23 листопада 2016 року м. Київ К/800/10298/16
№К/800/10673/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г. Голяшкіна О.В. Єрьоміна А.В.
розглянувши в письмовому провадженні касаційні скарги Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради та ОСОБА_4
на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2016 року
у справі №643/19480/15-а
за позовом Управління праці та соціального захисту населення адміністрації
Московського району Харківської міської ради
до ОСОБА_4
про стягнення суми (соціальної допомоги), -
Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач, ОСОБА_4.), в якому просило суд стягнути з ОСОБА_4 на користь Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради надміру перераховану суму допомоги до досягнення дитиною трирічного віку в розмірі 2505 (дві тисячі п'ятсот п'ять ) гривен 64 копійок.
Постановою Московського районного суду м. Харкова від 11.02.2016 р. вказаний позов задоволено повністю.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Постанову Московського районного суду м. Харкова від 11.02.2016 р. по справі № 643/19480/15-а - скасовано та прийнято ухвалу, якою провадження у справі за позовом Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради до ОСОБА_4 про стягнення суми (соціальної допомоги) - закрито.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2016 року скасувати, а постанову Московського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2016 року у справі №643/19480/15-а - залишити в силі.
Також ОСОБА_4 направила на адресу Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просила змінити мотивувальну частину ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2016 року.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження, встановленого пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з актом проведення перевірки інформації, вказаної у декларації, наданої для допомоги № 3888 від 09.10.2014 р., спеціалістами відділу державних соціальних було виявлено, що ОСОБА_5 (чоловік заявниці) у II кварталі 2012 році отримав дохід у сумі 64774,93 грн. від продажу автотранспортного засобу SKODA SUPERB, 2006 року (відповідь ДПІ від 31.01.2014 р. № 443/10-20-34-18-02-24).
22 жовтня 2014 року Обласним центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації направлено на адресу управління повідомлення за № 8803 про наявність у ОСОБА_4 надміру виплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у сумі 2505 грн. 64 коп. за період з 01.09.2012 року по 28.02.2013 року.
04 грудня 2014 року ОСОБА_4 була ознайомлена з повідомленням про необхідність повернення коштів за призначеною допомогою по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в сумі 2505 грн. 64 коп. у зв'язку з поданням недостовірної інформації про доходи.
З огляду на те, що сума у добровільному порядку не повернута, позивач звернувся до суду з даним позовом у порядку передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Закриваючи провадження у справі суд апеляційної інстанції виходив з того, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції, з урахуванням доводів касаційних скарг, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.
Відповідно до частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
Колегія суддів доходить висновку, що правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.
Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.
Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України дозволяє колегії суддів дійти висновку, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 цього Кодексу, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.
За пунктом 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справах №№П/811/3781/14, 804/6131/14.
Даний спір виник щодо правомірності отримання ОСОБА_4 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у сумі 2505 грн. 64 коп. та стягнення з неї вказаної суми.
Відтак спір має приватно-правовий, а не публічний характер, а тому його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції, що дана справа підлягає розгляду місцевим загальним судом у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.
Доводами касаційної скарги Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради не спростовано того, що даний спір має приватно-правовий характер та підлягає розгляду у порядку ЦПК.
Стосовно доводів касаційної скарги ОСОБА_4 про необхідність закриття провадження у цій справі з підстав визначених п.4 ч.1 ст.157 КАСУ, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень частини 1 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи:
1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;
2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);
3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 106 цього Кодексу;
4) належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства;
5) подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
6) немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства; 2) якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом; 3) якщо сторони досягли примирення; 4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами; 5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.
Отже, у першу чергу суд з'ясовує чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і лише після встановлення того, що справа віднесена до адміністративної юрисдикції суд може з'ясовувати чи є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Судом апеляційної інстанції правозастосування відбулось із дотримання норм діючого законодавства та з повним, достовірним, неупередженим та об'єктивним з'ясуванням обставин справи.
Відповідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновку, викладеному в оскаржуваному рішенні суду апеляційної інстанції, воно ґрунтується на вимогах норм матеріального та процесуального законодавства, підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційні скарги Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради та ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2016 року у справі №643/19480/15-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і може переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді