04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"29" листопада 2016 р. Справа№ 927/674/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Мальченко А.О.
Жук Г.А.
секретар Драчук Р.А.
за участю представників:
від позивача не з'явились
від відповідача не з'явились
розглянувши матеріали
апеляційної скарги Чернігівської районної державної адміністрації
на рішення Господарського суду Чернігівської області
від 16.09.2016 (суддя Федоренко Ю.В.)
у справі № 927/674/16
за позовом Чернігівської районної ради
до Чернігівської районної державної адміністрації
про стягнення 24 862, 86 грн.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2016 у справі № 927/674/16 позов задоволено частково. Стягнуто з Чернігівської районної державної адміністрації на користь Чернігівської районної ради 13 832, 86 грн. боргу, 1 053, 06 грн. інфляційних втрат, 428, 63 грн. процентів річних та 1 378, 00 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позову про стягнення 162,98 грн. інфляційних відмовлено.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що Чернігівська районна державна адміністрація є органом державної влади і фінансується виключно з Державного бюджету України. На думку апелянта, виставлені позивачем 04.06.2016 акти-рахунки за 2013-2014 роки суперечать умовам укладеного між сторонами договору тощо.
Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями справу № 927/674/16 за апеляційною скаргою Чернігівської районної державної адміністрації передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Жук Г.А., Мальченко А.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 апеляційну скаргу Чернігівської районної державної адміністрації прийнято до провадження у визначеному складі суду, розгляд справи призначено на 29.11.2016.
В судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслали.
Згідно абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 цієї ж постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).
Оскільки сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, їх неявка не перешкоджає вирішенню спору по суті, апеляційний господарський суд вважав за необхідне апеляційну скаргу розглянути за відсутності цих представників за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.
Так, Чернігівська районна рада звернулась до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Чернігівської районної державної адміністрації про стягнення 22 573,82 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 552,23 грн. 3% річних та 1 736,81 грн. інфляційних витрат. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив про неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про відшкодування витрат комунальних послуг орендодавцю від 09.09.2013р, укладеного між сторонами, а саме щодо повної та своєчасної оплати за спожиту теплову енергію.
Після порушення провадження у даній справі в зв'язку із частковою оплатою відповідачем основної заборгованості, позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог та відповідно стягнення з відповідача 13 832,96 грн. боргу, 1 216,04 грн. інфляційних витрат, 428,63 грн. процентів річних, яка прийнята місцевим судом до розгляду.
Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку про доведеність позовних, відтак частково задовольнив позов, самостійно визначивши розмір інфляційних втрат
Так, частково задовольняючи позов, місцевий господарський суд встановив, що умовами договору сторони не узгодили строку передачі рахунків позивачем відповідачу для проведення оплати, а тому отримання актів-рахунків відповідачем за 2013-2014 в 2015 році не звільняє його від їх оплати за відсутності заперечень та доказів щодо неотримання послуг з теплопостачання в цьому періоді.
Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками місцевого суду.
Так, 09.09.2013 між Чернігівською районною радою та Чернігівською районною державною адміністрацією укладено договір оренди №6 нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ Чернігівського району( далі Договір), за умовами якого орендодавець (позивач) передав, а орендар (відповідач) прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення (надалі Майно) в двоповерховій будівлі за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка,48 загальною площею 105,96 кв.м.
Відповідно до п. 5.1.6 Договору орендар зобов'язався протягом 15 робочих днів після його підписання укласти з орендодавцем договір про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.
Договір укладено з 09.09.2013 по 07.09.2016 включно.
Як встановлено матеріалами справи, 09.09.2013 між сторонами підписано акт приймання передачі в оренду майна згідно Договору.
09.09.2013 між цими ж сторонами також укладено договір про відшкодування витрат комунальних послуг орендодавцю (далі - Договір про відшкодування).
Договором про відшкодування сторони погодили, що орендодавець забезпечує обслуговування та експлуатацію приміщення із п'яти кімнат за адресою м. Чернігів, вул. Шевченка,48 (п. 1.1 Договору), а на підставі п. 1.2. Договору про відшкодування орендар відшкодовує витрати за послуги орендодавцю згідно підпункту 2.2 розділу 2 обов'язки сторін Договору.
За умовами п. 2.1 Договору орендодавець виставляє орендарю рахунки та складає відповідні акти-рахунки для відшкодування витрат за використані кошти, а орендар згідно п 2.2 Договору здійснює відшкодування витрат за послуги, що фактично ним використані. Витрати за використані послуги розподіляються між сторонами таким чином: зокрема, вартість комунальних послуг за споживання теплової енергії (опалення) пропорційно орендованій площі.
Пунктом 2.3 Договору про відшкодування сторони погодили, що орендар зобов'язався сплачувати платежі по відшкодуванню витрат за послуги, які зазначені в підпункті 2.2 розділу 2 «Обов'язки сторін» згідно виставлених та складених орендодавцем рахунків, актів-рахунків до 25 числа поточного місяця, в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами на бюджетний період, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, взятих на облік органами Державного казначейства України.
Договір про відшкодування укладено на строк з 09.09.2013 по 31.12.2013. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач наголошував про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором про відшкодування, відтак просив стягненути заборгованість з жовтня 2013 по грудень 2014 включно (згідно наданого розрахунку).
Як встановлено матеріалами справи та не спростовано відповідачем, листом від 03.06.2015 №01-04/433, який було отримано відповідачем 04.06.2015, останньому позивачем були вручені акти-рахунки, а саме:
- №11-2013 від 04.06.2015 по відшкодуванню за спожиту теплову енергію за жовтень 2013 на суму 1 078,34 грн.;
- №12-2013 від 04.06.2015 по відшкодуванню за спожиту теплову енергію за листопад 2013 на суму 1 189,44 грн.;
- №12-2013 від 04.06.2015 по відшкодуванню за спожиту теплову енергію за грудень 2013 на суму 2 163,70 грн.;
- №14-2014 від 04.06.2015по відшкодуванню за спожиту теплову енергію за січень 2014 на суму 2 260,56 грн.;
- №14-2014 від 04.06.2015 по відшкодуванню за спожиту теплову енергію за січень 2014 на суму 2 260,56 грн.;
- №15-2014 від 04.06.2015 по відшкодуванню за спожиту теплову енергію за лютий 2014 на суму 674,78 грн.;
- №16-2014 від 04.06.2015 по відшкодуванню за спожиту теплову енергію за березень 2014 на суму 1 452,50 грн.;
- №17-2014 від 04.06.2015 по відшкодуванню за спожиту теплову енергію за квітень 2014 на суму 292,53 грн.;
- №18-2014 від 04.06.2015 по відшкодуванню за спожиту теплову енергію за листопад 2014 на суму 1 245,14 грн.;
- №14-2014 від 04.06.2015 по відшкодуванню за спожиту теплову енергію за січень 2014 на суму 2 260,56 грн.;
- №19-2014 від 04.06.2015 по відшкодуванню за спожиту теплову енергію за грудень 2014 на суму 3 793,71 грн.
Таким чином, за умовами Договору на відшкодування позивачем надано відповідачу акти-рахунки на оплату на загальну суму 15 998,34 грн. за період з жовтня 2013 по грудень 2014 включно.
Як вірно встановлено місцевим судом, умовами цього договору сторони не узгодили строку передачі позивачем рахунків відповідачу для проведення оплати, а тому отримання відповідачем актів-рахунків за 2013-2014 в 2015 році не звільняє його від їх оплати за відсутності заперечень та доказів щодо кількості та якості наданих в цьому періоді послуг з теплопостачання, відтак доводи апелянта в цій частині не заслуговують на увагу.
Крім цього, матеріалами справи встановлено, що відповідачем проведено оплату на суму 2 165,38 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №772 від 07.11.2014 на суму 1 847,64 грн. та №562 від 24.12.2015 на суму 317,74 грн. (206,18 грн. по платіжному дорученню №562 від 24.12.2015 були зараховані позивачем в оплату акту рахунку № 315320 від 10.12.2015).
За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин на підставі ст. 193 ГК України повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Оскільки матеріалами справи підтверджено надіслання відповідачеві та отримання ним актів-рахунків за 2013-2014 за послуги з теплопостачання, останній зобов'язаний за умовами Договору та вимогами чинного законодавства здійснити їх оплату.
Учасник господарських відносин згідно ч. 2 ст. 218 ГК України відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
З огляду на наведене та приписи чинного законодавства, доводи апелянта (відповідача) щодо відсутності належного бюджетного фінансування, адже за умовами Договору він зобов'язався сплачувати платежі в межах бюджетних асигнувань, правомірно не прийнято до уваги місцевим судом.
Долучені відповідачем до матеріалів справи копії платіжних доручень підтверджують факт здійснених ним оплат з відшкодування теплопостачання за іншим договором, а тому не заслуговують на увагу. Здійснені відповідачем оплати за Договором про відшкодування платіжними дорученнями №772 від 07.11.2014 на суму 1 847, 64 грн., №560 від 24.12.2015 на суму 5 072, 29 грн., №561 від 24.12.2015 на суму 3 144, 65 грн., №562 від 24.12.2015 на суму 523,92 грн. були враховані позивачем й в судовому порядку не стягуються.
Наданий відповідачем акт від 04.04.2016 звіряння розрахунків з дебіторами відображає розрахунки між сторонами станом на квітень 2014, проте заборгованість стягується станом на грудень 2014, тобто за більший період. Таким чином, згаданий акт не приймається судом в якості доказу на підтвердження наданих відповідачем заперечень на позов. Тим більше, що доказів оплати актів-рахунків на загальну суму 13 832,96 грн. відповідачем суду не надано.
З огляду на наведене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 13 832, 96 грн. заборгованості (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) згідно Договору про відшкодування, які доведено позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовано, а тому підлягають задоволенню.
Крім цього, в зв'язку із простроченням оплати позивачем заявлено до стягнення 428, 63 грн. 3% річних та 1 216, 04 грн. інфляційних втрат (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).
Порушенням зобов'язання згідно ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3 % річних за період з 25.06.2015 по 24.12.2015, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 428,63 грн. 3 % річних.
Разом з тим, за розрахунком суду, розмір інфляційних витрат за цей же період дорівнює 1 053,06 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно в решті вимог про стягнення 162,98 грн. інфляційних втрат слід відмовити за необґрунтованістю.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Чернігівської районної державної адміністрації залишити без задоволення, рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2016 у справі № 927/674/16 - без змін.
Матеріали справи № 927/674/16 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді А.О. Мальченко
Г.А. Жук