04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"01" грудня 2016 р. Справа№ 910/11072/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Ткаченка Б.О.
Алданової С.О.
секретар: Горбунова М.Є.
за участю представників
позивача: не з'явився;
відповідача: Неведрова Н.В.;
третьої особи: не з'явився;
розглядаючи у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 13.07.2016р.
у справі №910/11072/16 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Донецьксталь"-
металургійний завод"
до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 4 728,00 грн.
Приватне акціонерне товариство "Донецьксталь" - металургійний завод" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) 4 728,00 грн. вартості нестачі вантажу, який перевозився залізницею, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідачем було порушено правила перевезення вантажу.
Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не надав, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/11072/16 від 13.07.2016р. позовні вимоги задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 4 728,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 378,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/11072/16 від 13.07.2016р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, щодо правонаступництва Державного підприємства «Донецька залізниця», а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:
- перевізником позивача було Державне підприємство «Донецька залізниця», яке наразі не припинено як юридичну особу, а відповідач не є його правонаступником, оскільки не було проведено інвентаризації майна та затвердження передавальних актів;
- відповідач на став правонаступником підприємств, розташованих на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, в т.ч і Державного підприємства «Донецька залізниця», оскільки процедура реорганізації цих підприємств та передача всіх їх прав та обов'язків до відповідача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014р. №604 призупинена до завершення проведення антитерористичної операції;
- в даному випадку Публічне акціонерне товариство «Укрзалізниця» є неналежним відповідачем у справі;
- станція призначення вантажу за накладною №490805237 - ст. Макіївка (станція відправлення Мушкетова). Зазначені станції входять до складу Державного підприємства «Донецька залізниця», яка розташована на неконтрольованій території та не є підрозділом відповідача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2016р. (головуючий суддя ОСОБА_3., судді: Лобань О.І., Яковлєв М.Л.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.09.2016р.
У зв'язку із звільненням у відставку та припинення повноважень судді-доповідача ОСОБА_3, судове засідання, призначене на 12.09.2016р., не відбулося.
Розпорядженням Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2016р. було призначено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого справу №910/11072/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Алданової С.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Алданової С.О. та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 27.10.2016р.
12.09.2016р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли доповнення до апеляційної скарги.
В судове засідання 27.10.2016р. з'явився лише представник відповідача. Представник позивача не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2016р., на підставі ст. ст. 27, 77 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Державне підприємство "Донецька залізниця" (далі - третя особа), розгляд справи відкладено на 17.11.2016р.
15.11.2016р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з необхідністю виконання вимог, викладених в ухвалі суду від 27.10.2016р.
В судове засідання 17.11.2016р. з'явився лише представник відповідача. Представники позивача та третьої особи не з'явилися. Третя особа про поважність причин нез'явлення суд не повідомила, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, клопотання позивача було задоволено, розгляд справи відкладено на 01.12.2016р.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 30.11.2016р., у зв'язку з перебуванням судді Мартюк А.І. на лікарняному, було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Ткаченка Б.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суд у від 30.11.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Ткаченка Б.О. та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 01.12.2016р.
В судовому засіданні 01.12.2016р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з урахуванням доповнень до неї, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/11072/16 від 13.07.2016р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Представники позивача та третьої особи у судове засідання 01.12.2016р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін та третьої особи не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін та третьої особи про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників відповідача та третьої особи за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 01.12.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
01.01.2014р. між позивачем, як покупцем, та Приватним акціонерним товариством "Макіївкокс", як постачальником, було укладено Договір №3300006043 (далі - Договір поставки) (том справи - 1, аркуші справи - 9-14).
За умовами Договору поставки (п.1.1) постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти і оплатити коксохімічну продукцію (далі - товар), номенклатура, кількість, ціна, якісні показники, строки та умови поставки товару обумовлюються сторонами в додаткових угодах, які є невід'ємною частиною даного договору.
01.01.2014р. між позивачем та Приватним акціонерним товариством "Макіївкокс" було складено та підписано протокол розбіжностей до Договору поставки (том справи - 1, аркуші справи - 15-20).
31.12.2014р. було укладено додаткову угоду до Договору поставки (том справи - 1, аркуш справи - 21), в якій сторони договору дійшли згоди продовжити строк його дії до 31.12.2015р.
30.10.2015р. було укладено додаткову угоду до Договору поставки (том справи - 1, аркуш справи - 22), згідно з умовами якої (п.п.1, 2) постачальник у листопаді 2015 року зобов'язався передати, а покупець прийняти та оплатити кокс доменний марки КД-2 по ТУ У 322-00190443-114-96 (далі - товар), у кількості 2 000 тон фактичної маси за ціною 2 500,00 грн. за тону сухої маси без рахування ПДВ (з ПДВ 20% - 500,00 грн.). Поставка товару здійснюється на умовах FCA ст. Ханженково та/або ст. Макіївка, та/або ст. Ясинувата, та/або FCA територія (склад) ПрАТ «Макіївкокс» (м. Макіївка, вул. Горького, 1) - самовивозу транспортом покупця зі складу постачальника (ІНКОТЕРМС 2000 року). У разі сплати витрат з доставки товару постачальником покупець додатково відшкодовує їх вартість на підставі виставлених та документально підтверджених рахунків.
У листопаді 2015 року зі станції Макіївка Приватне акціонерне товариство "Макіївкокс" здійснило відправлення вагону №56518525 (маса вантажу: нетто - 44150 г, тара - 21300 кг) на підставі залізничної накладної №49805237 від 07.11.2015р. на станцію Мушкетово Донецької залізниці. Одержувачем вантажу вказано позивача (том справи - 1, аркуш справи - 24).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач наголошував на тому, що при прибутті вищевказаного вагону на станцію Мушкетово Донецької залізниці на підставі даних залізничної накладної №49805237 від 07.11.2015р. було здійснено перевірку маси вантажу і виявлено, що маса вантажу у вагоні №56518525 не відповідає масі, вказаній відправником у залізничній накладній.
Враховуючи виявлену невідповідність маси вантажу, було складено комерційний акт БМ №732029/8 від 15.11.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 23), в якому зазначено про те, що вага вказана відправником: вага брутто - не зазначено, тара за документом - 21 300 кг, нетто - 44 150 кг. Виявилось: брутто - 63 350 кг, тара за документом - 21 300 кг, нетто - 42 050 кг, що менше ваги, зазначеній у накладній на 2 100 кг.
Загальна сума недостачі маси вантажу, який мав отримати позивач, становить 4 728,00 грн.
Враховуючи, що відповідно до ст. 113 Статуту залізниць України за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин, позивач просив суд стягнути з відповідача 4 728,00 грн. вартості не збереженого вантажу при здійсненні його перевезення залізничним транспортом.
Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.
Київський апеляційний господарський суд не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування визначено Законом України «Про залізничний транспорт», а відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, у тому числі залізничного, регулюються Законом України «Про транспорт», іншими актами законодавства України.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про транспорт» нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов'язковими для власників транспорту і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.
Постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998р. (із змінами і доповненнями) було затверджено Статут залізниць України, згідно зі ст. 6 якого вантаж - це матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі. Вантажовідправником (відправником вантажу, вантажовласником) є зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення. Вантажоодержувачем (одержувачем вантажу, вантажовласником) є зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника отримує вантаж.
Відповідно ст. 2 Статуту залізниць України останній визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Згідно зі ст. 6 Статуту залізниць України накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 908 Цивільного кодексу України, ст. 306 Господарського кодексу України загальні умови перевезення вантажів визначаються цими кодексами, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються у встановленому порядку.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення конкретного вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (ст. 909 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В ст. 307 Господарського кодексу України передбачено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
В ст. ст. 22, 23 Статуту залізниць України передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).
Накладна згідно з Правилами оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. №644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. за №863/5084 (далі - Правила оформлення перевізних документів) може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Порядок здійснення електронного документообігу під час перевезення вантажів залізничним транспортом у внутрішньому сполученні регламентується додатком до договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги. Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
Відповідно до п.6.6 Правил оформлення перевізних документів заповнення накладної на маршрут або групу вагонів здійснюється згідно з додатком 3 до цих Правил з урахуванням таких особливостей, зокрема, у графах 24 "Маса вантажу, визначена відправником" та 25 "Маса вантажу, визначена залізницею" зазначається загальна маса вантажу.
В ст. 24 Статуту залізниць України передбачено, що залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.
Згідно з положеннями ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Вказана правова норма кореспондується з положеннями ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт», яка передбачає, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно із залізничною накладною №49805237 від 07.11.2015р. зі станції Макіївка на станцію Мушкетово Донецької залізниці Приватне акціонерне товариство "Макіївкокс" здійснило відправлення вантажу у вагоні №56518525, одержувачем якого вказано позивача.
При прибутті вищевказаного вагону на станцію Мушкетово Донецької залізниці було здійснено перевірку маси вантажу, за результатами якої виявлено розбіжності у масі вантажу у вагоні №56518525 між фактичною масою та масою, вказаною відправником у залізничній накладній, про що було складено комерційний акт БМ №732029/8 від 15.11.2015р.
Згідно з відомостями, вказаними у вищезгаданому комерційному акті, у вагоні №56518525 недостача вантажу від маси, зазначеної у залізничній накладній, становить 2 100 кг.
Відповідно до ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення, зокрема, обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
За розрахунком позивача, загальна сума недостачі маси вантажу, який мав отримати позивач, становить 4 728,00 грн.
В ст. 114 Статуту залізниць України передбачено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.
У вирішенні спорів, пов'язаних із збереженням вантажу під час перевезення насипом у вагонах відкритого типу, зокрема, вугілля, необхідно виходити з того, що ст. 111 Статуту залізниць України звільняє перевізника від відповідальності за втрату та недостачу вантажу, якщо вантаж прибув на станцію призначення у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника за відсутності ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.
Відправник згідно зі ст. 37 Статуту повинен визначити масу вантажу і зазначити її у залізничній накладній. Якщо залізниця використає своє право перевірити правильність даних, зазначених відправником у накладній, та візьме участь у контрольній перевірці маси вантажу, то сама лише ця обставина не є підставою для покладання відповідальності за недостачу вантажу на залізницю, а повинна оцінюватись поряд з іншими обставинами справи. Прибуття напіввагона на станцію призначення з недовантаженням до рівня бортів не свідчить про втрату або розкрадання навалочного або насипного вантажу при перевезенні, оскільки згідно зі ст. 111 Статуту позивач має довести вину перевізника. Залізниця вправі перевіряти дані, зазначені відправником в залізничній накладній, але не зобов'язана перевіряти масу усіх вантажів, які вона приймає до перевезення. Не має також правового значення оцінка того, чи могла залізниця при прийнятті вантажу до перевезення побачити недовантаження у вагоні, оскільки Статут та Правила перевезення не передбачають визначення маси вантажу "на око". До того ж різні вантажі мають різну питому вагу та вологість, внаслідок чого вантаж масою 70 тонн може займати лише третину або половину вагона (аналогічна правова позиція наведена в п.3.19 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" №04-5/601 від 29.05.2002р. із змінами та доповненнями).
Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 728,00 грн. вартості нестачі вантажу, який перевозився залізницею.
Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
В ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
В процесі судового розгляду судом було встановлено, що перевезення здійснювалося Державним підприємством «Донецька залізниця», натомість вимоги про стягнення вартості нестачі вантажу позивач заявив до Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця». Жодних обґрунтувань з цього приводу в позові не наведено.
Колегією суддів було з'ясовано, що відповідач, як юридична особа, утворений відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014р. №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
В Статуті відповідача, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015р. №735, вказано, що підприємство відповідача утворюється на базі Державної адміністрації залізничного транспорту (код ЄДРПОУ 00034045), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, зокрема, Державного підприємства «Донецька залізниця».
В Законі України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та постанові Кабінету Міністрів України від 25.06.2014р. №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», про які зазначалося вище, передбачено, що всі підприємства, на базі яких утворюється ПАТ "Українська залізниця" реорганізовуються шляхом злиття.
Відповідно до цивільного законодавства при реорганізації (злитті) юридичних осіб, перехід прав і обов'язків до новоутвореної юридичної особи, відбувається на підставі передавального акта, в якому про це має бути чітко зазначено.
Про необхідність затвердження таких передавальних актів вказано і в постанові Кабінету Міністрів України від 25.06.2014р. №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Судом враховано, що у вищевказаному Законі України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанові Кабінету Міністрів України від 25.06.2014р. №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та Статуті відповідача вказано про те, що останній є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту. Водночас, ця вказівка не є свідченням автоматичного правонаступництва без проведення певних дій, зокрема, інвентаризації майна, затвердження передавальних актів і припинення юридичних осіб та підприємств.
Прийняття рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання не позбавляє його статусу юридичної особи, і до внесення до названого державного реєстру запису про припинення його діяльності він, зокрема, може виступати учасником судового процесу в загальному порядку (аналогічна правова позиція наведена в пп.4.7 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Судом перевірялася інформація, розміщена на веб-сайті Міністерства юстиції України, згідно з якими станом на час розгляду даної справи Державне підприємство «Донецька залізниця» є діючою юридичною особою, яка не припинила свою господарську діяльність, а відтак може виступати учасником судового процесу на загальних підставах.
Окрім того, згідно з положеннями п.п.4, 5 постанови Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014р. проведенню реорганізації (злиття) має передувати проведення інвентаризації майна підприємств, що реорганізуються (зливаються), та складання актів інвентаризації майна, після чого мають складатися та затверджуватися передавальні акти майна та зведені акти майна, що вносяться до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
В той же час, майно (активи, власний капітал та зобов'язання підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції (далі - майно), не включається до переліків і зведених актів інвентаризації майна, що затверджуються Міністерством інфраструктури відповідно до цього пункту, і відображається в балансі (крім зобов'язань підприємств і установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території) і закріплюється в частині господарського відання до проведення його інвентаризації та оцінки відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014р. №604.
При цьому в постанові Кабінету Міністрів України №604 від 12.11.2014р. «Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції» передбачено, що проведення інвентаризації та оцінки майна (активи, власний капітал та зобов'язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, має бути здійснено після завершення тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також завершення проведення антитерористичної операції, після чого мають бути подані пропозиції щодо зміни статутного капіталу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
У вищевказаних постановах Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014р. та №604 від 12.11.2014р. прямо вказано про те, що майно (активи, власний капітал та зобов'язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, в тому числі й Державного підприємства «Донецька залізниця», їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, не ввійшло до статутного капіталу відповідача (Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»). При цьому в балансі відповідача мають тимчасово відображатися тільки активи таких підприємств (зобов'язання в балансі не відображаються і до відповідача не переходять).
Відповідно до наказу керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України №33/6/а від 07.10.2014р. «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» Донецьку і Луганську області з 07.04.2014р. визначено районами проведення антитерористичної операції.
В ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено, що період проведення антитерористичної операції триває до дати набрання чинності Указу Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Державне підприємство «Донецька залізниця», як юридична особа, зареєстровано у м. Донецьку, тобто в районі проведення антитерористичної операції.
Надані суду матеріали та пояснення свідчать про те, що відповідач не став правонаступником Державного підприємства «Донецька залізниця», оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №604 від 12.11.2014р. процедура реорганізації цих підприємств та передача всіх їх прав та обов'язків до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» призупинена до завершення проведення антитерористичної операції.
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що між відповідачем та Державним підприємством «Донецька залізниця» складався передавальний акт, а відтак Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» не має відповідати за неналежне виконання Державним підприємством «Донецька залізниця» своїх зобов'язань, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 728,00 грн. нестачі вантажу не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлення ним вимог саме до відповідача.
Натомість доводи апеляційної скарги повністю підтвердилися під час розгляду даної справи, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
З урахуванням наведених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва міста Києва у справі №910/11072/16 від 13.07.2016р. - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні в позові у повному обсязі.
Зважаючи на відмову в задоволенні позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за його подання покладаються на позивача.
Водночас, витрати відповідача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, у зв'язку із задоволенням останньої, підлягають відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/11072/16 від 13.07.2016р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Донецьксталь"- металургійний завод" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" 1 515,80 грн. (одну тисячу п'ятсот п'ятнадцять гривень 80 копійок) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
4. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів сторін.
5. Матеріали справи №910/11072/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді Б.О. Ткаченко
С.О. Алданова