23 листопада 2016 року м. Київ К/800/58595/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Олексієнка М.М. (доповідач), Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,
здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до управління пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області (далі - УПФ) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки за касаційною скаргою представника відповідача на судові рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2013 року,
У червні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу УПФ від 1 березня 2013 року № Ф-15 про сплату недоїмки в сумі 4 572 грн. 42 коп., посилаючись на те, що не зобов'язаний сплачувати даний вид збору, оскільки є пенсіонером за віком довічно.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом від 7 листопада 2013 року, позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу, яка є предметом спору. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач як фізична особа-підприємець не повинен сплачувати єдиний внесок, так як є пенсіонером за віком.
У касаційній скарзі представник відповідача, з посиланням на порушення норм матеріального права, допущені судами попередніх інстанцій, просить рішення цих судів скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволені позову. Вказується на те, що оскільки позивачу призначена пенсія зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ), то він повинен сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальних підставах.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з наступних підстав.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2464-VІ) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
За приписами частини четвертої статті 4 цього Закону (в редакції із Законом України від 07.07.2011 р. N 3609-VI) особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Право на пенсійне забезпечення, загальні умови призначення пенсій, порядок їх нарахування та розміри визначаються, зокрема, Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) з наступними змінами.
Право чоловіків на пенсію за віком, що було передбачене частиною першою статті 12 Закону № 1788-ХІІ та частиною першою статті 26 Закону № 1058-ІV, пов'язується, зокрема, з досягненням 60 років.
Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено такий вид пенсій, як пенсія за віком.
У пункті 13 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV зазначено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії, щомісячного грошового утримання, зокрема й відповідно до Закону № 796-ХІІ, призначається одна пенсія, щомісячне довічне грошове утримання за її вибором.
Разом з тим, відповідно до статті 15 Закону № 1788-ХІІ умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом № 796-ХІІ або їм надається право на одержання пенсії на підставах, передбачених цим Законом. Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ передбачено такі види пенсій: трудові пенсії - за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років.
За правилами частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІV.
Проаналізувавши наведені норми матеріального права, ураховуючи закріплені Конституцією України гарантії громадян на соціальний захист, Верховний Суд України дійшов висновку, що особи, яким призначені пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, є пенсіонерами за віком, і це відповідає Прикінцевим положенням Закону № 1058-ІV (постанова від 20 січня 2015 року справа № 21-575).
Згідно з фактичними обставинами, встановленими судами, ОСОБА_4 є пенсіонером за віком, про що свідчить копія пенсійного посвідчення, фізичною особою - підприємцем, який знаходиться на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності. 1 березня 2013 року УПФ складено вимогу № Ф-15 про стягнення з нього 4572,42 грн. недоїмки зі сплати єдиного внеску.
З урахуванням зазначених обставин та норм права, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про незаконність вимоги про сплату недоїмки.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновок судів не спростовують. Зокрема, особи, яким призначена пенсія за віком, не є платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за виключенням умови укладення договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового держаного соціального страхування.
На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу управління пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області відхилити, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: М.М. Олексієнко
Ю.Й. Рецебуринський
І.В. Штульман