"07" грудня 2016 р.
Справа № 642\5022\15ц
Провадження № 2\642\378\16
02 грудня 2016 року Ленінський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого - судді Грінчук О.П.,
за участі секретаря Радько В.В.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представника 3-ї особи ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків до ОСОБА_3, 3-я особа Міністерство оборони України про виселення з службового приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків, 3-я особа Харківська міська рада, КП «Жилкомсервіс» про визнання права власності на житлове приміщення за набувальною давністю, -
встановив:
Позивач звернувся в суд з позовом та просить зняти з реєстрації місця проживання та виселити ОСОБА_3 зі службової квартири за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, вказуючи, що вказана службова квартира обліковується у КЕВ м. Харкова на підставі рішення Ленінського виконкому Ради депутатів трудящих м. Харкова № 280 від 13.05.1986р. 10.01.1992р. наказом №4 від 09.01.1992р. ОСОБА_5 прийнято на посаду слюсаря Державного підприємства Міністерства оборони України «Завод залізобетонних виробів та конструкцій №348». 20.09.1999р. наказом №10 від 21.09.1999р. ОСОБА_5 було звільнено з займаної посади за власним бажанням. Загальний стаж роботи ОСОБА_5 у структурах Міністерства оборони України склав 6 років 8 місяців 10 днів. Під час роботи у підприємствах Міністерства оборони України ОСОБА_5 отримав службову квартиру за адресою, АДРЕСА_1, в якому проживав разом зі своїм сином ОСОБА_3, 25.07.1991р.н. Підставою для вселення у службову квартиру став корінець службового ордеру №14 від 27.09.1995р., виданий КЕЧ Харківського району на теперішній час правонаступник КЕЧ Харківського району. 21.04.2013р. ОСОБА_5 помер, про що складено відповідний актовий запис №58528 від 26.04.2013р. відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову, реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції. Однак, після смерті ОСОБА_5 у службовій квартирі безпідставно залишився проживати його син ОСОБА_3 Враховуючи викладене, позивач змушений звернутися з позовом до суду.
10.12.2015р. до суду із зустрічним позовом звернувся ОСОБА_3 та просить визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку набувальної давності, вказуючи, що він добросовісно та відкрито на протязі двадцяти років, а саме з 27.09.1995р. користувався спірною квартирою, що підтверджується ордером, а тому вважає, що набув право власності за набувальною давністю на спірну квартиру.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити з підстав викладених у позові. Заперечував проти задоволення зустрічних позовних вимог.
Представник 3-ї особи Міністерства оборони України ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Зустрічні позовні вимоги не підтримав та просив відмовити у їх задоволенні.
Представники позивача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що КЕВ не є належним позивачем, а тому суду не надано доказів порушення його прав, просили у позові відмовити. Зустрічні позовні вимоги підтримали з підстав викладених у заяві, а тому просили суд їх задовольнити.
Представники 3-х осіб Харківська міська рада та КП «Жилкомсервіс» в судове засідання не з'явились, про день та час розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином про що свідчать матеріали цивільної справи.
Суд, вислухавши думку учасників процесу, вивчивши матеріали справи, дослідивши у повному обсязі наявні по справі докази, приходить до висновку про відмову у задоволенні первісного позову та відмові у задоволенні зустрічного позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, згідно корінця службового ордеру №14 від 27.09.1995р., виданого КЕЧ Харківського району ОСОБА_5 отримав службову квартиру за адресою: АДРЕСА_3 в якому проживав разом із своїм сином ОСОБА_3 25.07.1991р.н. (відповідачем у справі).
Згідно свідоцтва про смерть серія І-ВЛ № 400063 від 26.04.2013р. (а.с.10), вбачається, що ОСОБА_5, помер.
Згідно довідки про склад сім'ї №131 від 02.09.2014р. яка видана комунальним підприємством "Жилкомсервіс" (а.с.9), вбачається, що відповідач ОСОБА_3 постійно проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, що належить територіальній громаді м. Харкова.
Крім цього, відповідно до довідки №3459 від 16.07.2014р. виданої начальником КЕВ м. Харкова полковником ОСОБА_6 на ім'я відповідача, вбачається, що спірна квартира на балансі КЕВ м. Харкова не перебуває (а.с.45).
Відповідно до положень ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом.
Відповідно до ст. 329 ЦК юридична особа публічного права набуває права власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.
Позивачем суду не надано жодних документів, підтверджуючих їх права як власника на службову квартиру за адресою, АДРЕСА_1.
У зв'язку з цим, не вбачається порушення прав позивача щодо відповідного нерухомого майна, оскільки позивач не являється власником зазначеного житлового приміщення.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що КЕВ м. Харкова є неналежним позивачем у справі, а тому позивачем в супереч вимогам ст. 3 ЦПК України не доведено порушення його прав. Харківська міська рада до суду із позовом не зверталась.
Частиною 1 ст. 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном - протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Відповідно до роз'яснень даних в п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" №5 від 07.02.2014р., володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Згідно роз'яснень, що містяться в п.6 узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав" від 28.01.2013р. за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Крім цього, при вирішенні спорів, пов'язаних із виникненням і припиненням права власності, судам слід мати на увазі, що норми ст. 344 ЦК України про набувальну давність не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалось на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.
Отже, враховуючи викладене, вбачається, що добросовісність володіння полягає у тому, що володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю; володіння мусить бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним; володіння повинно бути безперервним протягом визначених строків. Перебіг строку позовної давності починається від моменту виникнення володіння.
Згідно з ч.2 ст. 123 ЖК України щодо користування службовим жилим приміщенням застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, у тому числі правила ст. 64 ЖК про права й обов'язки членів сім'ї наймача. Згідно ст. 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається у письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатуючою організацією і наймачем - громадянином, на ім'я якого видається ордер. Саме відповідно до зазначеного договору позивачі вносять плату за користування житлово-комунальними послугами.
Аналізуючи вищевикладене, суд не бере до уваги посилання позивача по зустрічному позову про добросовісне користування ним спірною квартирою на протязі двадцяти років, а тому зустрічним позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Крім цього, позивачем по зустрічному позову заявлено клопотання про застосування строків позовної давності. Так, житлові відносини в Українській РСР регулюються Основами житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік та видаваними відповідно до них іншими актами житлового законодавства Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами житлового законодавства Української РСР.
Відповідно до ч.2 ст. 123 ЖК Української РСР до користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених ст. ст. 73-76, 79-83, 85, 90, ч.6 ст. 101, ст. ст. 103-106 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 9 ЦК України положення цього кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Відповідно до ч.ч.2,3 ст. 810 ЦК України підстави, умови, порядок укладання та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюється законом. До договору найму житла, крім договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин які виникають у зв'язку із наймом житла, що перебувають у державній або комунальній власності застосовуються положення Житлового кодексу Української РСР та інші акти житлового законодавства. ОСОБА_7 кодексу України про позовну давність до них застосовуватись не можуть, а тому зустрічний позов в цій частині також задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів.
Керуючись ст.ст. 60, 61, 88, 169, 209, 212-215 ЦПК України, ст. 123, 810 ЖК України суд, -
вирішив:
У задоволенні позовних вимог Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків до ОСОБА_3, 3-я особа Міністерство оборони України про виселення з службового приміщення - відмовити.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків, 3-я особа Харківська міська рада, КП «Жилкомсервіс» про визнання права власності на житлове приміщення за набувальною давністю - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення через Ленінський районний суд м. Харкова.
Головуючий: