-13 від 26.11.2014р., позивач протягом січня - грудня 2015 р., поставив відповідачу природний газ на загальну суму 541 865,37 грн. За отриманий природний газ відповідач розрахувався в повному обсязі, але з порушення визначеного Договором строку. За порушення строку виконання грошового зобов'язання, на підставі ст. 625 ЦК України відповідачу нараховано суму пені в розмірі 6825,14 грн., суму 441,53грн. - 3% річних і суму 185,84 грн. втрат від інфляції.
Посилаючись на приписи статей 526, 611, 625 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 193, 231 Господарського кодексу України та умови договору купівлі-продажу природного газу № 1041/15-ТЕ-13 від 26.11.2014р., позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.10.2016 р. позовну заяву ПАТ «НАК «Нафтогаз України» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 908/2695/16. Справу призначено до розгляду на 15.11.2016 р.
Ухвалою суду від 15.11.2016 р. розгляд справи було відкладено за клопотанням відповідача на 05.12.2016 р.
Позивач представника у судове засідання не направив, натомість, письмовою заявою від 02.12.2016 р. (вих. № б/н) заявив клопотання про розгляд справи без участі його представника у судовому засіданні.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. Письмовою заявою від 30.11.2016 р. (вих. № 509) відповідач заявив клопотання про розгляд справи без участі його представника у судовому засіданні.
Також, відповідач у письмовому клопотанні зазначив, що порушення господарського зобов'язання, в частині своєчасного проведення розрахунків за отриманий природний газ, виникло внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії затвердженим тарифам та боргу населення за надані ТОВ «Оріхівтепломережа» послуги, що призвело до важкого фінансового стану підприємства. Просить суд позовні вимоги позивача задовольнити частково, зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 50%-70% на підставі п. 3 ч. 1 ст.83 ГПК України та ст. 233 ЦК України.
Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 75 ГПК України дозволяє суду розглянути спір за наявними у справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані судом документі не надані.
За таких обставин, зважаючи на клопотання позивача та відповідача про розгляд справи без участі їх представників у судовому засіданні, суд визнав за можливе розглянути справу по суті спору за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутності представників сторін.
В судовому засіданні 05.12.2016 р. справу розглянуто за наявними матеріалами, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Матеріали справи свідчать, що 26.11.2014 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Продавцем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оріхівтепломережа» (Покупцем, відповідачем у справі) було укладено договір № 1041/15-ТЕ-13 купівлі-продажу природного газу (надалі - Договір), за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору (п. 1.1 Договору).
Газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробництво теплової енергії, яка споживається населенням (п. 1.2 Договору).
Згідно із п. 3.1 Договору Продавець передає Покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі Покупця. Право власності на газ переходить від Продавця Покупцю в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця (п. 3.3 Договору).
Пунктом 3.4 Договору встановлено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути Покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.
Ціна газу узгоджена сторонами в розділі 5 Договору.
Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1 цього Договору він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Згідно із п. 9.3 Договору строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.
Як вбачається із матеріалів справи, за період: січень - грудень 2015 р., позивачем відповідачу було поставлено природний газ на загальну суму 541 865,37 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи двосторонніми актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 р., 28.02.2015 р., 31.03.2015 р., 31.10.2015 р., 30.11.2015 р., 31.12.2015 р., які підписані повноважними представниками сторін та засвідчені печатками обох підприємств (арк. справи 26-31).
Відповідач за поставлений позивачем природний розрахувався повністю, але з порушенням встановленого Договором строку.
Позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Оріхівтепломережа” суми 7452,51 грн., з яких: пеня в сумі 6825,14 грн., 3% річних в сумі 441,53 грн. та втрати від інфляції в сумі 185,84 грн., стали предметом судового розгляду у даній справі.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу приписів ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного ними Договору, який породив взаємні обов'язки: обов'язком позивача стало передання відповідачу природного газу, а обов'язком відповідача - прийняття газу і оплата його вартості на умовах, визначених Договором.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 статті 193 ГК України).
За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як свідчать долучені до матеріалів справи копії Актів приймання-передачі природного газу, позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання - передав відповідачу природний газ на загальну суму 541 865,37 грн.
Належним чином засвідчені копії актів прийому-передачі природного газу за спірний період долучені до матеріалів справи. Суд відзначає, що акти прийому-передачі природного газу за період з січня по грудень 2015 р., підписані уповноваженими представниками обох сторін без зауважень і заперечень, засвідчені печатками підприємств, а тому вказані акти є підставою для оплати, відповідно до п. 6.1 Договору. У зазначених актах приймання - передачі природного газу відповідачем були вказані дати їх складання, об'єм отриманого від позивача газу, ціна газу та його загальна вартість.
Відповідач за отриманий природний газ розрахувався повністю, проте, з порушенням встановленого Договором строку.
Відповідач проти несвоєчасного виконання грошового зобов'язання не заперечив.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” роз'яснено, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також роз'яснення, викладені у п. 1.12 Пленуму, відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
У пункті 30.1 статті 30 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” визначено, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
За змістом п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.
Враховуючи викладене, а також приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, судом перевірено розрахунок 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”. При цьому, суд виходив з дати початку порушення грошового зобов'язання, суми боргу, що існувала у спірний період, дат здійснених відповідачем оплат.
Суд відзначає, що вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню. Так, за заявлений позивачем період часу, окремо, за кожним Актом приймання-передачі природного газу, належний до стягнення загальний розмір суми 3% річних становить суму 427,79 грн., тому в решті позовної вимоги про стягнення 3% річних слід відмовити, як нарахованої та заявленої до стягнення необґрунтовано.
При цьому, судом також було враховано наступне:
За змістом п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Як свідчать надані позивачем докази (Довідка по операціям за Договором), за Актом приймання-передачі природного газу за січень 2015 р. відповідач остаточно розрахувався лише 25.02.2015 р., за Актом приймання-передачі природного газу за лютий 2015 р. відповідач остаточно розрахувався лише 24.03.2014 р., за Актом приймання-передачі природного газу за березень 2015 р. відповідач остаточно розрахувався лише 10.06.2015 р., за Актом приймання-передачі природного газу за жовтень 2015 р. відповідач остаточно розрахувався 20.11.2015 р., за Актом приймання-передачі природного газу за листопад 2015 р. відповідач розрахувався вчасно, за Актом приймання-передачі природного газу за грудень 2015 р. відповідач остаточно розрахувався 23.02.2016 р.
Щодо вимоги про стягнення втрат від інфляції суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. № 14, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р.
Так, в зазначеному листі ВСУ від 03.04.1997р. № 62-97р. вказано, що при застосуванні індексу інфляції потрібно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Позивачем заявлено до стягнення 185,84 грн. втрат від інфляції за зобов'язаннями березня 2015 р. за період з 15.04.2015 р. по 30.04.2015 р.
Проте, дослідивши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що при нарахуванні втрат від інфляції позивачем не враховано рекомендації, викладені у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. №14, в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. “Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права” та в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р. Суд вважає необхідним відзначити, згідно з діючим законодавством передбачається індексація простроченої суми боргу на індекс інфляції за відповідний місяць, тому застосування індексу інфляції до періоду заборгованості - 15 днів, як то розраховує позивач, є необґрунтованим.
Враховуючи викладене, в задоволенні позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 185,84 грн. слід відмовити, як нарахованої та заявленої до стягнення необґрунтовано.
Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 ГК України).
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Разом з тим, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Вимога про стягнення пені заявлена позивачем на підставі пункту 7.2 Договору за змістом якого, у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1 цього Договору він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Розрахунок пені перевірено за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”. При цьому, суд виходив з обставин щодо виникнення спірного боргу, умов Договору, суми простроченого боргу, що існувала протягом розрахункового періоду, дати початку нарахування, дат здійснених відповідачем оплат, остаточну дату погашення відповідачем суми заборгованості та той факт, що день фактичної сплати суми боргу не включається в період часу, за період, заявлений до стягнення. Також, судом враховано приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, якою передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Суд відзначає, що вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню. Так, за заявлений до стягнення період часу, належний до стягнення розмір пені становить суму 6194,21 грн.
Відповідно до перерахунку, здійсненого судом, суд визнає позовну вимогу про стягнення пені доведеною і обґрунтованою на загальну суму 6194,21 грн., тому в решті вимоги про стягнення пені суд відмовляє, як нарахованої та заявленої до стягнення необґрунтовано.
Відповідач не навів передбачених законом обставин, які б звільняли його від виконання обов'язку щодо належного виконання умов Договору та, відповідно, від відповідальності у вигляді пені та 3% річних.
Разом з тим, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50%-70%, суд знаходить підстави для його часткового задоволення.
Пунктом 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, на який посилається відповідач, передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Тобто, наведена правова норма надає господарському суду право зменшити розмір неустойки, що стягується.
Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 223 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.
В силу ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України також закріплено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
В пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» відзначається, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, згідно з приписами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В обґрунтування заявленого клопотання, відповідач посилається на те, що допущене з його боку прострочення виконання грошового зобов'язання виникло з об'єктивних причин. Відповідно до пункту 1.2 Договору № 1043/15-КП-13 купівлі-продажу природного газу від 26.11.2014 року, газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. Заборгованість за спожитий природний газ виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії затвердженим тарифам та боргу населення за надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Оріхівтепломережа» послуги. Основний борг за Договором за природний газ ТОВ «Оріхівтепломережа» сплачений повністю, а стягувана сума позовної заяви складає відповідальність за прострочення сплати основного зобов'язання. Станом на 30 листопада 2016 року фінансовий стан підприємства вкрай скрутний. Несвоєчасна сплата основного зобов'язання обумовлена кризою, відсутністю фінансування. Кризові явища вкрай негативно вплинули на стан Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріхівтепломережа». Рік від року економічний стан підприємства погіршується, оскільки розмір витрат перевищує чистий прибуток підприємства, і за дев'ять місяців 2016 року товариство має збитки в розмірі 507,5 тис. грн., дебіторська заборгованість за спожитий природний газ складає 554,2 тис. грн. Крім того, на всі рахунки та майно підприємства накладено арешт Оріхівським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, що підтверджується постановами про арешт коштів боржника від 17.05.2016 року, 30.09.2016 року та актом опису та арешту майна від 20.10.2014 року.
Фактичні обставини свідчать про те, що боржник має тяжкий фінансово-економічний стан (копії Фінансового звіту за 9 місяців, постанов Оріхівського РВДВС ГТУЮ у Запорізькій області, актів опису та арешту майна ТОВ «Оріхівтепломережа» долучені до матеріалів справи).
Тарифами на теплову енергію витрати на покриття штрафних та фінансових санкцій не передбачені, отже у відповідача відсутнє джерело покриття штрафних та фінансових санкцій. При цьому, відповідач не є дотаційним підприємством і з бюджетів всіх рівнів фінансування на здійснення своєї господарської діяльності або покриття збитків не отримує. Крім того відповідач є сезонним підприємством, оскільки надає послуги з централізованого опалення лише в період жовтень - квітень, а також працює в умовах дії постанови Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 р. «Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу», згідної якої всі кошти, що надходять на спеціальні рахунки теплопостачальних підприємств підлягають обов'язковому розподілу у відсотковому відношенні на рахунки НАК «Нафтогаз України» та поточні рахунки відповідача. Розподіл відбувається автоматично уповноваженим банком на підставі реєстру затвердженого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Отже, відповідач не може впливати на встановлений державою порядок розрахунків, оскільки кошти від споживачів надходять на спеціальні рахунки, розподіляються і одразу перераховуються банком на рахунки НАК «Нафтогаз України», незалежно від його волі і дій.
Наведене свідчить про те, що відповідач не має можливості розрахуватися із позивачем одноразово та в короткий строк. Стягнення суми заборгованості за виконавчим документом може призвести до зупинення діяльності відповідача, що в свою чергу спричинить зменшення надходжень від наданих послуг та може призвести до його повної неплатоспроможності. Діяльність підприємства відповідача є соціально важливою та не може бути зупинена.
Специфіка господарської діяльності ТОВ «Оріхівтепломережа» полягає в досягненні забезпечення соціально-значимого та стратегічно-масштабного результату - постачання теплової енергії виключно всім споживачам в м. Оріхова. Таким чином, в даному випадку, застосування судом в повному обсязі господарсько-правової відповідальності в функціональному відношенні не буде відповідати основній меті відповідальності - стимулюванню належному виконанню зобов'язання.
Оцінивши доводи відповідача, викладені в клопотанні про зменшення неустойки (пені) до 50% -70% від заявленої суми, зважаючи на погашення відповідачем суми основного боргу, суд вважає за можливе задовольнити вказане клопотання частково та, керуючись п. 3 ст. 83 ГПК України, зменшити розмір пені - до суми 4 000,00 грн.
При цьому суд виходить з того, що інфляційні процеси в економіці держави також негативно впливають на фінансовий стан самого позивача, а тому зменшення розміру пені на 50%-70% (як просить відповідач) є надто великим обсягом звільнення відповідача від відповідальності і також негативно вплине на майновий стан позивача у справі, що є неприпустимим.
За таких обставин, враховуючи та співставляючи майнові інтереси обох сторін, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з урахуванням зменшення розміру пені (постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р.), а саме: в сумі 4000,00 грн. пені та 427,79 грн. - 3% річних. В іншій частині позову суд відмовляє.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог (без урахування зменшення неустойки).
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Оріхівтепломережа” (70504, м. Оріхів Запорізької області, вул. Ленінградських Курсантів, 62-А, код ЄДРПОУ 13622447) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) суму 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. пені, суму 427 (чотириста двадцять сім) грн. 79 коп. 3% річних та суму 1224 (одна тисяча двісті двадцять чотири) грн. 44 коп. судового збору.
Видати наказ.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України (із урахуванням ч.3 ст. 51 ГПК України) 09.12.2016 р.
Суддя М.В. Мірошниченко